2. Полемічна література хvі ст.

У XVI — першій половині XVII ст. набуває поширення полемічна література, що виникає в умовах боротьби проти католицького наступу на права православ’я. Саме тоді відбувся розкол раніше єдиної християнської церкви на два табори — католицький і православний. Каменем спотикання стали розходження у тлумаченні деяких догм християнського вивчення. Одним з основних спірних питань було питання про те, від кого походить Святий Дух — від Бога-Отця і Бога-Сина чи тільки від Бога-Отця. Католики-богослови відстоювали перше із цих тверджень, Християне — друге. Багато суперечок стосувалося церковних обрядів, дат відзначення релігійних свят тощо. Насправді це було змагання церковної верхівки Риму й Візантії, яке переслідувало корисливі цілі — обернути в католицьку віру всіх слов’ян, але такі намагання зустріли стійкий опір православних. Згодом почалася відкрита ворожнеча католицького й православного таборів, яка у полемічній формі велася спочатку лише між богословами. Цей розкол породив виникнення третьої різновидності християнства — уніатства. Греко-католицька (українська) церква визнавала вищу владу в лиці папи римського й у цілому підтримувала догмати католицизму.

Полемічна література становить окремий етап у розвитку українського красного письменства, бо вона має художньо-публіцистичний характер. Відомо близько 60 полемічних творів. Політичним явищем у розвитку літератури в Україні стало літописання. При монастирях виникли Густинський, Острозький, Львівський, Хмельницький, Межигірський літописи. У цих творах проводилась патріотична ідея соборної єдності українських земель, засуджувалось загарбання їх іноземними державами, підтримувалося прагнення народних мас до визволення України і створення власної незалежної держави.

Найбільш видатними діячами полемічної літератури були Іван Вишенський, Герасим та Мелетій Смотрицькі, Іов Борецький, Петро Могила, С. Зизаній (Тустановський), З. Копистянський.

Творчий доробок Івана Вишенського (він же «Іоанн мних з Вишні», «Иоан, русин, реченный Вышенский») — займає особливе місце в українській полемічній літературі. Його перу належать 17 трактатів, написаних між 1588 і 1616 роками. Десять з них автор об’єднав у рукописну «Книжку», яка мала міжнародний резонанс.

Трактати і послання І. Вишенського відзначались величезною силою викривального пафосу і політичної сатири, що було викликано різким посиленням у Речі Посполитій національного, соціального і релігійного гніту трудових мас українського і білоруського населення.

Іван Вишенський розкривав глибоку несправедливість існуючого суспільного ладу, гостро засуджував паразитизм і продажність панівних класів, таврував королів і царів як даних не Богом, а дияволом (трактат «Обличение диявола — миродержца»).

Автор мужньо боровся проти ідеологічної агресії «латинників-ієзуїтів» (трактат «Зачанка мудрого латьшника с глупым русином»), проти папства загалом, проти Брестської унії та її верховодів, полонізації та окатоличення, переконано заявляючи, що український трудовий народ ніколи не скориться кривавим грабителям («Писание утекшим от православное веры єпископам»).

Поряд з церковно-літературними творами в Україні розповсюджувалася перекладна література.

Отже, українська полемічна література сформувалася в XVI— XVII ст. і мала різко засуджуючий характер, що розвінчував намагання церковників католицького та уніатського напрямів підкорити собі православних християн, обернути їх у католицьку віру. Серед найвизначніших представників полемічної літератури — Іван Вишенський, твори якого оцінені сучасниками як «книга злото». У цілому полемічна література мала велике значення для розвитку українського красного писемства.