Сторінка. «Остромирове Євангеліє»

П ерший руський список Євангелія виконав дяк Григорій на замовлення новгородського воєводи Остромира. Звідси й назва – «Остромирове Євангеліє» (1056-57 рр.). «Ізборник Святослава», укладений для київського князя Святослава (1073 р.), містив твори як церковно-релігійного характеру, так і публіцистичні твори.

Сторінка. «Руська правда»

«Правда Ярослава» захищала людське життя, установлювала штрафи за вбивства і приниження людської гідності. При цьому смертної кари вона не передбачала, але звичай кровної помсти продовжував діяти, як і раніше.

Розвивалася і оригінальна література. Першим відомим письменником творів церковно-повчального характеру був митрополит Іларіон, який написав «Слово про закон і благодать» (1037-1050 рр.), де відзначив велич руського народу та церкви.

На початку ХІІ ст. було написане «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям», в якому автор закликає жити у мирі, бути вірними слову, допомагати бідним, забороняє карати на смерть і нагадує, що без волі Божої у світі ніщо не відбувається.

Видатним філософом і літератором був Даніїл Заточник, автор «Слова Даніїла Заточника», у якому він високо цінує розум і мудрість, використовує афоризми античних філософів. На початку XIII ст. склався «Києво-Печерський патерик», який містив уривки з «Повісті врем’яних літ» та описував деякі історичні події.

Б ій Ігоря з половцями (1185 р.)

Справжнім шедевром давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім», створене невідомим автором у ХІІ ст. та присвячене невдалому походу князя Ігоря проти половців. У 40-х роках ХІІІ ст. було написано «Слово про погибель руської землі», яке описувало події монголо-татарської навали. Основна тема творів – єднання руських князів перед зовнішнім ворогом.

3.3.4. Музичне мистецтво

Існує чимало свідчень про те, що на Русі була для свого часу добре розвинута музична творчість. Згадки про неї є в літописах, на малюнках Софійського собору в Києві.

В ідомо, що на Русі були поширені пісні, танці, гра на музичних інструментах. На міських площах та в князівських палацах виступали скоморохи.

Скоморохи виступали з танцями, водили дресированих ведмедів та інших тварин. Із писемних джерел та за археологічними знахідками відомо, якими були тогочасні музичні інструменти. Це гусла, сопілки, гудки й бубни. На одній зі стін Софійського собору в Києві зображено цілий ансамбль із семи виконавців.

Танці скоморохів. Малюнок із літопису

Скоморохи — мандрівні середньовічні актори і музиканти на Русі. Зображення музик і танцюристів на фресках Софійського собору в Києві та музичні інструменти часів Київської Русі.

Після прийняття християнства церква стала засуджувати й переслідувати скоморохів за їхні «сатанинські» забави. Краще зрозуміти духовне життя східних слов’ян дозволяє усна народна та музична творчість доби Київської Русі. Усна народна творчість цього періоду надзвичайно різноманітна: билини, перекази, пісні, загадки, прислів’я, приказки, казки.

В. Васнєцов. Гуслярі

Серед народної творчості, притаманної саме цьому періоду, слід визначити дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини. Билини доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями.

Православна церква сприяла поширенню на Русі хорового співу, стала відома нотна система. Навчання співу стало одним з обов’язкових предметів, що вивчався в тогочасній школі. Складовою частиною богослужіння стають церковні співи, що також прийшли на Русь із Візантії. Поступово у церковні наспіви почали проникати елементи народних обрядових пісень. Унікальною формою вітчизняної культури стає дзвонова музика. Створюються центри навчання співу: школи при Десятинній церкві та Києво-Печерському монастирі.

Завдяки державній єдності руських земель взаємозбагачувалися уклад життя, мова, матеріальна й духовна культура їх населення.

Загалом на Подніпров’ї, Галичині й Волині, у Причорномор’ї та Приазов’ї закладалися традиції незалежної державності на території України. Саме в цей час українська народність отримала могутній стимул для свого господарського, політичного й культурного розвитку.