Давньоруські прикрас. Колти. Золото, емаль

Саме для того, щоб світ дізнався, що Київська Русь стала новою християнською державою, уперше розпочалося карбування власних золотих і срібних монет. На цих «златниках» і «срібниках» було зображено князя Володимира з атрибутами влади (у короні, сидячи на троні) та з хрестом у руці. На зворотному боці монет карбували «тризуб» — герб князя.

«Златник» князя Володимира (лицьовий бік)

«Срібник» князя Володимира (лицьовий і зворотний бік)

Ремесло розвивалося як у сільській місцевості, так і в містах. У Київській Русі існувало понад 60 видів ремесел. Найбільших успіхів руські майстри досягли в металургії та обробці заліза. Київська Русь славилася мистецтвом виготовлення зброї, особливо мечів.

Інтенсивно розвивалося гончарство. Найбільше продукції на ринок постачали саме гончарі. Це були горшки, глечики, світильники, підсвічники, керамічні кахлі, іграшки тощо. На зламі X—XI ст. руські майстри оволоділи технікою виготовлення полив’яних керамічних виробів: столового посуду й декоративних плиток, що йшли на оздоблення храмів і палаців.

К ерамічний посуд XI—XII ст. Київ.

Переважна більшість населення Київської Русі мешкала в селах і займалася сільським господарством. Міста були центрами розвитку ремісничого виробництва і торгівлі.

Проте їхні мешканці на Русі, як і в містах тогочасної Європи, поєднували заняття ремеслом і торгівлею із сільськогосподарським виробництвом.

Селяни вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. Для обробітку землі, залежно від ґрунтів, використовували плуг, рало або соху. Землю обробляли за допомогою тяглової сили — коней та волів. У лісових районах Русі залишалася підсічна система землеробства, а в лісостепових — парова система з двопільною і трипільною сівозмінами. У першій половині XI ст. з’явилися перші млини.

С хіднослов’янські землеробські знаряддя

Поширеним видом художнього ремесла на Русі було різьблення по дереву та кістці. Різьбою прикрашалися дерев’яні оселі, речі домашнього вжитку, човни, сани тощо. Різьба була плоска, орнамент — геометричний, рідко — рослинно-геометричний.

Різьбою по кістці давньоруські майстри здобули собі міжнародне визнання. Їхні вироби були відомі у всіх країнах Європи. Особливу популярність мали різьблені шкатулки, образи, руків’я ножів, дзеркал, ложки, шахи та шашки.

3.3.3. Мова, писемність, освіта, наукові знання та література

Культурного розквіту Київська Русь досягла за часи правління Ярослава Мудрого, який зібрав навколо себе освічених людей (Іларіона, Нестора-літописця, Никона та ін.). Було укладено перший літописний звід. Ярослав заснував школу на 300 дітей, де вони навчалися грамоті та іноземним мовам. При княжому дворі створювалися книгосховища, бібліотеки, архіви.

Існуючі історичні джерела засвідчують поширення освіти серед населення Русі. Свідченням цього є берестяні грамоти, знайдені переважно в північних містах Русі (у Новгороді — понад тисячі), графіті на стінах культових споруд (найбільш цінні — на стінах Софійського собору), написи на ремісничих виробах, предмети для письма.

Приналежності для письма. Писала, воскові таблички, берестяні грамоти

Берестяні грамоти — написи на шматках берести, кори берези, зроблені за допомогою спеціальних писал — загострених металевих паличок.

Д ля продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, яких на Русі було багато (Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо). Але найперша і найбільш значна містилася в Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний фонд Русі складав щонайменше 130—140 тис. томів. Існували бібліотеки при соборах, монастирях, княжих палатах. Чимало було і приватних книгозбірень. Для поширення книг діяли центри з переписування книг (скрипторії) у Києві, Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі Волинському, Переяславі, Ростові та інших містах.

Велике значення у поширенні наукових знань мала діяльність монастирів. При церквах створювалися школи. Головним був Печерський монастир під Києвом, засновником якого був чернець Антоній. У ХІ ст. на території Києво-Печерського монастиря виник своєрідний центр підготовки вищого духовенства, лікарів, перекладачів, діячів мистецтва. У 1086 р. онучка Ярослава Ганна створила при Андріївському монастирі школу для дівчат. Монастирі були також центрами літописання. Найвидатнішим вітчизняним літописом є «Повість врем’яних літ», серед її авторів – чернець Києво-Печерського монастиря Нестор (1113 р.).

Велику роль у організації чернецтва зіграв ігумен Феодосій. Серед монахів було розповсюджено вчення ісихазму (також запозичене з Візантії, містична, аскетична течія східного християнства).

Православна церква пристосувалася до умов Русі. Були канонізовані слов’яни: Ольга, Володимир, Борис, Гліб, Антоній, Феодосій Печерський та ін.; служба велася слов’янською мовою. Усе це зумовило поширення християнства на інші регіони Русі, хоча в деяких містах нову релігію запроваджували силою (Новгород).

Після прийняття християнства на Русі поширюється нова писемність. Брати Кирило та Мефодій на основі грецького письма створили азбуку – кирилицю, яка складалася з 43 знаків.

З Візантії та Болгарії до Русі перейшла церковна література: Святе Письмо, агіографи (житія святих), патерики (розповіді про ченців-аскетів), кормчі книги (пам’ятки церковного права, церковні статті), філософськи твори; історичні хроніки та ін. Богослужіння проводилося на старослов’янській або церковнослов’янській мові, на її основі розвивалася церковна писемність.