- •Історія української культури конспект лекцій
- •Тема 1. Вступ. Предмет і завдання курсу. Культура як суспільне явище. Періодизація розвитку української культури…………………………8
- •Тема 2. Стародавня культура східних слов’ян………………………….27
- •Тема 3. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (х-хііі ст.)……………………………………………………………………..64
- •Тема 4. Культура України хvі – хvіі ст. Українська культура козацької доби кінця XVII - на початку XVIII ст. ……………………………92
- •Тема 5. Українська культура хіх – початку хх ст. …………………124
- •Тема 6. Українська культура XX ст. ………………………………….176
- •Тема 7. Національно - культурне відродження України .……………208
- •Тема 8. Культура в умовах нової соціальної реальності……………..229
- •Передмова
- •Вступ. Предмет і завдання курсу. Культура як суспільне явище.
- •Періодизація розвитку української культури
- •1.2. Культура як суспільне явище
- •1.2.1. Поняття «культура», його сутність
- •1.2.2. Функції культури
- •1.3. Періодизація розвитку української культури
- •1.3.1. Походження національної культури
- •1.3.2. Українська культура як цілісна система
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 2 Стародавня культура східних слов’ян План
- •2.1.1. Матерыальна та духовна культура стародавнього населення Украъни (палеолыт, мезолыт, неолыт, енеолыт). Феномен Трипільської культури
- •2.1.2. Культура мідно-бронзової та залізної доби (кіммерійці, скіфи, сармати, антична епоха Причорномор’я).
- •Кіммерієць
- •Велика Скіфія. Античні міста-держави в Північному Причорномор’ї
- •Вбрання скіфського царя та воєначальника
- •Українські землі в ііі-і ст. До н. Е.
- •Фібула. Нагайчинський курган. Крим
- •Характерні риси культури ранньослов’янського періоду. Зарубинецька та Черняхівська культури
- •Предмети черняхівської культури
- •2.2. Релігійні вірування та міфологія східнослов’янських племен
- •Питання для самоконтролю
- •Культура Київської Русі та
- •Галицько-Волинського князівства (х-хііі ст.)
- •Виникнення та розвиток Київської Русі
- •Вплив християнства на розвиток давньоруської культури
- •3.3. Культура Київської Русі як синтез язичництва та візантійського впливу
- •3.3.1. Містобудування й архітектура
- •Києво-Печерська лавра
- •3.3.2. Скульптура, живопис, Декоративно-прикладне мистецтво
- •Давньоруські прикрас. Колти. Золото, емаль
- •С хіднослов’янські землеробські знаряддя
- •3.3.3. Мова, писемність, освіта, наукові знання та література
- •Сторінка. «Остромирове Євангеліє»
- •Сторінка. «Руська правда»
- •3.3.4. Музичне мистецтво
- •Танці скоморохів. Малюнок із літопису
- •3.4. Соціокультурні процеси та мистецькі здобутки Галицько-Волинського князівства
- •Питання для самоконтролю
- •Культура України хvі – хvіі ст.
- •Українська культура козацької доби кінця XVII - на початку XVIII ст.
- •Особливості української культури хvі – хvіі ст.
- •4.1.1. Братства. Роль братських шкіл у становленні освіти
- •Полемічна література хvі ст.
- •Козацтво як явище історії та культури
- •В ійськова рада на Січі.
- •4.2.1. Культура козацької доби (1648-1781рр.)
- •Освіта і наука. Києво-Могилянська академія
- •Передумови формування українського театру
- •Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби. Створення професійної музики
- •Специфіка національного варіанта бароко в літературі. Козацькі літописи
- •Літопис Граб’янки
- •4.2.6. Архітектура періоду українського або «козацького» бароко
- •Храм Успення Пресвятої Богородиці у Новгород-Сіверському на Чернігівщині
- •4.2.7. Еволюція образотворчого мистецтва та декоративно-прикладного мистецтва
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 5 Українська культура хіх – початку хх ст. План
- •Формування української національної самосвідомості. Українське національне відродження
- •Українська суспільна думка: розвиток науки і філософії
- •О. О. Потебня
- •5.2.1. Розвиток освіти
- •Музейна справа в Україні
- •Тенденції розвитку української літератури
- •Образотворче мистецтво та архітектура
- •Музика. Драматургія і театр
- •М арко Лукич Кропивницький
- •Меценати та колекціонери
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 6 Українська культура XX ст. План
- •Основні етапи історії української культури XX ст.
- •Тенденції розвитку національної культури
- •6.2.1. Національна освіта та наука
- •6.2.2. Розвиток літературного процесу
- •6.2.3. Драматургія та театр. Музика. Кіномистецтво
- •6.2.4.Образотворче мистецтво та архітектура
- •М. Самокиш. В’їзд б. Хмельницького до Києва
- •Діячі української культури в еміграції
- •Тоталітарне панування соцреалізму (1933—1956)
- •Стихійне піднесення духу національного опору (1956—1987)
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 7 Національно - культурне відродження України план
- •Культурні процеси в Україні після здобуття незалежності
- •Сучасний стан розвитку культури
- •1981 Р. Скульптор Петро Кулик
- •Сучасна масова культура
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 8 Культура в умовах нової соціальної реальності план
- •Глобалізаційні процеси у суспільстві
- •Етнічна ідентичність
- •Українська діаспора
- •8.3.1 Духовна консолідація українців у діаспорі
- •Збереження етнонаціональної культури українцями в діаспорі
- •8.3.3 Художня культура української діаспори
- •Культура рідного краю
- •8.4.1. Містобудівна та культурна історія Керчі
- •Керч в доантичний період
- •Керч і античність
- •Керч в архаїчний період
- •Керч в епоху ранніх спартокидів
- •Керч в епоху еллінізму
- •Керч в римський час
- •Керч в середні віки
- •Російська Керч (кінець XVIII - початок XX століть)
- •Градоначальники Керчі в XIX столітті
- •Навчальні заклади дореволюційної Керчі
- •Радянський період історії Керчі
- •Сучасна Керч
- •8.4.2. Визначні пам’ятки Керчі
- •Гора Мітрідат
- •Керченський історико-археологічний музей
- •Фортеця Єні-Кале
- •Фортеця Керч
- •Мелек-чесменский курган
- •Царський курган
- •Склеп Деметри
- •Церква Іоанна Предтечі
- •Мірмекій
- •Склеп 1891 року
- •Тірітака
- •Порфмій
- •Музей історії оборони Аджимушкайських каменоломень
- •Музей історії Ельтигенського десанту
- •Картинна галерея
- •Старовинні культові споруди
- •Мечеть Джума-Джамі (XVIII ст.)
- •Вірменська церква Рештакапетац - Святих Архангелів (хіх ст.)
- •Церква Олександра Невського (хіх ст.)
- •8.4.3. Видатні постаті міста Керчі
- •М ітрідатит
- •Питання для самоконтролю
- •Глосарій
- •Рекомендована література
- •Інформаційні ресурси
- •© Снігирьова Лілія Михайлівна
- •98309 М. Керч, вул. Орджонікідзе, 82
Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби. Створення професійної музики
Доба козаччини — період жорстоких воєн і безоглядної романтики, творення держави і формування нації. Суспільство висуває зі свого середовища героїв, борців за свободу та незалежність і йде за ними. Сколихнувся і піднявся весь етнос, щоб скинути ярмо поневолення. У цей складний і буремний час зароджується й набирає сили унікальне культурне явище — пісенно-поетичний доробок козацького середовища. Патріотизм, героїзм, мужність, презирство до смерті, волелюбність, миролюбність перелилися у поетичні рядки. Безіменні автори в думах і піснях у високохудожній формі зафіксували історію козацького руху.
Українські народні думи, історичні, побутові пісні давно привертали пильну увагу дослідників. Перші публікації народних дум і пісень з’явилися 1648 р.: «Дума про Козака Голоту», пісні «Засвистали козаченьки в похід з полуночі», один з варіантів піснетворки Марусі Чурай, «Був Сава в Немирові» (про Гната Голого і Саву Чалого). Кілька історичних пісень О. Павловський надрукував у «Грамматике малороссийского наречия» (Санкт-Петербург, 1818), І. Котляревський — у першому виданні «Наталки-Полтавки» (Харків, 1819). Ці публікації розбудили інтерес до збирання українського фольклору. Учені, історики та шанувальники творчих набутків народу розгорнули активну діяльність на цій ниві. У Миргородському і Прилуцькому повітах на Полтавщині у 1814 — 1818 pp. записував думи та історичні пісні М. Цертелєв, а 1819 р. він видав першу збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песен».
Термін «дума» у літературний обіг увів К. Рилєєв на початку 20-х років XIX ст. Він же опублікував 1825 р. «Думи» окремою книгою, наголосивши в передмові, що це «самобутній вид народної творчості, який побутує до цього часу серед народу». У мові народних співців термін «дума» відповідає назві «лицарські пісні». Сьогодні інколи думами називають історичні пісні про Байду, Нечая, Г. Голого та ін.
Багато записів українського народного епосу зробив М. Максимович. Він зібрав, уклав та видав кілька збірок: «Малороссийские песни» (М., 1827), «Украинские народные песни. Часть І» (М., 1834), «Сборник украинских песен. Часть I» (К., 1849). М. Максимович доповнив трактування терміну «дума»: героїчний ліро-епічний твір, в якому розповідається про боротьбу українського народу з іноземними поневолювачами. За твердженням ученого, кожна дума була присвячена конкретній історичній події чи особі, тісно пов’язана з кобзарським рухом.
Не обійшов увагою пісенно-поетичний спадок України і М. Гоголь. У праці «О малороссийских песнях» він підкреслював, що пісня — «це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу».
Тарас Шевченко віддав належну шану українським народним думам. У своїх творах він змалював кобзарів кращими представниками епохи, порівнюючи їх із Гомером («Гайдамаки», «Сліпий», «Прогулка с удовольствием и не без морали» та ін.).
Значну кількість записів зробили та активно пропагували фольклор доби козаччини Я. Головацький, П. Чубинський, В. Антонович, М. Драгоманов, І. Манжура, П. Рудченко (Панас Мирний), С. Руданський, М. Кропивницький, І. Франко, М. Лисенко, Леся Українка, Ф. Колесса та ін.
Пісенно-поетична творчість поділялася на кілька жанрових груп: похідні пісні, історичні з оповіддю про персоналії, сімейно-побутові, ліричні, невільницькі. Для кожної з них характерні певні особливості.
Кобзарі виконували у той час кілька соціальних функцій. Перша суто творча — складання дум і пісень, в яких розповідається про звитягу козаків, друга — пропагандистська.
Пісні складали не тільки кобзарі. У козацькому середовищі було багато освічених людей, майже кожен козак був письменний, тут зазвичай можна було зустріти випускників Києво-Могилянської академії чи інших навчальних закладів України та Європи. Окремі пісні не лише фіксують факт, а й виходять на рівень символічного узагальнення.
Доба козаччини і козацьке середовище гідно доповнили і збагатили надбання української культури великим циклом дум та історичних і побутових пісень.
У професійній музиці яскраво проявився стиль бароко. До провідних галузей музичного мистецтва належала церковна музика, яка досягла художніх вершин у творчості М. Дилецького, М. Березовського, Д. Бортнянського. А в 1738 р. було відкрито Глухівську співочу школу, а в 1773 р. у Харкові — спеціалізовані музичні класи, якими керували М. Концевич та А. Ведель. Для XVIII ст. характерний розвиток світської музики. У цей період у Києві створюється міська капела, музична школа та музичний цех. Музичні цехи відкриваються по всій Україні.
Інші магнати (українські, російські, польські), що жили в Україні, також мали домашні оркестри, хори, театри. Музика відігравала значну роль у родині Галаганів (в Сокиринцях на Чернігівщині). Там існував оркестр, театр, який перейшов у спадок від Івана Галагана до Григорія Галагана.
Великий хор та оркестр мав протягом 1770-1780 рр. генерал-губернатор Малоросії російський граф П. Румянцев-Задунайський у маєтку Вишеньки на Чернігівщині. Велика капела була в російського князя Г. Потьомкіна, яка складалася і 200 музикантів.
У другій половині XVII — першій половині XVIII ст. в Україні розквітла багатоголоса церковна музика барокового стилю, яка на високому художньому рівні, національною самобутністю не поступалася українській бароковій літературі, архітектурі та малярству. Цей спів в Україні називали партесним (від лат. раrs - частина, участь, партія), і така назва збереглася до наших днів. Виникла дуже велика кількість партесних творів.
Створюючи українську партесну музику, митці засвоїли композиторську техніку концертуючого стилю західноєвропейської та польської церковної музики. У багатоголосому викладі українські композитори орієнтувалися на чотириголосу акордову вертикаль, яка може подвоюватися і потроюватися.
У партесній музиці яскраво проявилися барокові стильові риси, зокрема, і в жанрі партесного концерту. До барокових рис належить об’ємне відчутті простору в партесній музиці. Багатохорова фактура партесних творів з колористичним зіставленням великої і малої кількості голосів, їх поступовим імітаційним включенням створювала ефект широкого різнотембрового простору.
У країнська музика доби бароко — найвище досягнення національного мистецтва. Отже, провідним жанром став багатоголосий партесний спів Помітну роль у його поширенні відіграли братські школи. Цю течію представляли композитори Є. Завадовський, М. Замаревич, І. Зюска, І. Календа, К. Коньовський та ін. Партесний спів відзначався стриманістю образного ладу, гармонійністю і простотою. Як «київський розспів» він набув поширення в Москві та інших містах Росії.
З розвитком партесного співу почали з’являтися й теоретичні посібники, які давали необхідні знання з теорії написання цієї музики та її співу. М. Дилецький, будучи творцем партесної музики, став її найвизначнішим теоретиком. Він перший у Східній Європі написав теоретичний трактат «Граматика музикальна», яка стала дуже важливим посібником для композиторів, що творили партесну музику, та для співаків-хористів, які її виконували.
У хоровому концерті другої половини ХVІІІ ст. важливим чинником стає авторство, і творчість композиторів позначена індивідуальними стильовими рисами. Новий стиль церковної музики в Україні розпочав композитор Андрій Рачинський (1729-1200). Здобув освіту у Львові і там же був диригентом єпископської капели. У 1753 р. Рачинський переїхав на Лівобережну Україну і протягом десяти років служив придворним капельмейстером гетьмана Кирила Розумовського в Глухові.
Дмитро Степанович Бортнянський (1751-1825). Народився в Глухові, очевидно там здобув початки музичної освіти. У 1758 р. його відправили до Петербурга — у Придворну співацьку капелу. Першим учителем був земляк Марко Полторацький. Тринадцятирічним хлопчиком Бортнянський співав у оперних виставах при дворі. Молодого композитора послали в Італію, де він пробув десять років (1769—1779). Це був час не тільки навчання, але й засвоєння багатих досягнень італійської та західноєвропейської музики в цілому, роки шліфування своєї майстерності та досягнення композиторської зрілості. У спадщині композитора досить значна кількість церковних творів.
На відміну від Березовського і Бортнянського, які жили, навчалися і писали церковну музику в Росії та Італії, Артем Лук’янович Ведель (1767-1808) творив її в Україні. Народився в Києві, з 1776 р. навчався в Києво-Могилянській академії, де дістав загальну й музичну освіту. Музично обдарований з прекрасним голосом, А. Ведель співав у хорі академії, а в старших класах диригував ним. Доробок Веделя церковних творів досить великий. Досі його твори повністю не надруковані
Твори М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя — це кульмінаційний злет української церковної музики. Значні її досягнення в другій половині ХVІІІ ст. зумовлювалися багатими надбаннями в попередню епоху барокового партесного концерту і дуже високим рівнем хорового виконавства.