4. Аналіз продуктивності праці.

Продуктивність праці характеризує ефективність виробництва та ефективність використання робочої сили. Як якісний показник, що характеризує ефективність витрат живої праці, продуктивність праці вимірюється виробленням продукції одним робітником за одиницю часу, а також трудомісткістю продукції, тобто затратами живої праці на виробництво одиниці продукції.

Мета аналізу продуктивності праці – визначити рівень показника у звітному періоді у порівнянні з базовим, виявити його динаміку, розробити заходи по використанню виявлених резервів зростання продуктивності праці. Мета визначає послідовність аналізу, яка полягає в наступному:

1) дається загальна оцінка стану і темпам зростання продуктивності праці у порівнянні з попереднім періодом;

2) аналізується динаміка середньорічного, середньоденного і середньогодинного виробітку;

3) аналізується трудомісткість продукції;

4) здійснюється аналіз продуктивності праці та факторів які на неї впливають;

5) визначаються резерви зростання продуктивності праці, розробляються заходи з їх мобілізації та по поліпшенню використання трудових ресурсів.

Результати аналізу виробітку характеризують дані про використання персоналу протягом року за різноманітні проміжки часу. Середньоденний виробіток виключає вплив цілоденних простоїв і дозволяє робити висновок про ступінь використання робочого дня, виявити внутрішньозмінні втрати та простої. Середньогодинний виробіток найбільш об'єктивно характеризує ефективність витрат праці за кожну годину робочого часу. Його величина залежить від технічного стану і рівня організації виробництва, кваліфікації робітників. Між показниками виробітку існує пряма залежність: середньорічний виробіток одного робітника тим більше, чим вище годинний виробіток, чим краще використовується робочий час протягом зміни і чим менша кількість невиходів у днях припадає на кожного робітника. Отже, темп зростання середньорічного виробітку дорівнює темпу зростання середньогодинного виробітку, помноженому на коефіцієнт використання тривалості робочої зміни та на коефіцієнт використання кількості робочих днів у році.

Трудомісткість – показник, що характеризує витрати праці на виробництво продукції або на виконання конкретної технологічної операції.

Сукупна трудомісткість виробництва складається з елементів:

1) трудомісткість основного технологічного процесу;

2) трудомісткість обслуговування технологічного процесу;

3) трудомісткість управління.

На величину трудомісткості впливає ряд чинників:

1) технічний рівень виробництва (через показники фондоозброєнності праці, ступінь корисності предметів праці, вдосконалення технології виробництва);

2) кваліфікація працівників;

3) організація та умови праці;

4) складність продукції, що виробляється.

Міра трудомісткості – робочий час.

Фактична трудомісткість може розраховуватися за формулою:

(2.16)

де ВПф - фактичний обсяг випущеної продукції;

ΔВПстр - модифікація обсягу випущеної продукції за рахунок її структури;

ΔВПп - модифікація випуску продукції за рахунок рівня поставок;

Тф - фактичні затрати робочого часу на випуск продукції;

Тн - непродуктивні затрати робочого часу;

Те(п) - економія (перевитрата) робочого часу за рахунок впровадження організаційно - технічних заходів.

Для галузей з однопродуктивним виробництвом (наприклад, гірничорудна промисловість) рекомендується розраховувати трудомісткість в люд.-год./тис.т. При цьому загальна трудомісткість розраховується за формулою:

Т= , (2.17)

де Т - трудомісткість, люд.-год./тис. т.;

З - витрати праці, люд.-год.;

В - випуск продукції, тис. т.

Аналіз можна здійснити засобами елімінування.

Для оцінки трудомісткості різноманітних технологічних операцій застосовується поопераційна методика її аналізу. Тоді

Т = , (2.18)

де Зі – витрати праці на кожній технологічній стадії, люд.-год.;

і - певна технологічна операція технологічного процесу;

n - кількість технологічних операцій. Тоді

Т = .

Методика дозволяє виявити найбільш трудомісткі операції та операції, що вимагають порівняно невеликих трудових витрат, дати оцінку раціональності використання робочої сили на різноманітних технологічних операціях процесу виробництва. Результати аналізу застосовуються при плануванні чисельності робочого часу на виробничий цикл з урахуванням плану випуску, розстановки робітників на робочих місцях.

Наприклад, за вихідною формулою розрахована трудомісткість виробництва агломерату та занесена в таблицю 2.8.

Таблиця 2.8

Трудомісткість виробництва агломерату поопераційним методом за 2006 - 2010 рр., люд.-год./тис. т.

ОПЕРАЦІЇ	РОКИ
	2006	2007	2008	2009	2010
1. Складування та усереднення шихти	7,12	6,65	6,16	5,81	5,46
2. Дозування агломераційної шихти та змішування	15,77	14,73	13,64	13,85	11,35
3. Окомковування, укладання постелі та шихти на агломашину	5,09	4,74	4,40	4,01	2,93
4. Запалювання і додатковий нагрів, спікання	25,43	23,76	20,24	20,55	18,48
5. Одержання готового агломерату	6,10	5,70	5,28	4,46	4,19
6. Охолоджування повернення	15,77	14,73	18,64	13,86	12,18
7. Складування, вантаження	9,14	8,54	7,92	8,04	7,56
ВСЬОГО:	84,42	78,87	71,28	70,57	67,15

Якщо говорити про трудомісткість як про показник, зворотний виробітку, то на неї можуть вплинути фактори, що забезпечують зростання випуску продукції:

1) зміна фактично відпрацьованого часу проти плану;

2) зміна продуктивності праці робочих;

3) понаднормово відпрацьований час;

4) втрати робочого часу;

5) зміна рівня поставок;

6) зміна структури продукції, що випускається;

7) модифікація якості продукції.