6.3. Наука і світогляд: значення у висхідному розвитку цивілізації"

Означена вища постановка питання про роль науки і світогляду у висхідному розвитку цивілізації, а не розвитку культури, є більш широкою і більш коректною. Адже роль науки і світогляду у висхідному розвитку, культури як другої природи, не завжди була прогресивною (створення засобів масового знищення людей) з точки зору вартості самого життя. Отже, в XXI столітті слід вести мову про значимість цих складових культури в загальносвітовому контексті, який передбачає животворну єдність природного і людського начал на Землі.

Сьогодні ми є свідками формування нової структури майбутнього. Ця нова постіндустріальна структура детермінована трьома основними векторами: довкіллям, наукою, системою світоглядних засад (цінностей). Наука сьогодні робить такі відкриття, що вимагають нового рівня самоорганізації не стільки окремих народів, як всього людства. Тому набуває значимості розвиток адекватного, співмірного з новим інформаційним суспільством, духовного буття людини. Можна сказати, що суспільство культурне настільки, наскільки воно використовує багаті знання, накопичені людством. Але відома і інша теза: історія людства вчить тому, що вона нічому не вчить. Сьогодні, на переломному етані розвитку людських спільнот, мало спрогнозованих його наслідків наслідування останній тезі, що може виявитися згубним для людства в цілому. Отже, наука, як важливий засіб пізнання світу і врахування його законів в діяльності соціальних спільнот; не тільки продуктивна сила, а і енергетичне поле самозбереження життя.

Наука - це система і технологія отримання об'єктивного знання про оточуючий світ. Вихідними принципами наукового освоєння реального світу є принцип об'єктивності (об'єкт має свої закони розвитку), принцип причинності або детермінізму (всі події у світі пов'язані між собою причинно-насл ідковими зв'язками), принцип раціональності, аргумен-тованості та доказовості (наука приймає лише доведені положення), принцип відтворюваності (результати експериментальних і теоретичних досліджень не залежать від їх розміщення в просторі і часі), принщт теоретичності (наявність логічної теорії), принцип системності (наявність системних зв'язків), принцип критичності (в науці не може бути обсолютних істин).

197

Формування наукового світобачення має довготривалу і цікаву історію. Донаукові знання датуються VII—VI ст. до Р.Х. Вони з'явились в іонійських містах Малої Азії, коли перші філософи спробували уяснити чуттєві форми матеріального світу. їх твори мали поетичну форму і стосувалися в основному природи. Спираючись на примітивні форми тогочасного освоєння світу, греки шукали простий і універсальний закон, добрий на всі випадки життя. Геоцентрична модель космосу у вченні Лнаксімандра містила і раціональні зерна: гармонія, рівновага, яким підпорядковані усі стихії світу. Геліоцентрична модель Коперніка небула історично першою. Ще в народів давніх цивілізацій побутувало уявлення про Всесвіт як про великий вогонь, навколо якого обертаються усі планети. Цікаво, що звичний для нас сучасний принцип еквівалентності всесвітнього простору був запропонований ще Дж.Бруно і обгрунтований логічними висновками, що випливають із ідеї існування Творця. Отже, людство самим своїм існуванням започаткувало моделі пізнання світу, які корелювали з матеріальним його освоєнням. Кожна пізнавальна модель базується на певних вихідних началах (принципах) притаманних тому чи іншому рівню розвитку світової культури.

У своєму розвитку наукове пізнання світу, як вважають представники класичної школи, пройшло три етапи:

/. Раціоналізм (раціоналізуються міфи і магія).

2. Становлення логічно усвідомленої науки.

3. Зародження (XV-XVІ ст.), утвердження (ХVII-ХVIIІ ст.), бурхливий розвиток (ХІХ-ХХ ст.) як особливої сфери буття.

Системна модель пізнання, в полі якої сформувалися структури XX ст і формуються — XXI ст., подає світ у вигляді великої сукупності взаємодіючих елементів, що створюють велике системне утворення -

198

соціотехносферу. Визначальними векторами цієї моделі є оптимізація і цілеспрямованість. Однак, в останньому десятиріччі XX ст. не лише на науковому, а й на побутовому рівні з'явилося усвідомлення того, що звична наукова парадигма світу уже не відповідає новим науковим знанням і емпіричним фактам.

Криза тріади "природа - суспільство - особа" поставили під сушиш фундаментальні принципи розвитку науки. Виявилося, що нові наукові досягнення потребують етичної, естетичної, а в цілому культурологічної складової. Ще на початку XVI ст. Франсуа Рабле написав, що наука без совісті губить душу. Минуло чотири століття і конфлікт системи "наука - совість - техніка — етика" став очевидним. Генеральний директор ЮНЕСКО Федеріко Майор Сарагоса зауважив, що "наука і техніка роблять нас мудрішими, але не має нічого загрозливішого спроби підмінити ними розум". І далі, цитуючи тезу Бертрана Расела про те, що з допомогою науки і техніки людство об'єдналося у злі, але не могло цього досягти в ім'я добра, М.Сарагоса наголошує "люди у всьому світі давно засвоїли засоби знищення, але не оволоділи набагато варгіснішими навиками широкого співробітництва". Про це йшла відверта і гостра розмова на конференції "На порозі XXI ст.: небезпека і перспективи" (18-21 січня 1988р., Париж), на яку зібралися лауреати Нобелівської премії. Конференція зробила 26 висновків. Зокрема, в п'ятому із них наголошено, що "наукові знання - одна із форм влади, тому як окремі люди, так і народи повинні мати до них рівний доступ". Практично людство повертається до того, з чого почало. Адже сучасна класична наука виникла в культурному полі, головна ідея якого - союз між людиною, що об'єднує в собі Боже і Земне начала, і вищим Розумом. Не випадково, що наука кінця XX початку XXI століття у свій вжиток, крім раціонального освоєння, включає і метатеорії, що вивчають інтуїтивне і "надприродне". Об'єктом вивчення стають поняття душі, міфологічні джерела, внутрішні етнічно-родові засади індивідів.

Увага! Діатропічна пізнавальна модель світу розглядається в темі 9.

Науковий світогляд, особливості якого ми розглянули вище, не єдиний На початковому етапі розвитку людина бачила світ і себе у формах магії, фетишу, тотемізму, амімії. Міфологічне осмислення світу було вищою формою і носило системний характер. Кульмінацією стало християнство, яке давало відповіді на всі випадки життя. Мате-

199

ріалістичний світогляд, що запанував три століття тому виявився прогресивним в плані вивчення і використання законів природи і регресивним в плані її збереження і відтворення. Крім того, дослідження природничих і гуманітарних неук останніх двох десятиріч наштовхнули на думку, що в такій сфері духовного життя як релігія міститься не просто раціональне зерно, а відповіді на окремі питання поставлені наукою в XXI ст. Сьогодні спостерігається зближення наукового і релігійного світоглядів. Як зазначав Н. Бор (фізик) "Людство зробило два найбільших відкриттів: одне - що Бог є, друге - що Бога нема". В цій дилемі криється генеза науковою і релігійного світоглядів. Наука шукає відповідь на запитання: як влаштований світ; релігія, насамперед, дає відповідь чому світ існує взагалі. Якщо релігія претендує на завершену істину, то наука принципово не може мати такої мети. Основною цінністю науки є її інформативність, а релігії-досвід переживань людини.

Сьогодні все більше вчених світу розглядають науковий і релігійний світогляд як єдність знання і віри. Як сраведливо зазначав у свій час Г.Вейль, "пізнання ніколи не починається з основ науки, ... а ніби з середини,.... розвиваються т тільки по висхідній, а і по похилій лінії, гублячись у невідомості" (Вейль Г. Симетрия. М., 1968. С.9.).

Різними € джерела наукового і релігійного пізнання. В першому випадку джерелом є об'єктивна реальність, що дана нам у відчуттях (зір, слух, нюх тощо), в другому - одкровення, як надприродне знання, дане індивіду зверху. Одкровення не підлягає аналізу, не може бути відтворене нами, коли ми того захочемо. Це вища, абсолютна інформація, яка приймається на віру. Вірю тому, що вірю. Однак і науці цей принцип також притаманний. Не всі знання в науці зводяться до доведень, існують структури, які обґрунтовують знання, що приймаються на віру - це аксіоми. Але як ми знаємо, не всі аксіоми XIX ст. з появою теорії відносності виявилися вірними. Ми сьогодні користуємось багатьма положеннями і називаємо їх законами. Зокрема, у фізиці: протилежні заряди притягуються. Наука XXI ст, ставить питання: а чи завжди це так?

Абзац для роздумів! Зафіксовано, що при появі великих світних об'єктів, що дістали назву НЛО, електричні прилади перестають правильно функціонувати. Лабораторні дослідження людей, що володіють незвичними властивостями фіксують нештатну роботу приладів,

200

якими вимірюються фізичні параметри, чи означає це, що в певний період розвитку Сонячної системи звичні для нас закони фундаментальних наук перестануть функціонувати.

За сучасними уявленнями науковий і сакральний світогляди ~ це дві

фундаментальні складові культури, два типи світосприйняття, що не стільки суперечать один одному, а взаємодоповнюють себе. Більшість дослідників кінця XX - початку XXI століття вивчають те, що об'єднує ці форми світобачення. Якщо наука дає засоби перетворення світу, то і науковий і релігійний світогляди тяжіють до методології такого перетворення, пошуку оптимальних шляхів співіснування людини і природи, Землі, Космосу.