Порфмій

Розташування міста Порфмія — близько сучасної Жуковки.

Порфмій (греч. – переправа) — невелике античне місто, що розташовувалося приблизно в напівкілометрі від берега (14 км від Пантікапея) на невисокому пагорбі в самого вузького місця керченської протоки (західна окраїна сучасного селища Жуковка).

З аснований у середині VI столітті до н. е. Площа міста за всіх часів його існування не перевищувала 0,7 га. Найімовірніше, головне призначення міста зводилося до охорони й спостереженню за традиційним місцем переправи між Кримським і Кубанським берегами. З пагорба, на якому перебувало місто, відкривається чудовий вид на навколишні сухопутні й морські шляхи.

Протягом свого існування місто кілька разів зазнавало напади горів. Найбільш серйозні руйнування припадають на III століття до н. е., коли Порфмій було дощенту зруйновано, але, незабаром, повністю відбудовано заново. Імовірною причиною руйнування могли стати набіги кочових племен скіфів або сарматів.

Порфмій припинив своє існування наприкінці I в. до н. е, це період війни за престол Боспорського царства між Асандром (намісник Понтійськогоцаря) і Фарнаком (син Мітрідата VI Евпатора). Учені припускають, що причиною руйнування міста стала його приналежність до однієї з ворогуючих сторін.

Імовірно, оборонній системі, що існувала тоді в Боспорському царстві, воно стало просто не потрібне.

Дослідження городища почалися в 1953 р., археологи розкопали Порфмій більш, ніж на половину, його площа становить 8,65 га. Повністю розкопана мережа вуличних магістралей, по якій учені змогли визначити топографію міста. Місто ділилося на чотири ряди кварталів, трьома вулицями, прокладеними зі сходу на захід. Довжина західних кварталів становила 42 м., ширина – 11 м. Порфмій, для свого часу, відрізнявся непоганим благоустроєм – для відводу атмосферних опадів, вулиці будувалися з ухилом від центру й були покриті сумішшю дрібної гальки й щебенів.

Основними заняттями жителів Порфмія, крім захисту границь царства, було сільське господарство й рибний промисел. Про це свідчать, знайдені археологами предмети, пов'язані з розмелом зерна – кам’яні ступи й ручні млини. Орна земля, що простирається до півночі від городища, була відмінною базою для землеробства. Про масштаби рибного промислу можна судити, виходячи з рибальських грузил, що часто знаходять, гачків і бронзових голок, призначених для плетива сіток.

Археологічні дослідження тривають дотепер, у 2004 році почалися дослідження порфмійського некрополя, розташованого на захід від городища.

Музей історії оборони Аджимушкайських каменоломень

П риблизно в 5-6 км від центру міста на території мікрорайону (раніше – селища) Аджимушкай розташовані підземні гірські вироблення – каменоломні – з однойменною назвою, мабуть, найбільш відомим воєнно-історичним пам'ятником Керчі, завдяки героїчній обороні 1942 р.

У результаті вкрай невдалих дій командування Кримським фронтом у травні 1942 р. було ухвалене рішення про залишення нашими військами Керчі. Частини й з’єднані загони, що прикривали відступ основних сил на Таманський півострів, що й не одержали наказу на відхід, 16 травня 1942 р. були повністю оточені в районі сел. Аджимушкай – так почалася оборона Аджимушкайських каменоломень.

В ичерпавши всі можливості боротьби на поверхні, радянські бійці й командири були змушено спуститися під землю. У Центральних Аджимушкайських каменоломнях був сформований гарнізон чисельністю близько 10000 бійців і командирів (командир – полковник П. М. Ягунов, після його загибелі – підполковник Г. М. Бурмін, комісар – старший батальйонний комісар І. П. Парахін, начальник штабу – старший лейтенант П. Е. Сидоров).

О точивши каменоломні рядами дротових загороджень, гітлерівці підривали й завалювали входи, нагнітали в підземні штольні змішаний з газом дим, влаштовували обвали. Гостра нестача боєприпасів, води й продовольства, медикаментів не заважали обложеним захисникам робити зухвалі вилазки, наносячи ворогу удари й знищуючи його живу силу й техніку. Тисячі радянських воїнів і мирних жителів загинули в боях, від голоду й ран, обвалів і задухи, при цьому скувавши на себе значні сили супротивника.

Район Аджимушкайських каменоломень був звільнений частинами 56 армії в листопаді 1943 року. Перші публікації про героїчну оборону Аджимушкайських каменоломень з’явилися в 50 роках, а в наступнім десятилітті завдяки пошукам місцевих школярів у катакомбах удалося зробити ряд серйозних знахідок.

У січні 1966 року, після створення Аджимушкайської філії Керченського історико-архівного музею розшукову роботу в катакомбах очолив завідувач філії музею Щербак С. М. А в травні 1967 року був відкритий Музей історії оборони Аджимушкайських каменоломень, який сьогодні є самим відвідуваним об'єктом Керченського історико-культурного заповідника.

У травні 1982 р., у дні торжеств, пов’язаних з 40-річчям Аджимушкайської оборони, був відкритий меморіал, побудований за проектом київських скульпторів Б. Е. Климушко й Е. Е. Горбань і архітектора С. Н. Миргородського.

Загальна площа підземного музею становить 1,1 га (уся його територія відгороджена від іншої частини каменоломень бетонними перегородками), довжина екскурсійного маршруту – 440 метрів, тривалість екскурсії – 1 година.