Міністерство освіти та науки україни

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Криворізький економічний інститут

Опорний конспект лекцій з вивчення дисципліни “Гроші та кредит”

Затверджено

на засіданні кафедри

фінансів та банківської справи

Протокол № 13

від “30” квітня 2002 р.

Кривий Ріг КЕІ

2002

Опорний конспект з вивчення дисципліни “Гроші та кредит”. – Кривий Ріг: КЕІ КНЕУ, 2002.- 137 с.

УКЛАДАЧІ : Потапенко Неоніла Тихонівна, доцент,

к.т.н. ( теми 1,2,4,6-8),

Ігнатова Олена Миколаївна, доцент,

к.е.н. (теми 3,5).

За загальною редакцією Потапенко Н.Т.

РЕЦЕНЗЕНТИ: Старикова Валентина Григорівна,

зам. управляючого ЦМВ АК ПІБ

м. Кривого Рогу,

Мазурок Петро Петрович, доцент,

к.е.н., завідувач кафедрою

політекономії.

Відповідальний за випуск: Васильчук Ірина Петрівна,

доцент, к.е.н., зав. кафедрою

фінансів та банківської справи.

ВСТУП

Опорний конспект розкриває основні положення та концептуально орієнтує студента на засвоєння матеріалу тем у відповідності з вимогами “Нормативної програми професійно орієнтованої дисципліни “Гроші та кредит”, розробленої авторським колективом під керівництвом Павленко А.Ф. Київ: КНЕУ, 1997.

Після викладання теми зазначається основна література та посилання на окремі пункти вказаних джерел, порядковий номер джерела від пунктів розділяється рискою, між номерами джерел – крапка з комою. Додаткова література приводиться для використання в разі відсутності джерел основного списку. Рекомендується для опрацювання публікації в періодичних виданнях: газет “Фінансова Україна”, “Бізнес”, “Баланс”, “Економіка України” та журналів “Фінанси України”, “Фондовий ринок”, “Банківська справа”, “Вісник НБУ”.

Про деталізацію, рекомендовані обсяги для додаткового вивчення з метою поглиблення знань матеріалу з тем дисципліни можна дізнатися із “Методичних вказівок та завдань для самостійного вивчення дисципліни “Гроші та кредит” для студентів, що навчаються за учбовими планами бакалавра з економіки та підприємництва”. Укладачі Н.Т. Потапенко, А.В. Максимова. Кривий Ріг: КЕІ КНЕУ, 2001.- 39с., які є в методичних кабінетах кафедри фінансів та банківської справи ( корп. № 1), факультетів заочного та післядипломної освіти

( корп. № 3).

Тема 1. Сутність та форми грошей

Питання

1. Гроші як загальний еквівалент і абсолютно ліквідний актив

2. Форми грошей, причини та механізм їх еволюції

3. Специфічний характер вартості грошей

4. Функції грошей

5. Роль грошей у різних економічних формаціях

Мета: Усвідомити появу грошей зі змінами суспільних відносин, з’ясувати сутність грошей як абсолютно ліквідного активу та вивчити функції, які їм притаманні в процесі руху.

Література : 2 – т. 1.2; 5.2; 4 – р. 1.

1. Гроші як загальний еквівалент і абсолютно ліквідний актив

Появі грошей в суспільних відносинах передувала епоха бартеру, який обмежувався умовами конкретного ринку, в часі, невизначеністю еквівалентності при товарообміні і був ризиковим для товаровиробника.

Вимоги еквівалентності обігу припускають вимірювання вартості товару виходячи із суспільних затрат праці на їх виготовлення. З часом їх різноманіття товарів виділився такий, який був признано товаром загального еквіваленту для використання в якості вимірювання вартості при обміні товару. Загальна форма вартості переросла в грошову, а товар, за яким надовго закріпилася роль загального еквіваленту став грошима. Цей товар перебрав на себе функцію реалізації суспільної вартості і повинен відповідати вимогам абсолютної ліквідності.

Специфічними властивостями товару, що виконує грошові функції ( як і негрошового) є споживча (індивідуальна, приватна корисність) вартість та мінова (суспільна).

Корисність (споживча цінність) грошей проявляється в можливості обмінюватися на любі реальні вартості що є їх ліквідністю , мінова цінність це їх покупна спроможність, яка реалізується через можливість придбання на грошову одиницю певної кількості реальних вартостей.

Враховуючи основні властивості грошей, як абсолютно ліквідного активу, слід зазначити сутність грошей, що характеризується їх участю в :

• здійсненні різних видів суспільних відносин;

• розподілі валового національного продукту;

• визначенні ціни, вираженні вартості товару;

• виступати інструментом загальної обмінюваємості на товар;

• покращують умови збереження вартості.

Таким чином, гроші це економічна вартісна категорія, яка виникає при наявності руху вартості при здійсненні різних видів суспільних відносин, що є суспільним для грошей і інших економічних категорій.

В економічній літературі традиційно виділяються 2 основні концепції походження грошей – раціоналістична, що трактує появу грошей певною раціональною угодою між людьми для зручності обслуговування сфери товарного обігу; гроші – штучна соціальна умовність. Представники еволюційної концепції стверджували, що гроші це товар, який виділився стихійно із загальної маси і цей товар став грішми лише в межах певної особливої суспільної форми товарного виробництва і обігу. Ця концепція задовільно пояснювала сутність грошей в епоху реальних повноцінних грошей. Але поява сучасних паперових грошей не могла відбутися поза свідомістю людей, волі відповідних державних структур.

Мають місце в формуванні поняття сутності грошей використання як елементів раціоналістичної так і еволюційної концепції грошей; більш вагомо превалює еволюційна концепція товарного походження грошей.

Можна сформувати висновок:

• гроші виникли на етапі суспільного розподілу праці для забезпечення ефективності обміну продуктами виробництва;

• різні точки зору на походження грошей вбачають в грошах інструмент для обміну та для вимірювання вартості усіх інших товарів.

2. Форми грошей, причини та механізм їх еволюції

Щоб служити засобом обігу гроші мають користуватися загальним визнанням для чого бути узаконеними, виступати у функції збереження вартості, утверджувати еквівалентність обміну.

Вимоги до форми грошей пред’являє ринок, держава повинна запропонувати форму грошей відповідно вимог ринку і створити оптимальні умови по організації їх обігу.

Вимоги до форми грошей: однорідність, подільність, портативність, міцність, декретність, не піддаватися фальшуванню, економічність в виготовленні, еластичність в обігу, постійність їх величини у встановленні еквівалентності.

З розвитком товарних відносин форма грошей змінювалася. Спершу це були товарні гроші – товари першої необхідності (худоба, сіль, хутро, знаряддя виробництва, прикраси), потім благородні метали.

Найбільше визнання одержали металеві монети, які мали назву повноцінних, що передбачали реальний ваговий вміст, що відповідав їх реальній вартості. При емісії вилучали з обігу ті монети, вага яких не відповідала номіналу.

З другої половини ХІХ ст. становище змінюється:

• номінальна вартість монет починає віддалятися від її реальної (вагової) вартості;

• в обігу з’являються розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їх вагову вартість;

• емісія таких монет стає прибутковою справою.

Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, отримав назву сеньйораж.

Роль загального еквіваленту закріпилась за благородними металами – золотом та сріблом. Це відбулося завдяки їх фізичним властивостям.

Демонетизація срібла – втрата ним грошових функцій - завершилася наприкінці ХІХ ст., коли в ролі грошового товару монопольне затвердилось золото. З 30-х років ХХ ст. кредитні гроші перестали обмінюватися на золоті та срібні.

Причинами демонетизації золота були:

1. Монополізація виробництва, яка призвела до того, що:

• на зміну товарному виробництву приходить усуспільнене виробництво;

• стихійне ціноутворення звільняє місце монополістичному ціноутворенню;

• золото витісняється кредитними грішми із обігу в скарб.

2. Двояка природа грошей як суспільного загального еквівалента. Єдність і протиріччя золота в тому, що воно поєднує унікальну властивість загального еквіваленту вартості з рисами цінного сировинного товару.

3. Золоті гроші стали стримувати експансію монополій.

Недоліками “товарних” грошей були:

• високі витрати на їх виготовлення;

• низька податливість до регулюючого впливу держави з метою підтримання їх стійкості;

• незручність у використанні;

• подвійне їх використання як споживчої так і мінової властивості;

• довільна зміна вартості грошей всупереч потребам ринку та наміром держави;

• неможливість та нераціональність кількісно забезпечити потреби товарного обігу.

На зміну товарним (повноцінним) прийшли паперові гроші.

Еволюцію форм та видів грошей, їх економічну характеристику можна розглянути по таблицях 1.1, 1.2 та на рисунках 1.1, 1.2, 1.3.

Таблиця 1.1.

Відмінності золотих і паперових грошей

Золоті гроші	Паперові гроші
Повноцінні	Представники золота
Мають суттєву внутрішню вартість	Випускаються державним казначейством або центральним банком і перебувають в обігу з примусовими курсами
Виникають у результаті історичного розвитку товарного обігу	Є замінниками повноцінних грошей
Є мірою вартості всіх інших товарів	Служать засобом фіксації вартісних пропорцій

Таблиця 1.2.

Відмінності паперових і кредитних грошей

Паперові	Кредитні
Виникають з функції грошей як засобу обігу	Виникають з функції грошей як засобу платежу
Випускають державою або центральним банком	Випускаються банком
Наділені примусовим курсом, обов'язкові до прийому	Не мають примусового курсу

Рис. 1.1. Структура видів грошей

Рис. 1.2. Структура кредитних грошей

Рис. 1.3. Структура електронних грошей.

Найбільш різноманітною по видах грошей є епоха паперових грошей.

Епоха паперових грошей - епоха грошей, що розвиваються на кредитних засадах. Це епоха і банківських грошей, що функціонують значною мірою на безготівкових засадах, грошей, які поступово трансформуються в електронні системи і знаки.

Готівка - представлена у вигляді грошових знаків (банкнот, купюр, монет) і використовується як засіб обігу та платежу.

Безготівкові гроші - це гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах з урахуванням взаємних вимог.

Спершу металеві гроші виступали у формі злитків срібла та золота.

Монета (лат. - тоneia) - грошовий знак, випущений державою та виготовлений з металу (золото, срібло, нікель тощо). Монета, вважається повноцінною, якщо лігатура (домішок до металу) не перевищує 10 відсотків. Нині карбують лише неповноцінну монету, названою білонною чи розмінною монетою або популярно - більйоном.

Паперові гроші - спершу виступали знаками дійсних золотих або срібних грошей, випущених державою в обіг. Отже, паперові гроші - це знаки вартості, які заміщають в обігу повноцінні гроші. Сучасні готівкові гроші мають відносну вартість. Відносна вартість грошей пов’язана з характеристикою їх економічної корисності.

Емітенти паперових грошей – державне казначейство або центральний банк.

Кредитні гроші – це узагальнена (збірна) назва різних видів грошей, що виникають як заміщення майнових боргових зобов’язань приватних осіб і держави. Кредитні гроші виникли внаслідок розвитку кредитних відносин і можуть виступати в різних формах: вексель, чек та ін..

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Векселі бувають прості і переказні.

Простий вексель – виписується боржником на ім’я кредитора із зобов’язанням виплатити йому в зазначений термін вказану суму.

Переказний вексель – виписується кредитором як наказ боржнику виплатити у зазначений термін йому чи вказаній ним третій особі певну суму грошей.

Характерні риси векселя:

• Абстрактність – на векселі не вказаний конкретний вид угоди;

• Беззаперечність – обов’язкова оплата боргу, аж до примусових заходів;

• Оборотність – передача векселя як платіжного засобу іншим особам з передавальним написом на його звороті (індосамент), що створює можливість взаємного заліку вексельних зобов’язань.

Банкнота – банківський білет, грошовий знак, що випускається в обіг центральним емісійним банком. Забезпечений усіма активами банку та масою товарів, що належать державі. На початку появи кредитних грошей банки випускали “класичну” банкноту.

Ознаки “класичної” банкноти:

• випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

• обов’язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

• подвійне забезпечення: золоте і товарне.

Чек – письмовий наказ власника поточного рахунку банку про виплату з його рахунку певній особі вказаної в ньому суми грошей.

Економічна природа чека – він є засобом для отримання готівки в банку, засобом обігу та платежу, інструментом безготівкових розрахунків.

Електронні гроші – умовна назва фінансових коштів, які використовує їх власник на основі електронної системи банківських послуг. Приводяться в рух не за допомогою паперових носіїв (банківських білетів, чеків, векселів), а завдяки запровадженню в сфері розрахункових операцій комп’ютерів і сучасних систем зв”язку.

До електронних грошей відносять кредитні картки, дебетові картки, картки для банкоматів.

Кредитні картки – виникли на основі електронних грошей. Сприяють скороченню платежів готівкою, обслуговують роздрібну торгівлю та сферу послуг, служать засобом розрахунків, є інструментом кредиту.

Дебетові картки – платіжні інструменти, які випускаються фінансовими установами і надають клієнту можливість проводити трансакції за власним банківським рахунком, користуватися іншими послугами.

Картки для банкоматів . Банкомати встановлюються у фінансових установах, супермаркетах, магазинах, аеропортах, гаражах й офісах. Банкомати багатофункціональні: видача готівки і депозитів, перекази за рахунками, авансування готівки, прямий доступ до рахунків за кредитними картками, оплата рахунків, запити про фінансове становище і про стан балансу.

Система електронних платежів, яка запроваджена Національним банком України – особливо важлива для України. У вересні 1995 р. 17-ма банками в Україні створено акціонерне товариство закритого типу “Укркарт”. Мета – створення Національної системи розрахунків за товари і послуги за допомогою пластикових карток, а також створення необхідної інфраструктури для обслуговування карток міжнародних систем типу VISA, EVROPEX, AMERICAN EXPRESS.

Роль держави в утвердженні кредитних зобов’язань як грошей:

• надання державою паперовим знакам і монетам статусу законних платіжних засобів;

• створення державної системи страхування банківських депозитів, що підвищує довіру до банків та до депозитів як банківських грошей;

• створення системи гарантій за векселями і чеками.

3.Специфічний характер вартості грошей

Ринок грошей формує відносну вартість та ціну на гроші які складаються під впливом попиту та пропозиції.

Гроші – товар мали власну внутрішню вартість. Вони втілювали в собі певну частку затрат суспільно необхідної праці й через це виконували в світі товару роль загального вартісного еквіваленту.

Паперові, розмінні на золото, гроші мали вартість офіційно визначеної на основі зафіксованого державою масштабу цін вагової частки золота.

Сучасні кредитні гроші мають відносну вартість, яка, відповідно сучасної монетарної теорії, пов’язана з їх економічною корисністю. У загальноекономічному значенні корисність певного блага характеризується його здатністю задовольняти відповідні потреби людей. Корисність грошей визначається опосереднено через корисність інших товарів та послуг, що їх можна отримати на ці гроші. Номінальна вартість цих грошей визначається тим середовищем, у якому вони функціонують і формується зіставленням кількості доступних благ та наявною на даний момент потребою в них. Шкала цінності (корисності) характеризується обернено пропорційною залежністю до наявної пропозиції.

Відносна вартісна оцінка диференційована в залежності від їх функціонального використання. Тому попит на гроші формується на засадах “портфельного підходу” визначення більшої економічної корисності від інвестування грошей чи їх утримання в ліквідній формі, тобто для трансакційного використання чи у функції нагромадження.

Вартість трансакційних грошей визначається їх покупною спроможністю, знаходиться в оберненій залежності від загального рівня цін.

При визначенні купівельної спроможності використовують високоліквідний агрегат грошей М₁ відносно товарної маси. Вираховують динаміку загального рівня цін через показник індексу цін (на товари споживчого попиту, виробничого призначення, роздрібних цін СРІ, ринкових цін WРІ, чи через дефлятор ВНП GNP).

Відносна вартість грошей, що нагромаджуються визначається (як винагорода за втрату ліквідності) нормою відсотка в прямій залежності.

Але розмежовуючи способи формування відносної вартості грошей треба враховувати і наявність механізму їх взаємодії: обернений вплив ставки відсотка на купівельну спроможність грошей і навпаки реагування купівельної спроможності на зміни відсоткової ставки.

При доході більше, ніж величина споживчого кошика попит на гроші для обігу залежить від відсоткової ставки; норма процента виступає арбітром по розподілу касових залишків. Чим нижче норма процента тим більше грошей знаходиться у населення, що приводить до росту цін та зниження вартості грошей.

Підвищення норми банківського процента попит на інвестиційні активи (акції, облігації) знижується, а на гроші зростає і навпаки.

Вартість грошей визначається взаємодією відносної вартості їх у функції обігу та функції нагромадження.

4.Функції грошей.

Функція грошей – певна “робота” їх щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення. Щодо назви функції та їх кількості питання найбільш дискусійне.

Представники марксистської теорії називають 5 функцій:

• Міри вартості, яка є вихідною функцією, на основі якої встановлюється ціна, що залежить від вартості товару і величини вартості самої грошової одиниці. Величина грошової одиниці (інструмент для визначення ціни) визначається масштабом цін, який фіксується державою. Деякі сучасні економісти цю функцію називають мірою цінності, одиницею рахунку бо сучасні гроші виконують посередницьку, рахункову функцію, а не міру вартості. Ціна і вартість співпадають рідко. Вартість складається в процесі виробництва, ціна - стихійно на ринку під впливом попиту і пропозиції. Для підтримання вартості грошей необхідно, щоб ціни в найбільшій мірі відбивали вартість товарів і попит був збалансованим пропозицією.

Якщо попит  пропозиції, то ціна  вартості, ціна ≤ вартості, виробництво скорочується.

Гроші як міра вартості виступають для обліку затрат праці, контролю за мірою праці і мірою споживання, встановлення цін, перерозподілу національного доходу. Цю функцію гроші виконують ідеально.

• В процесі купівлі-продажу товарів гроші виступають посередником, виконуючи функцію засобу обігу реально і це можуть бути і кредитні і повноцінні гроші. Процес товарно-грошового обігу здійснюється за схемою Т – Г – Т.

Розвиток ринкових відносин звужує сфери використання цієї функції, виконують гроші цю функцію в основному в роздрібній торгівлі. При інфляційних процесах товарообмін на грошовій основі замінюється бартером.

Для забезпечення функціонування грошей як засобу обігу необхідно щоб гроші акумулювалися в банках і постійно здійснювали кругообіг.

Функції міри вартості і засобу обігу тісно пов’язані між собою, органічно доповнюють одна одну. Ці дві функції пояснюють необхідність

грошей та процес становлення грошових відносин.

• Гроші як засіб платежу обслуговують погашення різних боргових зобов’язань: в кредитних відносинах , а в подальшому реалізацію і інших грошових зобов’язань (виплата заробітної плати, платежі в бюджет, фонди цільового призначення, комунальні платежі та ін.). Цю функцію виконують в основному гроші в безготівковій формі і можуть реалізувати її тільки стабільні гроші. Зарубіжні економісти цю функцію не визнають, а в порядку створення грошей та її кругообігу функція платежу можлива при виконанні функції нагромадження, бо щоб віддати борг гроші попередньо в чомусь повинні бути капіталізовані.

• Засіб нагромадження – це функція в якій гроші обслуговують нагромадження вартості (форми багатства) в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Це касові залишки для використання в майбутньому, що можливо при умовах перевищення продуктивності праці над споживчими потребами. Спочатку гроші (повноцінні) зберігалися як скарб, потім передавалися в борг з метою одержання на них проценту, або дивіденду. Гроші можуть нагромаджуватись на банківських рахунках, інвестуватися в цінні папери. Функцію нагромадження можуть виконувати тільки стабільні гроші, що можливо при залученні всіх грошей в обіг. В економічній літературі цю функцію називають функцією засобу нагромадження і збереження коштів.

• Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. В зарубіжній практиці ця функція замінена поняттям ступінь конвертованості на іноземну валюту; в міжнародних економічних зв’язках світові гроші виконують функції, ще і національні (міри вартості, обігу, нагромадження), але механізм дії цих функцій більш складний. Як світові гроші використовують декілька валют, що користуються довірою: долар США, ієна, євро та деякі інші.

5. Роль грошей у різних економічних формаціях

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва і адекватних йому суспільних відносин, піддається змінам згідно з направленістю функціонування економіки.

Коли господарство мало натуральний характер, роль грошей не мала бути реалізованою, бо економічний стан товаровиробника не залежав від ринку.

В умовах адміністративно-командної економіки роль грошей була обмеженою. Гроші виступали головним чином в якості інструмента обліку та контролю з боку органів управління господарством. Гроші не мали позитивного впливу на центрального суб’єкта економіки – товаровиробника.

При капіталізмі всі продукти виробництва мають товарну форму і гроші мають сприятливі умови для виконання своїх функцій, бо економічні відносини в суспільстві переведені на еквівалентні засади. Гроші стали носієм капіталу, на ринку створюється ринковий механізм стимулювання і регулювання суспільного виробництва, в центрі якого знаходяться гроші.

Особливості виявлення ролі грошей в різних моделях економіки заключається в:

• дії їх на покращення в господарській діяльності;

• посилення зацікавленості різних ланцюгів господарства в розвитку виробництва, перш за все за допомогою обґрунтованого ціноутворення, стимулюючого росту обсягів виробництва, зниження витрат;

• створення режиму залежності грошових витрат від надходжень, що стимулює зростання продуктивності праці і економії використання ресурсів;

• здійснення контролю в процесі грошового обороту за цінами, обсягами і якістю поставляємої продукції.

Тема 2. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

Питання

1. Класична кількісна теорія грошей

2. Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей

3. Кейнсіанська модель кількісної теорії

4. Сучасний монетаризм як альтернативний напрямок кількісної теорії

Мета : розглянути кількісну теорію грошей, як методологічну основу в поясненні грошей як активного фактора економіки; еволюцію теорії в розрізі часу від зародження класичної теорії грошей до сучасного монетаризму в аспектах грошово-кредитної політики.

Література : 2- т.1; 4-р.7.

1. Класична кількісна теорія.

Поглиблення товарних відносин спричинило появу різних теорій грошових відносин, які можна розділити на абстрактні, що розглядали суть і вартість грошей, до них відносять металістичну та номіналістичну теорії та прикладні, що визначають вплив грошей на суспільні процеси. Найбільш поширеною із прикладних виступає кількісна теорія грошей.

Металістична теорія ототожнює грошовий обіг з товарним і стверджує, що золото та срібло по своїй природі є грошима, величину (вартість) яких визначає держава. Гроші є простим засобом обігу, їх основне значення полягає в виконанні резервної функції.

Номіналістична теорія гроші розглядає як умовні знаки, що позбавлені внутрішньої вартості; вартість грошей визначається законодавчими актами через їх найменування. Гроші абсолютизуються як засіб обігу.

Недоліки цих теорій в визначенні грошей як юридичних, а не економічних категорій та використання їх як інструменту обігу.

Кількісна теорія виникла в ХVI ст. як реакція на концепцію меркантилістів, щодо залежності багатства країни від кількості нагромадження в ній золота.

Французький економіст Ж.Боден пояснював ріст цін в країнах Європи завезенням великої кількості золота із Америки.

Кількісну теорію грошей розвивали англійські вчені Д.Юм, Дж. Мілль, які пояснювали пряму залежність цін на товари від кількості грошей.

Основними базовими положеннями (постулатами) кількісної теорії виступають причинність, пропорційність, однорідність.

Заслуга кількісної теорії полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів та послуг.

2. Неокласичний варіант кількісної теорії

Американський економіст І. Фішер сформулював "трансакційний варіант" кількісної теорії, який виразив рівнянням обміну, виходячи з "купівельної сили грошей". З рівняння MV = PQ

( М - кількість готівкових грошей в обігу, V - швидкість обігу грошей, P - середньозважений рівень цін, Q - кількість товарів) можна визначити якісну залежність кожного фактору від зазначених інших. Трансакційний варіант І. Фішера розглядав ціноутворення на макрорівні, коли гроші виступають тільки як засіб обігу та платежу. Він математично довів пряму залежність цін від кількості грошей, бо вважав, що в короткому періоді кількість виробленої продукції та швидкість обігу грошей є сталими, тобто M = P.

З позицій політекономії не можна замінювати суму цін товарів на добуток цін на їх кількість, бо показники Q та V можуть змінюватися самі по собі (незалежно від зміни M) під впливом технічного прогресу, суспільного поділу праці, психології людини та інших факторів.

Треба усвідомити, що на базі трансакційного варіанту кількісної теорії грошей І. Фішера та у зв”зку з критикою цього варіанта, група професорів Кембріджського університету (А.Маршалл, А.Пігу, Д.Робертсон) сформувала свій варіант, названий "кембріджською версією", або теорією касових залишків. Автори "кембріджської версії" підхід до проблеми розглядали на мікроекономічному рівні. Кембріджські економісти зосередили увагу на мотивах нагромадження грошей у окремих економічних суб’єктів, прийшовши до висновку, що в них має місце постійне прагнення нагромаджувати гроші, тобто з одного боку, мати резервний запас засобів платежу з тим, щоб розплачуватись по всіх своїх зобов’язаннях, а з іншого - створювати запас ресурсів на страховий випадок. Кембріджські економісти надали нову формулу зв"язку грошей та цін:

М = kRP

де М - грошова маса (попит на гроші);

R - виробництво продукції у фізичному виражені за певний період,

k - коефіцієнт, що виражає частину річного доходу, яку суб’єкти зберігають у ліквідній формі.

Слід зазначити, кембріджські економісти зробили висновок, що між М та Р існує зв’язок і на цей зв’язок діє k.

Формула А.Пігу близька до "рівняння обміну" І.Фішера, бо k = 1/V; основні аспекти концепції: рівняння обігу - гроші розглядаються як засіб обігу, йдеться про пропозицію грошей (Мз); в теорії "касових залишків" - гроші як засіб обігу, збереження й нагромадження, розглядається проблема попиту на гроші (Мd).

3.Кейнсіанська модель кількісної теорії

Загострення в 30-х роках економічної кризи потребували нових підходів, які б пояснювали причини масового безробіття, падіння виробництва, наявності невикористаних потужностей. Дж. М. Кейнс в своїх працях теоретично довів необхідність втручання держави в забезпечення ефективного використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу розширеного відтворення. Він висунув положення про те, що гроші в процесі відтворення виконують самостійну роль.

В своїх розробках Дж. М. Кейнс cпирався на теорію “касових залишків”, але попит на гроші суб’єкта розділив на мотиви : трансакційні, обачності та спекулятивний. Трансакційні гроші та обачності – виконують функцію обігу та платежу, використовуються на поточні та на всяк випадок. Спекулятивний мотив пояснює зберігання грошей із бажання уникнути втрати капіталу при зберіганні активів у формі облігацій.

Дж. М. Кейнс в кількісну теорію ввів термін “норма процента”, перетворив гроші в один із найважливіших факторів формування інвестиційного попиту і на другий план змістив традиційний зв’язок грошей і цін.

На базі тези “гроші мають значення” розробив теоретичну концепцію “керованих грошей”.

Одна із центральних позицій теорій Дж.М. Кейнса – це твердження “що недостатність грошового попиту є однією з головних причин розвитку кризових процесів, спаду виробництва і зростання безробіття”.

Стимулювання грошового попиту через “політику дешевих” грошей і відповідного використання норми відсотка мало теоретичне і практичне підґрунтя.

Політика “дешевих грошей” знайшла свою реалізацію через пільгове оподаткування та пільгове кредитування, що забезпечить економічне зростання та зайнятість населення. Підвищення банківського процента, вважає Дж. М. Кейнс, необхідно на фазі зростання активності виробництва.

Попит на гроші Дж. М. Кейнс розглядає як функцію двох змінних величин: сукупний доход і норму процента.

Md = f (i) + f (r)

де i - сукупний доход, r – норма процента.

60-ті роки стали періодом визнання і пакування кейнсіанських поглядів: відносна стабільність, зростання ВВП, відсутність криз.

У 70-х роках різко погіршилася економічна ситуація,

Низький банківський процент підвищував платоспроможний попит з боку споживачів та інвесторів, що сприяло “перегріву” економіки.

Слід зазначити, що на початку ХХ століття першим, хто усвідомив необхідність проведення ревізії базових положень кількісної теорії, зокрема постулатів та “трансакційного варіанта” був український економіст М.І. Туган-Барановський, який на базі “рівняння обміну” сформулював “кон”юктурну теорію” згідно якій на ціни впливають не тільки кількість грошей, а й всі інші фактори, що діють на ринку : попит, пропозиція, обсяг виробництва, витрати на виробництво, паніка, інфляція та ін..

Кількісний фактор у кон”юктурній теорії грошей Туган-Барановського є і виступає як ключовий, бо впливає на швидкість обігу грошей, процентну ставку, інвестиції та інші.

Таким чином, кейнсіанство розробило рецепти подолання глибокого спаду виробництва та безробіття через “накачування” державою ефективного попиту через фіскально-бюджетну і монетарну політику, що призвело до інфляції.

5. Сучасний монетаризм як альтернативний варіант кількісної теорії.

Сучасний монетаризм сформувався в 60-ті роки ХХ ст., коли особливо загострилися проблеми інфляції, а проблеми безробіття і спаду виробництва відійшли на другий план.

Представники монетаризму вважають, що гроші є основним фактором, що формує стан економіки, заперечували необхідність активного втручання держави в процес виробництва. Професор Чиказького університету М. Фрід-мен та його послідовники зосередили основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах і вважали, що основна задача держави заключається в підтриманні стійкості грошей через регулювання їх пропозиції. Впливати на загальну господарську кон”юктуру спроможні центральні банки, забезпечивши рівномірне річне збільшення грошової маси в обігу на 3-5%. Це “грошове правило” використовувалося при подоланні інфляційних процесів в США; політику “дорогих грошей” використовувала М.Тетчер (1976 р.) при проведенні економічних реформ в Англії.

Слабкою стороною монетаризму є повне ігнорування сфери виробничого відтворення – основної структури, де безпосередньо утворюється і додаткова вартість. Цю сферу на їх думку регулює ринковий механізм.

Спільні позиції монетаристів і кейнсіанців в баченні важливості грошей в економічній структурі суспільства. Відмінності в тому, що Дж. М. Кейнс визначає внутрішню нестабільність господарської системи, а монетаристи методологічно базуються на внутрішній структурній збалансованості ї здатності до саморегуляції ринкової економіки. Грошову систему монетаристи вважали відносно автономною, але вона може виступати зовнішнім генератором дестабілізації процесів розвитку.

Ідеї сучасного монетаризму постійно піддаються критиці, сьогодні більшість економістів вважають, що при проведенні грошової політики ідеї кейнсіанців слід реалізувати на коротких інтервалах, а прибічників М.Фрідмена на довготермінових; слід використовувати інструменти впливу бюджетно-фіскальної і кредитно-грошової політики.

Представники різних напрямків кількісної теорії погоджуються з тим, що зупинити інфляційну спіраль важко, що легше її попередити, ніж потім перебороти. Вони єдині в тому, що кожна країна мусить виробити таку стратегію монетарної політики, яка не дала б змоги інфляції вийти з-під контролю.

В Україні 1991-93 роки використовувалися кейнсіанські пропозиції регулювання економікою; 1994-96 – прибічників М.Фрідмена. Сучасна регулятивна практика досить ефективно поєднує свою прихильність довгостроковим цілям економічного розвитку, що походить з монетаристських ідей, з обережним застосуванням регулюючих заходів держави на короткотермінових інтервалах, зокрема в межах економічного циклу.

Тема 3. Грошовий оборот і грошові потоки Питання

1. Поняття грошового обороту як процесу руху грошей

2. Грошові потоки

3. Структура грошового обороту

4. Маса грошей, що обслуговує грошовий оборот. Швидкість обігу грошей

5. Закон кількості грошей, необхідних для обігу

6. Механізм поповнення маси грошей в обороті

Мета : Розкрити економічний зміст та структуру грошового обороту, необхідність та механізм балансування окремих потоків як фактор забезпечення сталості грошей.

Література : 2 – 4.3; 4 – р.2; 4 – гл. 2,6; 9 – гл. 4.

1. Поняття грошового обороту як процесу руху грошей.

В умовах товарно-грошових відносин в процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, задоволення різного роду зобов’язань у грошовій формі, а також при розподілі та перерозподілі грошових коштів виникають розрахунки і платежі. Сукупність усіх грошових платежів утворює грошовий оборот.

На мікроекономічному рівні грошовий оборот обслуговує кругообіг індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

На макроекономічному рівні грошовий оборот обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому його називають ще сукупним грошовим оборотом. У сукупному грошовому обороті гроші функціонують виключно як гроші і не є формою капіталу.

Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні валового національного продукту. Їх можливо об’єднати в такі групи:

• Фірми - суб’єкти, що забезпечують створення і реалізацію ВНП;

• Домашні господарства – суб’єкти, що забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва) і є кінцевими його споживачами;

• Державні структури – суб’єкти, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного НД та НП, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;

• Фінансові посередники – суб’єкти грошового ринку, які спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Грошовим оборотом взаємопов”язуються основні ринки, через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб’єктами:

• Ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами НП;

• Ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал, інформацію та природні ресурси);

• Фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

• Світовий ринок, через який здійснюється зв’язок внутрішньої економічної системи із “зовнішнім світом”.

Усі розрахунки і платежі, які становлять грошовий оборот, можливо згрупувати у кілька великих потоків в залежності від їх призначення у відтворювальному процесі. Це дає можливість схематизувати весь грошовий оборот у вигляді кількох взаємопов’язаних потоків руху грошей, які здійснюються циклічно, за колом (рис.1.) У наведеній схемі для зручності стрілками та цифрами позначені лише грошові потоки і не показано зворотні потоки товарів та послуг. Окрім того, допускається, що всі ресурси, необхідні фірмам для підтримання їх діяльності, повністю перебувають у приватній власності сімейних господарств.

Рис. 1. Спрощена модель грошового обороту

2. Грошові потоки

Грошовий потік – сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (частину) процесу розширеного відтворення.

У наведеній схемі сукупного грошового обороту виділено такі окремі грошові потоки:

1. - оплата фірмами необхідних їм ресурсів, які вони купують у сімейних господарств (земля, робоча сила, житло тощо);

2. - оплата урядовими органами праці державних службовців;

3. -доходи сімейних господарств від реалізації їхніх ресурсів, які становлять національний дохід;

4. - витрати сімейних господарств на споживання;

5. -сплата сімейними господарствами чистих податків;

6. - заощадження, що спрямовуються на грошовий ринок;

7. - позички фірм для здійснення інвестицій;

8. - інвестиційні витрати фірм;

9. - державні позики;

10. - державні закупки;

11. - оплата імпорту;

12. - надходження грошей від експорту;

13. - доходи фірм від реалізації товарів та послуг (національного продукту);

14. - чистий приплив коштів з світового ринку на внутрішній;

15. - чистий відплив коштів з внутрішнього ринку на світовий.

В кожній групі суб’єктів і в кожному секторі ринку є вхідні і вихідні грошові потоки, які повинні балансуватися, що забезпечує збалансованість (замкнутість) грошового обороту в цілому як важливу передумову сталості всієї економічної системи.

Замкнутість грошового обороту, перш за все, забезпечують рівність номінальних обсягів національного доходу (3) і національного продукту (13).

В ланці потоків сімейних господарств балансуючим виступає потік 6 - заощадження; урядових структур - запозичення (9), в групі фірм - 7 теж запозичення на грошовому ринку.

У відкритій економіці більш складним для балансування є ринок продуктів на що впливають сплата за імпорт та приплив грошей за експорт. При чистому імпорті балансування потоку національний продукт необхідні позички ззовні - від іноземних банків для оплати чистого імпорту (14) чи розмістити кошти, одержані від чистого експорту на іноземних ринках через механізм фінансових операцій

(потік 15).

За напрямками руху грошей відносно національного доходу грошові потоки розділяються на дві групи: потоки втрат - чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту та потоки ін'єкцій - інвестиції, державні закупки, надходження від чистого експорту. Ці дві групи потоків повинні балансуватися.

3.Структура грошового обороту

Відмінності у характері економічних відносин між суб’єктами грошового обороту дають підстави структурувати його на 3 сектори: грошового обігу, фінансовий, кредитний.

Сектор грошового обігу характеризується еквівалентним, але безповоротним (одностороннім) рухом грошей від споживача до виробника. При цьому гроші у своєму русі постійно віддаляються від вихідного пункту.

Фінансовий сектор охоплює фінансові відносини, які зумовлюють безповоротний та еквівалентний характер створення і використання грошових коштів.

Кредитним економічним грошовим відносинам відповідає кредитний сектор, в якому перерозподіл грошей між господарськими суб’єктами здійснюється на нееквівалентній, але поворотній основі.

В залежності від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий та готівковий.

Готівковий здійснюється через оплату придбаного та боргових зобов’язань законними платіжними засобами - банківськими білетами та розмінною монетою.

Безготівковий здійснюється через оплату придбаного та погашення боргів шляхом перерахування грошових сум на рахунки, відкриті учасниками грошового обороту в банках, без використання грошей у готівковій формі.

Безготівковий грошовий оборот має переваги порівняно з обігом готівки: економія грошових коштів; прискорення обороту грошей. Рух грошей по рахунках створює можливість контролювати його. При визначенні законодавчо прав та обов'язків банків щодо здійснення такого контролю держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а отже - на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим. Недоліком є можливість утворення дебіторської заборгованості у одержувача коштів.

2. Маса грошей , що обслуговує

грошовий оборот.

Швидкість обігу грошей

Грошова маса - сукупність залишків грошей у всіх формах, які знаходяться у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент.

З метою визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів.

Грошовий агрегат - визначена законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічна група ліквідних активів.

Грошові агрегати формуються на основі принципів:

1. Грошова маса вміщує не лише готівкові гроші, а й депозитні;

2. Уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості;

3. Сукупна грошова маса включає також банківські внески, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

Грошові агрегати будуються шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності.

Агрегат МІ — це грошова маса у вузькому розумінні. Він вміщує найбільш ліквідні форми грошей, а саме: готівкові гроші, банківські внески до запитання (трансакційні депозити).

Агрегат М2 - вміщує грошові форми агрегату МІ, а також строкові та ощадні внески в комерційні банки.

Агрегат М3 - вміщує грошові форми агрегату М2, а також депозитні сертифікати, ощадні внески в спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів.

У 1993 р. НБУ визначив структуру грошової маси в Україні відповідно до агрегатного методу наступним чином:

МО = готівка (гроші поза банками)

МІ = МО + депозити до запитання в банках

М2 = МІ + строкові депозити та інші кошти в банках

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Окрім грошових агрегатів, НБУ визначає показник, що має назву грошова база.

Грошова база – це гроші, які не беруть участь в кредитному обороті та грошовому обігу, але створюють базу для їх розширення. Вона включає агрегат МО, готівку в касах банків та резерви комерційних банків на їх рахунках в НБУ.

Грошова маса має кількісний показник, її обсяги в млрд.. гривень.

На величину грошової маси, окрім загальноекономічних, впливають такі чинники:

• Зобов'язання КБ за кредитами, що отримали від ЦБ;

• Сальдо іноземних активів в умовах їх конвертації в національну валюту;

• Купівля - продаж емісійними установами на ринку цінних паперів облігацій державної позики;

• Нерезервні зобов'язання банківських установ

( капітал, прибуток від емісійної діяльності).

Швидкість обігу грошей - показник того, наскільки швидко відбувається перехід грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого в обслуговуванні економічних операцій за певний час. Він показує, скільки разів у середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів та послуг. Виходячи із рівняння обміну швидкість обігу грошей розраховується, як:

Статистично показник швидкості обігу грошей виражається або числам оборотів однойменної грошової одиниці за певний час, або тривалістю одного обороту.

Швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси. Це означає, що у випадку зменшення кількості грошей, що обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростатиме.

Непрямими методами розрахунку швидкості обігу грошей є з використанням обігу фондів національного продукту, як ВНП/М1 та національного доходу НД/М2.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом чинників, що діють на боці платоспроможного попиту (зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення та ін.) і ті, що діють на боці пропозиції (розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку та ін.).

Швидкість обігу грошей – явище об’єктивне, надзвичайно складне, його важко регулювати та прогнозувати, але цей показник знаходиться в оберненій залежності від маси грошей в обігу. Показник швидкості обігу грошей пов’язаний з агрегатною структурою грошової маси. В зарубіжній практиці для підтримання сталості грошей регулюють не загальний обсяг грошової маси, а створюють умови для створення певної агрегатної структури грошей (агрегатування).

На стан економіки впливають структуризація грошової маси по галузях, господарювання, формах власності господарств, регіонах їх розміщення, що впливає на балансування потоків ринку продуктів.

Таким чином, грошова маса не однорідна, вона структурована залежно виконання своєї “роботи” на етапах суспільного відтворення.

5. Закон кількості грошей, необхідних для обігу

Закон грошового обігу полягає в тому, що протягом будь - якого періоду часу для обігу необхідна лише певна, об’єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

Зміст цього закону можна виразити рівнянням:

Кф = Кн

де Кф—фактична-маса грошей в обігу,

Кн - об’єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Виходячи з рівняння І. Фішера, кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів та послуг прямо пропорційна номінальному обсягу виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці, що можливо представити так:

де P – абсолютний рівень цін;

V – реальний обсяг виробництва;

Y – швидкість обігу грошей.

У країнах з розвиненою економікою врахування вимог закону Кн здійснюється на основі визначення стану грошового обігу, тобто фактичної міри збалансованості Кф та Кн, а також розробки і впровадження в життя відповідної кредитної та бюджетної політики.

Враховуючи функціонування грошей в різних сферах економіки, рівень

впровадження способів платежів розрахувати величину Кн можна з використанням рівняння:

де Кн – кількість грошей, що приймає участь в обігу;

PQ – сума цін товарів, що реалізуються в певний період;

К – сума продажів товарів і послуг в кредит;

 П – загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

 ВП – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

Збалансованість Кф та Кн є важливою умовою забезпечення сталості грошей. На сталість грошей впливають фактори кількості їх та швидкості обігу, які в свою чергу впливають на величину Кф, постійно збільшуючи її щодо Кн.

В умовах золотого стандарту вирівнювання Кф та Кн забезпечувалося автоматично, в умовах кредитних грошей - через проведення державою грошово-кредитної та фіскально-бюджетної політики.

У сучасній західній літературі проблема балансування Кф і Кн взагалі не аналізується. Проблема забезпечення стабільності грошей та є центральною, проте вона там вирішується із суто ринкових позицій – через регулювання співвідношення між попитом і пропозицією грошей на грошовому ринку.

Нові гроші в оборот поступають із банків, які їх створюють в результаті кредитних операцій. Кредитний характер грошової емісії є одним із основних основостворюючих принципів організації грошової системи.

“Випуск” і “емісія” грошей – поняття не рівнозначні.

Випуск грошей відбувається постійно комерційними банками при видачі позичок та касовому обслуговуванні клієнтів, одночасно йде повернення сум позичок, здача готівкової виручки клієнтами.

При емісії випуск грошей в оборот призводить до загального збільшення грошової маси в оброті на суму, що не забезпечена надходженнями (поверненням) в комерційні банки.

Емісію готівкових грошей здійснює тільки Центральний банк відповідно кредитної позиції комерційних банків при проведенні їх рефінансування чи купівлі цінних паперів, які є у розпорядженні банків на відкритому ринку, купівлі іноземної валюти.

Емісію безготівкових грошей здійснюють і Центральний банк і комерційні, вона є первинною. Головна мета безготівкової емісії – задоволення додаткової потреби господарств та населення в оборотних засобах, що виникає зі зростанням виробництва, зростанням цін на товари.

При функціонуванні дворівневої банківської системи емісія грошей здійснюється через механізм дії банківського мультиплікатора, що забезпечується рухом позичкової вартості між різними банками. Сприяє еластичності емісії норма обов’язкових відрахувань (від депозитної суми), що зберігається в центральному банку, як обов’язкові резерви, у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів.

Норму обов’язкових резервів встановлює центральний банк, їх призначення: захист інтересів клієнтів банків, підтримання ліквідності банків, регулювання емісійної діяльності. Обов’язкові резерви участі в кредитній емісії банки не приймають, використовуються тільки вільні резерви.

Величина вільних резервів банку розраховується наступним чином:

Рв = К + ЗК ± МБК – ВСФ – Ор –Ао

де Рв – вільний резерв;

К - загальний капітал банку;

ЗК – залучені кошти;

МБК- сальдо заборгованості банку по міжбанківському кредиту, також НБУ;

ВСФ- відрахування до централізованого страхового фонду;

Ор – обов’язковий резерв;

Ао – вклади банку в активні операції, не повернуті на даний момент.

Надання позичок збільшує грошову масу, її сума збільшення обернено пропорційна величині обов’язкових резервів, суму збільшення можна визначити через коефіцієнт експансії (величину грошового мультиплікатора):

де m - коефіцієнт експансії;

МR – норма обов’язкових резервів.

Максимальну суму нових грошей ( ∆ М), що можуть бути утворені банківською системою на основі суми вільних резервів розраховується з використанням формули:

При величині вільних ресурсів Е в 1000 дол. і нормі обов’язкових відрахувань 25% ефект від мульплікації складає

НБУ може провести емісію шляхом зниження норми відрахувань, що збільшить величину вільних ресурсів по всій банківській системі.

Рівень мультиплікатора, що склався на певний час, можна визначити як співвідношення загальної маси грошей в обороті ( грошей в пропозиції) до суми грошової бази:

де Мо – готівка в обороті поза банками;

D - маса грошей в депозитах комерційних банків;

R - сума резервів комерційних банків (гроші на коррахунках та в касах банків).

Касове обслуговування клієнтів проведення банками за рахунок надходжень готівки від клієнтів, в разі зменшення надходжень банк її “купує” в іншому банку за рахунок зменшення безготівкової суми на його коррахунку в банку, що “продає” готівку, або одержання від “продавця” позички. В цілому по банківській системі емісія готівки проводиться центральним банком.

Таким чином, управління механізмом банківського мультиплікатора (емісію безготівкових грошей) проводиться виключно центральним банком, випуск – комерційним.

Готівкові гроші трансформуються із безготівкових, що знаходяться на депозитних рахунках, представляють собою складову частину грошової маси, створеної комерційними банками, в результаті дії механізму банківського мультиплікатора.

Емісія безготівкових грошей, як правило, викликає потребу в емісії готівкової форми. В грошовій масі України готівка складає 1/25.

Тема 4. Грошовий ринок.

Питання

1. Сутність і структура грошового ринку

2. Мотиви та чинники, що визначають параметри попиту на гроші

3. Механізм формування пропозиції грошей

4. Рівновага на грошовому ринку

Мета: Розглянути сутність та складові грошового ринку як важливого механізму, що забезпечує грошовий оборот; визначити чинники та характер їх впливу на ціну об’єкту ринку-гроші.

Література: 1 - р.2; 2 - т.3,4; 3 – р.3,16,17,20,21,23.

1. Сутність і структура грошового ринку

Грошовий ринок – особливий сектор економіки, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на цей товар. Гроші купуються з метою використання їх як загальноліквідного товару, тому вони не купуються, а позичаються; ціна на гроші-позичку залежить від терміну, обсягів, забезпечення, рівня ризику дії торгової угоди.

Суб’єктами грошового ринку виступають покупці та продавці в особі населення, установ різної форми власності та галузевої приналежності, суспільні та державні. На ринку працюють посередники, якими являються банки, держава, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Залежно від характеру операцій, що проводять посередники, грошові кошти можуть рухатися каналами прямого фінансування (ціни узгоджуються безпосередньо між власниками та позичальниками коштів(, посередники виконують технічні операції в реалізації торгової угоди, працюють на комісійній умові.

грошові кошти

Фірма Населення

(позичальник) (власні кошти)

акції

Канали непрямого фінансування забезпечують рух коштів від власників заощаджень до позичальників через посередників, які при цьому виступають покупцями (у власників) і продавцями (для позичальників).

Фірма Фінансовий Власник

(покупець) посередник (продавець)

(банк)

Канали непрямого фінансування забезпечують приорітетність уникнення ризику більш економічній вигоді.

Головними учасниками грошового ринку виступають комерційні банки, які постійно, або час від часу, можуть бути продавцями, покупцями або посередниками. Комерційні банки мобілізують тимчасово вільні кошти клієнтів, частину з яких повинні тримати, як обов’язкові резерви, на рахунках центрального банку, а решту можуть використовувати для проведення операцій на відкритому чи міжбанківському ринку.

Держава через центральний банк розміщує облігації (боргові зобов’язання) виступаючи позичальником грошей.

Центральний банк виступає продавцем грошей комерційним банкам, які в свою чергу позичають їх іншим економічним суб’єктам.

На ринку функціонують і інші посередники, як організації, біржі, позабіржові маклери, дилерські контори, фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди.

Об’єктами купівлі-продажу на грошовому ринку виступають гроші, інструментами – позичкові угоди, цінні папери, валютні цінності.

Структуризацію грошового ринку можна здійснити за кількома критеріями:

• за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. В організаційно-правовому аспекті вони функціонують самостійно, але між ними існує внутрішній зв’язок;

• за інституційними ознаками виокремлюють сектори: фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ;

• за економічним призначенням коштів, що купуються грошовий ринок поділяють на сектори: ринок грошей, де реалізуються короткострокові угоди (до одного року), він є дуже чутливим до змін в економіці та й фінансовій сфері; ринок капіталів, де купуються гроші на довгостроковий період, ризиковість проведення на ньому слід врахувати продавцям.

Попит і пропозиція на ринку капіталів менш рухливі і рівень процентної ставки залишається більш стабільним. Розмежування грошового ринку на ринок грошей і ринок капіталів має досить умовний характер.

На грошовому ринку України в якості посередників функціонують комерційні банки, небанківські фінансово-кредитні установи, фондові біржі (Донецька, Київська міжнародна, Українська міжбанківська валютна, Українська фондова та Позабіржова фондова торгівельна система).

Таким чином, грошовий ринок забезпечує безперервний рух грошових коштів, інструментами проведення операцій можуть бути гроші, цінні папери, угоди; терміни, специфіка операцій розділяє ринок на різні сегменти.

Головною функцією ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. Особливе значення набуває вивчення механізму формування попиту та пропозиції грошей.

2. Мотиви та чинники, що визначають параметри попиту на гроші

Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну із можливих форм багатства. Попит на гроші слід розглядати як попит на запас грошей у певний фіксований у часі моменту, не як потік грошей, який визначається за період часу.

Зберігання грошей є обмеженим, оскільки нагромадження багатства у формі грошей, а не в інших формах, характеризується вартістю втрачених можливостей: ми відмовляємося від процентного доходу, дивідендів, тримаючи гроші “на руках”. А тому попит на гроші спирається на потребу здійснювати трансакційні операції, мотив споживання і на бажання володіти активами у майбутньому, тобто утримувати гроші як засіб нагромадження.

Отже, існує два мотиви сукупного попиту на гроші:

1. Попит на гроші для трансакцій – існує у вигляді готівки чи депозитних грошей, щоб задовольняти поточні потреби (розрахунки, покупки). Такі потреби в грошах забезпечуються через агрегат М1 і пов’язані з величиною операцій або номінальним ВВП. Попит на гроші для трансакцій чутливий до втрат від зберігання грошей.

2. Попит як на активи – визначення такого попиту на гроші монетаристами зводиться до концептуального поняття “портфеля”. “Портфель” (набір цінних паперів або інших ліквідних активів) показує як, в яких формах раціональні інвестори вкладають своє багатство в економіку.

Теорія портфеля ґрунтується на фундаментальному припущенні, що інвестори в основному робитимуть ризиковані вклади тільки тоді, коли їх доходи від інвестицій будуть дуже високими. З двох видів доходів, що приносять однакові доходи, індивідуми оберуть безпечніший ( вклади в банк , а не в цінні папери).

Важливим правилом є диверсифікація портфеля між різними видами активів.

Розглянемо чинники, що визначають параметри попиту на гроші.

Попит (Мd) залежить від доходу, але може бути збільшеним (гроші можна позичити при певних умовах).

Зростання попиту розширює економічну межу емісії грошей, буде безінфляційною, приведе до рівня монетизації економіки.

Попит обернено пропорційний швидкості обігу грошей. Зростання швидкості обігу грошей внаслідок зменшення попиту на гроші послаблює вплив збільшення маси грошей в обороті на кон”юктуру ринків, гальмує інфляційні наслідки. Якщо розглядати у парі “попит-швидкість” визначальним є попит, але може бути і навпаки: удосконалення системи розрахунків, частота виплат, доходність фінансових інструментів призводить до прискорення обігу грошей, що впливає на формування попиту на трансакційні гроші.

Враховуючи мотиви попиту на гроші можна виділити чинники та характер їх впливу (прямий +, обернений -) на параметри попиту: обсяг вироб-ництва +, абсолютний ріст цін +, накопичення багатства +, норма процента -, інфляція -, зміна кон”юктури ринку +.

Названі мотиви, чинники та закономірності руху попиту на гроші є об’єктивно діючими в розвинутій ринковій економіці, в умовах: стабільної і добре розвинутої банківської системи, високорозвинутого ринку цінних паперів, лібералізованого ціноутворення, вільного руху грошей по каналах обороту, низької ризиковості грошових операцій, тощо.

В економіці України формування попиту в одночасно вказаних чинників діє дещо в деформованій формі, бо ринковий механізм функціонує не в повній мірі, вагомо впливають тіньові процеси.

3. Механізм формування пропозиції грошей

Пропозиція у взаємодії з попитом визначає кон”юктуру грошового ринку. І попит і пропозиція є явищем залишку. Якщо у суб’єкта попит на гроші вище його доходу та зростає альтернативна вартість зберігання грошей, то суб’єкт не використану суму запропонує на ринок. Пропонувати частку запасу на ринок чи збільшити запас за рахунок купівлі на ринку залежить від рівня процента.

На макрорівні природною межею пропозиції виступає фактична маса грошей і зростання процента не може стимулювати збільшення пропозиції понад цю межу; задоволення зростання попиту на гроші можливо тільки додатковою емісією грошей в оборот.

Зміна пропозиції грошей формується під впливом процесів, що відбуваються в банківській діяльності.

Як відомо попит формують об’єктивні чинники, що складаються всередині сектора реальної економіки, а пропозиція носить екзогенний характер; попит є первинним у взаємодії з пропозицією.

Є підстави вважати, що чинники, що визначають зміну попиту на гроші визначають і межі зміни пропозиції грошей, кожен із чинників є самостійним фактором впливу. Пропозицію можна регулювати відповідно цілям економічної політики, інструментом використовувати грошову базу. У формулі, що виражає пропозицію М₁ (М_s) = mМб, де М₁ (М_s) – пропозиція, m- коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора, Мб – грошова база, яка знаходиться під контролем центрального банку.

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається рішеннями центрального банку, та чинниками, що діють незалежно від волі його.

Ними можуть бути: норма обов’язкових резервів (-), зміна облікової ставки (-), зміна типової ринкової процентної ставки (±), зміна багатства (±), тінізація підприємницької діяльності(-), низький стан довіри до банків(-), зростання процентних ставок за депозитами до запитання(+).

Отже на пропозицію грошей діють чинники з боку центрального банку, комерційних банків, банківських вкладників та позичальників. Тому в регулюванні пропозиції треба вивести на відповідний рівень грошову базу та забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом зазначених факторів, кожен з яких дії індивідуально.

Слід нагадати, що пропозицію грошей формують потреби в забезпеченні попиту з урахуванням мотивів попиту. Рівновагу на грошовому ринку визначають задоволення власних вимог як покупців так і продавців від використання грошей як джерела багатства в конкретно визначених параметрах. Таким параметром виступає процентна ставка.

4. Рівновага на грошовому ринку та процент

На грошовому ринку завжди виникає проблема грошової рівноваги, що вимагає від державних органів знаходити такий грошовий механізм, який призводив би у відповідність виробництво і споживання, нагромадження і інвестиції. Дестабілізація грошової системи, а звідси і розвиток інфляційних процесів, починається з порушення рівноваги на монетарному ринку.

Слід згадати, що попит, пропозиція і процентна ставка є взаємозалежними. Графічна модель наочно демонструє вплив змін в попиті та в пропозиції грошей на рівень процентної ставки.

На рисунку: Мd₁ – попит на гроші (Md₂ – його збільшення, Md_{3 –} його зменшення), Ms₁ - пропозиція ( Ms₂ –збільшення її, Ms₃ – зменшення), А₁ – точка рівноваги між попитом та пропозицією – рівень процентної ставки.

Зміни пропозиції в бік скорочення змістить лінію пропозиції в позицію Ms_{3 ,} а її збільшення в позицію Ms₂ то центри рівноваги зміняться відповідно в точки А₅ – попит не змінюється, А₄ – попит зростає, А₆ – зменшується.

При збільшенні пропозиції та незмінному попиті рівновага в точці А₈ , попит зростає –А₇ , попит зменшується – А₉ .

Отже зміни в пропозиції грошей спричиняють обернено пропорційні зміни процентної ставки.

Важливу роль у збалансуванні грошового ринку відіграють збалансованість між заощадженнями населенням (що формують пропозицію) та інвестиціями (що формують попит). Формалізувати зв’язок між секторами представляється :

Ір = З – Дп

де Ір - інвестиційні ресурси фірм,

З – загальна маса заощаджень, що надійшла на ринок;

Дп – сума державних позик на грошовому ринку.

Рівновагу на грошовому ринку можна забезпечити через зміну процентної ставки, що протилежно діє на формування заощаджень та інвестиції.

Таким чином, в ринкових умовах господарювання ринку грошей належить вагоме місце в регулюванні економіки в забезпеченні сталості грошової одиниці.

Грошовий ринок спроможний збалансувати потреби товарного ринку в засобах обігу. Держава повинна регулювати його функціонування процентними та непроцентного характеру методами, що можливо при гармонічному розвитку всіх сегментів ринку: грошей, цінних паперів, валютного.

Тема 5. Грошові системи

Питання

1. Сутність грошової системи та місце в економіці.

Елементи грошової системи

2. Основні типи грошових систем та їх еволюція

3. Державне регулювання грошової сфери

4. Грошово-кредитна політика центрального банку

5. Фіскально-бюджетна і грошово-кредитна політика

6. Інфляція: суть, причини та наслідки

7. Грошові реформи

Мета: Усвідомити поняття грошової системи, та розкривши її основні елементи, визначитися щодо типів грошових систем, які є зразком відтворення економічного стану держави, де агентом уряду в впровадженні грошово-кредитної політики постає Центральний банк, який використовує специфічні інструменти регулювання.

Література: 2 – т.8-10; 3- р.4,5; 5 – т. 6,7; 9 – р. 2-6; 23; 24; 26; 27.

1. Сутність грошової системи та місце е економіці. Елементи грошової системи

Грошова система – встановлена державою форма організації грошового обороту у країні.

Грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами. Кожна держава формує свою власну грошову систему, що забезпечує економічну незалежність і можливість проведення власної політики по підтримці сталості грошової одиниці та регулювати економіку.

До елементів грошової системи слід віднести наступні:

• Найменування грошової одиниці

• Масштаб цін

• Емісійна система

• Види та купюрність грошових знаків

• Регламентація валютного курсу

• Регламентація готівкового та безготівкового грошового обігу

• Державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Розглянемо кожний з елементів окремо.

Грошова одиниця - встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який слугує для вимірювання цін товарів та послуг.

Масштаб цін - законодавча фіксація вагової кількості монетарного металу (срібла, золота), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею. З повним припиненням конвертації паперових грошей у моне-тарний товар - золото ( із завершенням його демонетизації) необхідність фіксації державою масштабу цін відпала. Паперова грошова одиниця уособлює представницьку вартість загальної маси товарів та послуг, що знаходяться в обігу.

Емісійна система — установи, де здійснюється випуск грошей та цінних паперів. Регулюється емісія внутрішнім законодавством країни з урахуванням валютного та, економічного стану.

Види та купюрність грошових знаків - матеріалізована у певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка забезпечує стабільність обігу товарів і є стабільним платіжним засобом у готівковому обігу. Форми грошей визначаються відповідними юридичними актами. До них відносять: банківські білети, казначейські білети та розмінні монети. Відмінність видів грошових знаків у механізмі їх емісії. Випуск банкнот зумовлює кредитна емісія Центрального банку. Банківські білети надходять у сферу обігу у зв'язку із видачею кредиту, при цьому його погашення зумовлює вилучення грошових знаків з обігу. Казначейські білети випускаються в обіг під час бюджетної емісії, яка проводиться міністерством фінансів (казначейством). Монета — злиток металу, що має встановлені законодавчо форму, склад металу, певні зображення і надписи включаючи номінал вартості. Емісію здійснює казначейство, а випуск - Центральний банк, який їх купує у казначейства за купюри.

Законодавчо визначається купюрність банкнот та номінал монет для зручності учасникам платіжного обороту з урахуванням економії на друкуванні (великі купюри, однак провокують їх фальшування та переміщення в тіньовий сектор).

Функціонує депозитна форма грошей.

Регламентація валютного курсу передбачає порядок встановлення співвідношення між грошовими одиницями різних країн, що забезпечує обмін валют для здійснення різних операцій між економічними суб’єктами різних держав.

Регламентація готівкового та безготівкового обігу визначає правила проведення платежів в безготівковій формі (формі розрахунків, способи платежів, порядок платежів), обіг грошей в готівковій формі. Центральний банк розробляє нормативні матеріали по організації та проведенню платежів та контролює їх додержання комерційними банками.

2. Основні типи грошових систем та їх еволюція

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодію, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

Роздивимось класифікацію грошових систем:

1. Як елемент господарського механізму

2. Як механізм регулювання валютних відносин

3. З точки зору загальних законів функціону-

вання-грошей.

3. Кожна класифікаційна ознака має поділ:

• як елемент господарського механізму на грошові системи ринкового зразка та неринкового зразка;

• як механізм регулювання валютних відносин на грошові системи відкритого або закритого типу;

• з точки зору загальних законів функціонування грошей системи грошей поділяють на саморегульовані або регульовані

У грошовій системі ринкового зразка регулювання грошового обороту проводиться через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Неринкова грошова система характеризується наявністю обмежень функціонування грошей (талони, картки). Регулювання, грошового обороту здійснюється адміністративними методами:

• законодавчо;

• розмежування сфер готівкового та без готівкового грошового обороту;

• проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин;

• лімітування кредитів;

• централізований розподіл кредитів та інше.

У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка інтегрована в світову.

Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень і національна грошова система ізольована від світової.

Для саморегульованої грошової системи характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обороту. Саморегульованими були системи металевого обігу. Якщо через зміну виробництва і реалізації товарів потреба в грошових знаках скорочувалася, то відповідна кількість грошей вилучалась із обігу, перетворюючись у скарб. У разі розширення виробництва і товарного обігу грошові знаки, що становили грошовий скарб, надходили у обіг.

У регульованій системі порядок регулювання грошового обороту € окремим елементом грошової системи.

Еволюція грошових систем:

1. Система металевого обігу передбачала обіг металевих знаків (монет).

2. Система паперово-грошового обігу характеризується бюджетною емісією, яка може бути у 2-х формах:

• випуск казначейських білетів;

• покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

Регулювання грошового обігу проводиться здійсненням заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів та збалансування бюджету.

3. Система кредитного обігу - випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Органом регулювання грошового обігу є банківська система.

До форм металевого обігу відносять біметалізм і монометалізм.

Біметалізм - роль загального еквівалента і законодавчо закріплений статус за двома металами, як правило золотом і сріблом.

Монометалізм - грошова система, за якої тільки один вид металу виконує роль ..грошей. Найпоширенішим в історії був золотий монометалізм. Сучасна грошова система України - це грошова система ринкового зразка. Необхідністю створення грошової системи в Україні було:

• розпад СРСР наприкінці 1991р.;

• вихід України з "рубльової" зони;

• запровадження власної грошової одиниці.

Етапами процесу запровадження національної валюти в Україні були наступні:

1. 10 січня 1992 р. виведено в готівковий обіг тимчасову валюту — український карбованець (купон).

2. У листопаді 1992 р. було завершено впровадження українського карбованця у безготівковий обіг.

3. У вересні 1996 р. в результаті проведення грошової реформи в Україні було запроваджено національну валюту гривню. У статті 99 Конституції України зазначено, що грошовою одиницею України є гривня. Основною функцією НБУ є забезпечення стабільності гривні.

В сучасних умовах у сфері грошового обороту України використовуються банківські білети (банкноти - гривні) і розмінна монета (копійка).

Банкноти випускаються в обіг НБУ. Для зручності обслуговування роздрібного товарообігу у обіг випускаються розмінні монети, які використовуються, коли необхідно розплатитися за товар дрібними частинами грошової одиниці.

Офіційний валютний курс гривні, який використовують суб'єкти господарських операцій та банками для здійснення поточних операцій, встановлюється НБУ на підставі торгів валютними цінностями на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) за валютами, за якими здійснюються торги, за іншими - на підставі крос - курсів.

Порядок готівкового та безготівкового обігу, їх регламентацію, в тому числі організацію міжнародних розрахунків в Україні, здійснює НБУ, який є і установою, що здійснює грошово - кредитне регулювання, а також валютне.

НБУ- незалежний фінансово - економічний орган, який проводить самостійну грошово - кредитну_політику. Правління_НБУ приймає і затверджує постанови, положення та інші нормативні акти, що регулюють грошовий обіг, він координує діяльність комерційних банків.

4. Державне регулювання грошової сфери

Регулювання грошового обігу - сукупність заходів, які проводяться в галузі грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу; є складовою частиною грошове - кредитної політики держави. Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить Центральному банку.

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу дають необхідний ефект при її використанні в комплексі із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу.

Інструменти впливу на параметри грошового обігуі поділяються на прямі та опосередковані.

Прямі	Опосередковані
механізми готівкової емісії; встановлення межі кредиту ЦБ, що надається урядові, а також банківським установам; пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, межі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту.	здійснення операцій на відкритому ринку; регулювання норм банківських резервів; регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються комерційним банкам Центральним банком.

5. Грошово - кредитна політика Центрального банку

Сутність грошово - кредитної політики полягає в сукупності заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава.

Розробка та реалізація грошово - кредитної політики - це ключова функція Центрального банку. Цільовою функцією грошово - кредитної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Весь інструментарій грошово - кредитної політики мусить бути спрямований на досягнення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом та пропозицією грошей.

До основних типів грошово - кредитної політики (ГКП) слід віднести:

• політику "дорогих" грошей (політику грошово - кредитної рестрикції);

• політику "дешевих" грошей (політику грошово - кредитної експансії).

Політика "дорогих" грошей - це коли весь інструментарій ГКП підпорядковується згідно з динамікою економічного циклу стискання обсягів грошової та кредитної емісії.

Політика "дешевих" грошей - полягає у забезпеченні доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.

Основними цілями ГКП є ієрархічно пов'язані між собою наступні цілі: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічні цілі передбачають:

• збалансування економічного розвитку;

• забезпечення оптимальної зайнятості;

• стримування інфляції.

Проміжні цілі:

• пожвавлення ринкової кон’юнктури;

• стримування ринкової кон’юнктури.

Тактичні:

• зміна грошової маси;

• зміна процентної ставки.

Стратегічні цілі можуть бути кінцевими щодо загальноекономічної політики держави. Проміжні цілі є підтримкою досягнення стратегічних цілей, тактичні ж цілі мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити проміжні цілі ГКП

До суб'єктів ГКП відносять:

• банківська система - це центральний та комерційні банки;

• урядові структури - це Мінфін або казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.

Дворівнева банківська система - передбачає забезпечення стабілізації Грошового обігу, здійснення комплексу депозитних операцій, кредитного обслуговування фізичних та юридичних осіб.

Монопольне право - управління грошовим обігом і забезпечення його стабільності надається Центральному банку.

До інструментів грошово - кредитної політики .відносять:

• здійснення операцій на відкритому (вторинному) ринку, де реалізуються державні цінні папери;

• регулювання резервної норми відрахувань комерційними банками;

• зміна норми банківського проценту.

Операції на відкритому ринку зводяться до купівлі — продажу уповноваженими установами держави її цінних папер1в, Коли Центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, то він здійснює таким чином додаткову грошову емісію. У цьому разі у зв'язку зі зростанням резервів збільшується кредитний потенціал останніх.

Обов'язкові резерви - є часткою банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно чинного законодавства або із . встановленими нормативними актами має зберігатися у формі касової готівки та їх депозитів на коррахунку центрального банку.

Метою нормативного визначення обов'язкових резервів є забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності банку в підтриманні його ліквідності.

Змінюючи норму обов'язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та .банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкових резервів, банки мають можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується ці можливості звужуються. Внаслідок того, що лише незначна частина всіх активів банків зберігається у формі готівки, зміна норми резерву на певну величину може призвести до багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.

Облікова політика - полягає у тому. що облікова ставка процента формується на базі надання центральним банком позик комерційним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами, як правило, на короткий термін і під заставу державних цінних паперів. Це збільшує на таку суму вільні резерви і кредитний потенціал.

Облікова ставка відіграє опосередковану функцію. Якщо вона знижується, то в банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому рину пропозиція кредитних ресурсів. З урахуванням змін у позиції надлишкового резерву ця динаміка реалізується через механізм кредитного мультиплікатора.

4. Фіскально - бюджетна і грошово - кредитна політика

Для того, щоб грошово - кредитна політика була результативною, її потрібно тісно узгоджувати із фіcкально—бюджетною політикою.

Фіскально-бюджетна політика — сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

До основних функцій відносять:

• вплив на стан господарської кон'юнктури;

• перерозподіл національного доходу;

• нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм. Фіскально - бюджетна політика поділяється за типами:

• дискреційна - коли уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання. До основних засобів такої політики належать:

• зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами;

• зміна програм "трансфертного типу" (перерозподільчих);

• циклічні зміни рівня податкових ставок.

• недискреційна - пасивна політика, пов'язана з автоматичною зміною рівнях державних витрат і податків.

У сфері державного регулювання ринкової економіки є необхідність застосування цілісної внутрішньозбалансованої системи заходів фіскально- бюджетної та грошово—кредитної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні допустимого (більше 3-4% ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

Дефіцитом державного бюджету - називають перевищення видатків бюджету над його доходами.

Дефіцит державного бюджету не є небезпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВНП. У протилежному випадку він може негативно відображатися на формуванні грошової, кредитної систем та всієї економіки в цілому.

Дефіцит державного бюджету є основною причиною інфляції. До джерел покриття дефіциту держбюджету належать:

• збільшення кількості грошей (емісія);

• збільшення випуску облігацій Мінфіна (казначейства);

• скорочення валютних резервів Центрального банку;

• позики у зовнішніх кредиторів.

При емісії грошей, уряд отримує сеньораж, тобто прибуток, внаслідок монопольного права їх друкувати.

Покупцями облігацій Мінфіна можуть бути комерційні банки, населення, іноземні суб'єкти.

Купівля центральним банком на первинному ринку державних боргових зобов'язань носить назву монетизація бюджетного дефіциту, що заборонено в економічно розвинутих країнах.

Монетизація бюджетного дефіциту призводить до інфляції.

6. Інфляція: суть, причини та наслідки

Інфляція - процес знецінення грошей, що проявляється як постійне підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, не забезпеченою матеріальними цінностями.

До причин виникнення інфляції відносять зовнішні та внутрішні.

Зовнішні причини:

• зростання цін на світових ринках;

• скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі;

• від'ємне сальдо зовнішньо торгівельного балансу.

Внутрішні причини виникнення :

• деформація економіки;

• монополія держави на грошову емісію;

• монопольне положення великих виробників і їх диктат цін на ринку;

• монополія профспілок на ринку праці та їх можливість впливу на рівень оплати праці;

• непомірно високі податки або процентні ставки за кредит.

Причиною інфляції може бути як перевищення попиту над пропозицією, так і відставання попиту від пропозиції.

В залежності від характеру інфляції і темпів наростання інфляційних процесів розрізняють три типи інфляції:

• помірна інфляція характеризується повільним вростанням цін ( до 10% на рік);

• галопуюча інфляція - від 10% до 200% на рік;

• гіперінфляція - до 1000% на рік і більше.

Під час гіперінфляції поведінка споживачів визначається намаганням вкласти гроші у матеріальні цінності. У залежності від росту цін за товарними групами прийнято виділяти збалансовану і незбалансовану інфляцію.

Збалансована інфляція - визначається пропорційною зміною цін на різні товари.

Незбалансована інфляція - визначає зміну цін різних товарів по відношенню один до одного в різних пропорціях. В залежності від ступеня передбачення інфляція поділяється на очікувану та неочікувану.

• очікувана - це коли відбувається прогнозований ріст цін;

• неочікувана — не прогнозований ріст цін.

Стагфляція - це інфляція, яка супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні, тобто одночасне підвищення рівня цін і рівня безробіття.

Наслідками інфляції є зниження життєвого рівня населення, зниження реальної вартості накопичених грошей, падіння виробництва.

7. Грошові реформи

Грошова реформа - повна або часткова структурна перебудова державою наявної в країні грошової системи.

Головною функцією грошової реформи є стабілізація грошового обігу. Види грошових реформ залежно від мети проведення та глибини перебудови

наявної грошової системи поділяють на:

Грошові реформи у вузькому розумінні:

• формального типу ( впровадження нового зразка купюри з одночасним чи поступовим вилученням);

• денамінацією грошового обороту (метою є заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін);

• конфіскаційного типу ( під час її проведення використовують диференційну шкалу обміну старих грошей на нові).

В залежності від часового лагу види грошових реформ поділяють:

• одномоментні;

• паралельного типу.

У широкому розумінні грошові реформи передбачають не лише , впровадження у обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову діючої системи грошово — валютних та кредитних відносин. Такі реформи були характерними при здійсненні в окремих країнах переходу від біметалізму до монометалізму і далі до паперово - грошового обігу. Вище означені грошові реформи дуже тривалі у часі.

З 2 по 16 вересня 1996р. в Україні було проведено грошову реформу з деномінацією грошової одиниці: купоно-карбованець замінено на гривню у пропорції 100 000 : 1.

В зв’язку з реалізацією курсу ринкових перетворень в економіці України грошова реформа носить комплексний характер, є повною.

Тема 6. Кредит в ринковій економіці Питання

1. Необхідність та передумови формування кредитних відносин

2. Теоретичні концепції кредиту

3. Сутність кредиту

3.1. Основні ознаки кредиту

3.2. Структура кредиту

3.3. Стадії та закономірності руху кредиту

3.4. Позичковий процент

3.5. Основні принципи кредиту

4. Критерії класифікації, загальна характеристика форм та видів кредиту

5. Функції та роль кредиту в ринковій економіці

6. Економічні межі кредиту

7. Розвиток кредитних відносин в перехідній економіці

Мета: Розкрити сутність кредиту як економічної категорії, особливості його форм, функціонування та роль в ринковій економіці.

Література: 1- 5.1, 5.2; 2 – т.6; 3- р.8,9; 10 – гл.

3; 14; 15; 18;19; 25; 32.

1.Необхідність та передумови формування кредитних відносин

В найбільш загальному визначенні кредит це передача вартості в тимчасове користування.

Кредит виник для полегшення продажу товару на умовах відстрочки платежу за наявності довіри продавця до покупця. Розвинувся кредит на основі функції обігу грошей як засіб обігу; пізніше виникла потреба в сферах виробництва та споживання.

Внаслідок спеціалізації товаровиробників та кооперування суспільного виробництва в межах однієї країни та у всьому світі кредит став інструментом, що забезпечує суспільне відтворення шляхом запобігання порушення фінансове — господарської діяльності певної ланки товарне - грошових відносин в системі обороту фондів: товаровиробників, продавців, споживачів. Зважаючи на циклічність виробництва, його оновлення та розширення, організацію нового господарства, задоволення населенням споживчих цілей, виконання державою передбачених програм при недостатності коштів потребується залучення додаткових ресурсів. Гроші при цьому реалізують функцію міри вартості, засобів обігу та платежу.

Специфічними чинниками, що деталізують необхідність кредиту, передумовою виникнення кредитних відносин виступають:

• наявність тимчасово вільних вартостей у грошовій чи товарній формі у одних юридичних чи фізичних осіб та потреба в їх залученні іншими;

• довіра ( "сгеditum" - lаt) - фундамент кредитних відносин, як правило, підкріпляється певними гарантіями позичальника чи третьої особи перед кредитором;

• збіг економічних інтересів суб'єктів кредитної угоди щодо параметрів: розмір, термін позички; величина оплати за користування і порядок її оплати;

• здатність сторін угоди нести майнову відповідальність за виконання взятих зобов'язань;

• отримання позичальником регулярних доходів та можливість ними роз-поряджатися.

Отже, необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин, передумовою є наявність доходів, конкретними причинами виступає коливання потреби в коштах та джерелах їх формування.

2. Теоретичні концепції кредиту

Розвиток кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства все більше привертає до себе увагу науковців. На сьогодні провідними теоріями кредиту визнаються натуралістична та капіталотворча.

Засновниками натуралістичної теорії кредиту стали англійські економісти А. Сміт і Д. Рікардо. Основними положеннями теорії виступають:

• об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій

формі, тобто не в грошовій;

• кредит - це форма руху матеріальних благ на умовах їх перерозподілу;

• позичковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

• банки є лише посередниками в кредиті;

• пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Погляди натуралістів розвивали відомі економісти К. Маркс, Ж. Сей,

А. Маршал. Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники визнали зв'язок кредиту з процесами виробництва до того ж виходили з первинності виробництва; кредит не створює реального капіталу; кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

Однак, зростання ролі кредиту та банків у розвитку виробництва, використання їх у державному регулюванні економіки послабили натуралістичну теорію кредиту; на її зміну прийшла капіталотворча, основними положеннями якої є:

• кредит е безпосереднім капіталом, його розширення пояснює нагромадження капіталу;

• банки не тільки посередники в кредиті, але й творці капіталу бо виступають " фабрикою " грошей;

• активні операції банків щодо пасивних, є первинними.

Представники капіталотворчої теорії визначали активізуючу роль кредиту в розвитку економіки, неоднозначно відносилися до експансійної кредитної політики.

Сучасна наукова думка з теорії кредиту розвивається на шляху синтезу ідей натуралістичної та капіталотворчої теорій.

За своєю сутністю та механізмом впливу на й процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій.

3. Сутність кредиту

3.1. Основні ознаки кредиту

Кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних вартостей ( в грошовій чи товарній формі ) на засадах зворотності в установлений термін, платності та добровільності.

Єдиного визначення кредиту немає, але у всіх випадках основними ознаками кредиту є:

• економічна самостійність учасників кредитних відносин;

• добровільність, рівноправність та взаємна вигода, що зумовлює розвиток кредиту на ринкових засадах;

• власником цінностей залишається кредитор, позичальник лише має право розпоряджатися ними на період обумовленого терміну. Захист інтересів кредитора є більш пріоритетним, ніж інтересів позичальника;

• кредитні відносини виникають у зв’язку з рухом вартості на зворотних засадах, рух вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента, що робить позицію кредитора більш ризиковою. Для захисту своїх інтересів кредитори мають переважні права при визначенні доцільності, розміру плати за кредит;

• кредиту притаманна платність; плата узгоджується між сторонами, повертається кредиторові і використовується ним для покриття витрат від кредитних операцій та збитків в разі неповернення позички, як джерело кредиту. Платність - видова ознака кредиту, як економічної категорії;

• кредитні відносини на мікрорівні є обмеженими в терміні, на макрорівні підтримується безперервно забезпечуючи безперервний рух вартості в процесі суспільного відтворення. Кредитні відносини виходять за межі відносин двох економічних суб'єктів і мають характер загальносуспільних;

• безперервність та платність кредитних відносин забезпечують зростання вільних вартісних ресурсів, їх капіталізацію; формується позичковий капітал.

Кредит має спільні риси з іншими економічними категоріями: грошима, фінансами, торгівлею, процентом, товаром - це вартісні категорії, обслуговують рух вартості в процесі відтворення; відрізняються функціональними призначеннями, що визначає специфіку руху вартості та економічних відносин між суб'єктами різних сфер відтворюючого процесу. Економічні категорії тісно переплітаються.

Сутність кредиту виражається його структурою та специфікою дії окремих елементів між кредитором та позичальником через стадії руху та методом кредитування.

3.2. Структура кредиту та функції її елементів

Структуру кредиту представляють суб'єкти - кредитор та позичальник і об'єкт.

Кредитори - суб'єкти, які мають свої власні ( чи в розпорядженні) вільні вартості і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Задачами кредиторів є акумуляція вартості, їх ефективне розміщення, що забезпечує повернення в передбачений термін та з нарощеною вартістю, узгодження параметрів кредитної угоди та оперативний контроль за їх дотриманням.

Позичальники - це учасники кредитних відносин, які потребують додаткових коштів. Вони е ініціаторами кредитних відносин, але не можуть вийти за межі умов, передбачених угодою; їх задачами є : визначення цілей, обсягів залучення коштів, окреслення умов їх руху, використання та своєчасне повернення зі сплатою процента.

Кредиторами та позичальниками можуть бути юридичні особи, фізичні, суспільні організації, уряд, що набувають цей статус добровільно на договірних засадах. Суб'єкти кредитних відносин повинні бути юридично самостійними, економічно незалежними, здатними нести майнову відповідальність перед партнером, взаємозацікавлені у співробітництві, мета якого - одержання прибутку.

Кредит - економічна й юридично-правова категорія. В умовах, коли і банки, і підприємства, яких вони обслуговували знаходились у державній власності, юридично - правовий аспект кредиту переважав над економічним.

0б”єктом кредиту виступає позичкова вартість, як специфічна частка вартості. Вона виступає як нереалізована вартість, бо вивільнена вартість уповільнює рух, не залучається її власником в новий господарський цикл. Через кредит вартість залучається до потреб виробництва та обігу. Позичкова вартість характеризується додатковою споживчою вартістю, що прискорює відтворювальний процес. Важливою рисою позичкової вартості є її авансуючий характер, бо приносить дохід позичальнику в його господарюванні, що й є для нього метою кредиту. Авансування в умовах кредиту можливе тільки через поверненість та збереження права власності кредитора. Фундаментальною властивістю об’єкту кредиту виступає збереження її вартості, що досягається в процесі її використання в господарстві позичальника.

Розглянута структура кредиту характеризує його цільність, включає кредитора, позичальника, позичкову вартість.

В визначенні кредиту позичкова вартість перерозподіляється на певних засадах, здійснює рух, що є основою кредиту.

3.3. Стадії та закономірності руху кредиту

Для розуміння суті кредиту важливе значення має рух позичкової вартості, що наочно доцільно розглянути на мікрорівні. Економічною основою руху є виділення окремих стадій в сфері розширеного відтворення від процесу виникнення кредитних відносин до повернення позиченої вартості до свого власника (кредитора). Етапами відтворювального руху кредиту є: формування вільної вартості у кредитора → розміщення у позички → одержання додаткових коштів позичальником → їх використання → вивільнення коштів з обороту позичальника → повернення позичальником вартості кредитору та сплата проценту.

Швидкість руху коштів на різних стадіях та наявність усіх стадій залежить від мети кредитування.

Зміна маси кредитних ресурсів та кредитних вкладень впливає на пропозицію грошей і через неї - на загальну кон'юнктуру ринку і розвиток економіки. Основними закономірностями руху вартості коштів на мікрорівні є:

• зворотність руху вартостей;

• тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, що визначається тривалістю кругообігу його капіталу;

• збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі;

• залежність маси наданої позички від наявності обсягів вільних коштів.

На макрорівні закономірності руху кредиту проявляються наступним чином:

• кількісні параметри розвитку кредиту повинні бути адекватними динаміці обсягів ВНП;

• загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються;

• зворотність і платність кредиту забезпечує переміщення вільної вартості з сектора домашніх господарств у сектор фірм;

• платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам спонукають спрямування коштів з низькорентабельних галузей і секторів економіки в високорентабельні, що відбувається під економічним примусом і визначає його важливу роль у забезпеченні економічного росту.

Закономірності руху кредиту вимагають від його суб'єктів будувати свої відносини з їх урахуванням, що забезпечується дотриманням певних принципів, які виробила світова практика.

3.4. Позичковий процент

Позичковий процент – це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими коштами, їх ціною; є економічною категорією.

Джерелом сплати проценту є прибуток, що його отримує позичальник; його кількісним показником – норма процента або процентна ставка, яка визначається відношенням суми річного доходу на позичений капітал до суми позичкового капіталу.

Середня норма прибутку є максимальною межею для норми проценту: мінімальна повинна задовольняти кредитора (покривати витрати кредитора і приносити йому хоча б мінімальний доход).

На розмір процентної ставки впливають макроекономічні чинники : попит та пропозиція на кредитні ресурси, рівень інфляції, рівень облікової ставки центрального банку; мікроекономічні: розмір кредиту, термін користування кредитом, рівень ринку. Отже, динаміка норми позичкового проценту визначається ринковим механізмом і залежить від державного грошово-кредитного регулювання економікою.

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку та збереження позичкового капіталу.

Від кредитних операцій кредитор одержує маржу – різницю між процентними ставками за наданий кредит і за залучені ресурси.

Збереження позичкового капіталу є проблемою в період інфляції, що зменшує реальну вартість коштів. Розрізняють номінальну процентну ставку (її рівень склався на ринку) і реальну (скорегована на рівень інфляції). Для збереження позитивної реальної процентної ставки використовують “плаваючі” процентні ставки, надають короткострокові кредити, надають їх під високі процентні ставки.

Позичковий процент сприяє ефективному використанню кредитних ресурсів, залученню грошових ресурсів в обіг.

3.5. Основні принципи кредиту

Визначення кількості принципів та їх сутності різними авторами трактуються по- різному.

Основними принципами кредиту є :

• цільове призначення позички - проведення аналізу його дозволяє визначити можливість забезпечення кожною із сторін своїх інтересів;

• строковість позички випливає з цільового призначення позички, наявності вільних коштів у кредитора; слугує умовою формування кредитних відносин;

• забезпеченість, як захист кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником. В якості забезпечення виступає майно, фінансові зобов'язання, зобов'язання третьої особи. Розмір майнового забезпечення та його характерні ознаки повинні в часі і обсягах задовольняти повернення передбаченої реальної вартості кредитору. Забезпечення дозволяє кредиторові уникнути кредитного ризику, але це не завжди спрацьовує і кредитору доцільно більше покладатися на високу ефективність проекту, що кредитується, та кредитоспроможність і надійність позичальника;

• платність користування позичкою полягає в тому, що позичальник сплачує додаткові кошти у формі проценту для покриття витрат від вилучення кредитором позичених коштів з обороту та втрати переваг, властивих наявності ліквідних активів, появою при цьому кредитного ризику.

Джерелом прибутку для кредитора є процентна ставка, яка одночасно впливає і на величину прибутку позичальника. При визначенні її величини інтереси кредитора та позичальника перехрещуються і дуже важливо, щоб розмір задовольняв сторони.

В ринкових умовах до принципів кредитування відносять диференційований підхід кредитора до позичальника: можливість надання позички, величина позички, обов'язковість майнового забезпечення, процентна ставка, строковість - залежать від рівня ризику, що впливає на методи кредитування.

Методи кредитування характеризуються:

• порядком надання позички та її погашенням;

• порядком нарахування сплати процентної ставки за користування позички та її погашенням;

• порядком контролю за виконанням умов кредитної угоди.

Методи кредитування реалізуються через форму позичкового рахунку та кредитний договір.

Таким чином, сутність кредиту виражається в тих економічних відносинах, які виникають в зв'язку з рухом вартості на засадах поворотності в установлений строк та платності. Рух кредиту з урахуванням його участі у відтворювальному процесі проходить через ряд етапів за певними закономірностями, що формують принципи організації кредиту та методи кредитування.

Методи кредитування впливають на різновиди кредиту, що представляються позичальником.

4.Критерії класифікації, загальна характеристика форм та видів кредиту

Розвиток та вдосконалення економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів, розширення потреб економічних-суб'єктів, удосконалення організаційних та правових відносин між суб'єктами конкретизують сутність кредиту та його форми.

В світовій теорії та практиці не вироблено єдиних підходів до класифікації кредитних відносин, найбільш сприйнятими є їх розділення по формах та видах кредиту, що теж не однозначно трактується. Нами взята наступна схема.

Форми кредиту тісно пов'язані з його структурою та в певній мірі з сутністю кредитних відносин і тому їх доцільно розглядати від характеру:

• позичкової вартості;

• кредитора та позичальника;

• цільових потреб позичальника.

В залежності від позичкової вартості кредит може бути в товарній або грошовій формі.

Товарна форма - є попередньою до грошової, являє собою не вивільнені кошти з обороту кредитора. В сучасній практиці не основополагаюча; реалізується через продаж товарів з відстрочкою платежу, при оренді - лізингу майна, наданні речей, приладів у прокат. Товарна форма кредиту, як правило, повертається в грошовій формі; супроводжується грошовою формою кредиту.

У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють:

1. Банківську форму, яка є найбільш розповсюдженістю. Її особливість заключається в тому, що:

• банк оперує не тільки власними але і залученими коштами;

• використовує тільки вільні кошти, зокрема і ті, що є на рахунках власників;

• банк позичає кошти, як капітал і платність банківської форми кредиту є невід'ємним її атрибутом.

2. Міжгосподарську форму кредиту характеризує рух позичкової вартості між окремими господарюючими суб'єктами в вигляді:

• комерційного, що оформлюється векселем і опосереднює продаж товарів покупцю з відстрочкою платежів, закінчується кредитна операція погашення векселя позичальником;

• фінансового - авансування оплати частини вартості товару (що буде куплена після його виготовлення) або позичанням грошей.

4. Державну форму кредиту, що виникає в випадку надання позик за рахунок бюджету або позичених коштів різним суб'єктам господарювання. На сучасному етапі держава виступає як позичальник юридичних та фізичних осіб традиційно через розміщення своїх зобов'язань.

Перераховані форми кредиту можуть розвиватись в межах держави а також на рівні міждержавних відносин, коли суб'єктами виступають банки, уряди різних держав та міжнародні валютне - кредитні організації.

Залежно від призначення кредити функціонують як продуктивні (виробничі), що надаються юридичним особам під основні засоби та обігові кошти та споживчі, що надаються фізичним особам для задоволення особистих потреб. Форми кредиту між собою різняться стадіями руху позичкової вартості.

Вид кредиту — це більш детальна його характеристика згідно організаційно — економічних ознак і передбачає його систематизацію за:

• термінами залежно від тривалості кругообігу капіталу у формуванні якого бере участь позичена вартість: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до п'яти), довгострокові (понад 5 років);

• галузевою спрямованістю: промисловість, сільське господарство, торгівля, будівництво (житлове), в інші галузі;

• об'єктами кредитування: формування виробничих запасів, витрати виробництва, створення запасів готової продукції, з виникненням тимчасових резервів у платежах, (у визначені строки проведення платежів платник не одержав частково або повністю, коштів для їх здійснення);

• організаційно - правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділити такі види кредиту:

• забезпечений та незабезпечений (бланковий);

• прямий та опосередкований;

• строковий, прострочений, пролонгований;

• реальний, сумнівний, безнадійний;

• платний, безплатний.

Безперервний відтворювальний процес в економіці потребує забезпечення всіх його етапів грошовими ресурсами, що може бути досягнуто через використання кредиту. Кредитні відносини ґрунтуються на різних засадах залежно від суб'єктів, об'єктів кредиту та цілей кредитування, що, для більш чіткої організації цих відносин, класифікує кредити по формах та видах; їх детальну характеристику рекомендується для самостійного засвоєння.

Доцільно зазначити, що чистих форм та деяких видів кредиту, ізольованих одних від інших, не існує. В розвитку кредитних відносин вони можуть переходити один в другий.

5. Функції та роль кредиту в ринковій економіці

Функції характеризують суспільне призначення кредиту, специфічний прояв суті кредиту, що відображає окремі її ознаки, які відрізняють кредит від інших економічних категорій.

Роль кредиту характеризується конкретними проявами його функцій у даному соціально — економічному середовищі.

Роль кредиту в умовах функціонування повноцінних грошей, адміністративного регулювання була незначною. Регулювання грошової маси неповноцінних грошей, особливо в умовах інфляції, відбувається завдяки кредитним операціям, в яких реалізуються функції кредиту.

Суть кредиту проявляється в його функціях: перерозподільча, емісійна, контрольна.

Перерозподільча реалізує перерозподіл акумульованої вартості, що не задіяна в обороті, на умовах повернення. Роль кредиту завдяки цій функції визначається змогою зосередження капіталу у найбільш приоритетних сферах економіки, можливістю здійснити переорієнтацію виробництва й стабілізувати економіку.

Емісійна (антипаційна) забезпечує емісію платіжних засобів, методами кредитної експансії чи рестрикції регулюються обсяги грошової маси. У цій функції кредит сприяє економії витрат обігу (реальні гроші заміняються кредитними операціями) та прискоренню обороту грошей, запровадженню прогресивних систем розрахунків.

Контрольна полягає в тому, що в процесі кредитування (на всіх етапах) забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів надання кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди. Це дає змогу мінімізувати кредитний ризик, реалізувати цільовий характер кредиту, стимулює позичальника раціонально й ефективно використовувати запозичені кошти.

В Україні позитивні функції кредиту реалізуються не повністю. Цьому заважає недорозвиненість ринкових відносин, негативний вплив економічної кризи та інфляційних процесів на регулюючу роль кредиту.

У перехідній економіці роль кредиту зростає, розширюється сфера кредитних відносин, розвиваються методи кредитування та управління кредитом, а саме:

• відбувається перехід до децентралізації управління кредитними операціями банків;

• розширюються права і можливості комерційних банків та їх клієнтів на основі договірних відносин;

• розширюється сфера застосування кредиту;

• вдосконалюються методи кредитування;

• підвищується роль кредиту як джерела інвестицій.

6. Економічні межі кредиту

Поняття про межі кредиту є відносно новим і недостатньо вивченим. В загальному формулюванні межі кредиту окреслюються рухом вартості зі збереженням всіх функціональних принципів.

Межі кредиту можуть регулюватися в залежності від стану попиту та пропозиції на фінансовому ринку з метою його балансування, мають суто економічний зміст.

Під межею кредиту розуміється такий рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит і пропозиція на кредит балансується при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної кількості нормально працюючих позичальників процентної ставки.

Економічна межа може розглядатися в кількісних аспектах на мікро та- макрорівнях, залежно від призначення про кількісну та якісну межу.

Мікроекономічні межі визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників, що формується під впливом:

• динаміки ринкової ставки позичкового проценту;

• характеру коливання потреби позичальника в основному і оборотному капіталі;

• стану забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання;

• ефективності та окупності проектів на реалізацію яких позичаються кошти. Розширенню мікроекономічних меж кредиту сприяє нарощуванням пропозиції позичок за рахунок збільшення банківського кредитування або розширення міжгосподарського. Порушення мікроекономічних меж може визвати платіжну кризу, незабезпечення реального попиту, або перевищення реального попиту у позичальника. В разі надмірного залучення коштів позичальник буде здатним створювати підвищені запаси, покривати нераціональні збитки, проводити інвестиції, що гальмує економіку.

Інструментами, що забезпечують дотримання мікроекономічних меж кредиту виступають:

• загальновизнані принципи кредитування;

• регулювання банківського процента;

• механізм регулювання банківської ліквідності;

• механізм вексельного обігу.

Сукупність економічних меж кожного суб'єкта формує на грошовому ринку макроекономічну межу, яка визначає об'єктивний обсяг кредитних вкладень в народне господарство в цілому. Відносна самостійність макроекономічних меж пояснюється формуванням під впливом загальноекономічних факторів, як:

• обсяги і темпи зростання ВВП;

• структура і рівень розвитку фінансової системи і стан державних фінансів;

• цілі і методи державної грошове - кредитної політики;

• розвиток ринкових відносин.

В кількісному виразі визначити макроекономічні межі, як обмежувальний чинник, практично неможливо. Наскільки дотримується ця межа оцінюють через опосередковані показники чи процеси:

• динаміка і рівень позичкового процента;

• рівень і динаміка інфляції;

• відношення кредитних вкладень в економіку та обсягу ВВП до обсягу всього капіталу, що є у розпорядженні економічних суб'єктів;

• співвідношення між темпами зростання банківського кредитування господарюючих суб'єктів та ВВП.

Найбільш показовим критерієм дотримання межі кредиту є динаміка та рівень позичкового процента.

Макроекономічні межі кредиту визначаються з одного боку наявністю вільних вартостей, з другого - об'єктивно встановлених та з оптимальною ефективністю використаних позичкових ресурсів.

Форми та види кредитів визначають якісні (внутрішні) межі в рамках економічних (зовнішніх, функціональних) макроекономічних меж.

Важливу роль у дотриманні меж кредиту відіграє виконання банками вимог щодо кредитоспроможності позичальників та ліквідності своїх активів.

7- Розвиток кредитних відносин в перехідній економіці

Основними кредиторами в період формування ринкової економіки в Україні виступають комерційні банки, позичальниками - все більше приватні та колективні підприємства, а також підприємства державної форми власності.

Відбулися зміни в формах і видах кредитів, методах кредитування. Банки від об'єктів кредитування перейшли до кредитування суб'єктів по сукупності витрат, що більше гарантує ліквідність та прибутковість кредитних операцій. Впроваджується комерційний кредит, низькі темпи його нарощування пояснюються платіжною кризою недосконалим законодавством щодо вексельного обігу.

З 1995 р. значно розширилися кредитування уряду через ОВД, але несвоєчасне погашення своїх зобов'язань, погіршення умов державної позики довіра до цих облігацій з боку банків знизилася.

З 1996 р. набув розвитку споживчий кредит різних суб'єктів кредитування через ломбарди, торгову сферу, пряме банківське кредитування на придбання житла, в освіту, в тому числі і на пільгових умовах молодим сім'ям та студентам.

При підтримці НБУ комерційні банки для стимулювання розвитку малих підприємств надавали їм кредити в розмірах їх власного статутного фонду.

Крупні, створені на основі державних, комерційні банки потерпають від фінансових труднощів, що сформувалися під впливом неповернення фонд довгострокового кредитування на союзному рівні; з 1992 р. до кредит Центрального банку мали доступ тільки великі банки.

Характер кредитних ресурсів, їх дефіцит зорієнтував кредитування тільки галузей з коротким оборотом фондів, переважно сферу обігу. Це дозволило першими вийти з кризи, відновити виробництво і навіть експортувати свою продукцію на зовнішній ринок кондитерській галузі, промисловості безалкогольних напоїв, швейній, фармацевтичній. Розвиток кредитних відносин в Україні сприяв зростанню з 2000 р. обсягів реального ВВП.

На початок 2000 р. від загальних обсягів кредитних ресурсів (23688,6 млн. грн. в промисловість спрямовано 39,14%, в торгівлю - 31,69%, населенню - 6,7% органам державного управління 0,5%, міжбанківського кредитування - 18,5%. Найбільш високими темпами зростання кредитування сфер господарювання, за 2000 р. на 66,5%, населення - 40,2%.

В кредитному портфелі банків до 77% кредити коротко та- середньострокові; сфер міжбанківських та сфери господарювання до 40% надані в іноземній валюті кредити на поточні потреби - 74%. Питома вага проблемних кредитів більш 25%, в тому числі безнадійних - 11,8%. .

Розвиток кредиту в розумінні реального визначення та економіки держави в цілому прямозалежні. Рівень ринкових відносин в сфері кредиту, як і в грошовій в цілому значно вищий, ніж в виробничій. Орієнтація на більш реальне впровадження ринкового механізму в виробничу сферу, набуття навичок та професійного рівня працівниками кредитної сфери, відповідно специфіки розвитку суспільні відносин, будуть сприяти наближенню України до рівня економічного соціального розвитку передових країн Європи і світу.

Таким чином. кредит є економічною категорією, що характеризується специфікою руху вартостей між суб’єктами суспільного відтворюючого процесу.

Тема 7. Кредитна система

Питання

1. Суть і структура кредитної системи

2. Банківська система: принципи побудови, цілі, механізм функціонування

2.1. Банк і банківська система

2.2. Центральний банк, його призначення та функції

2.3. Комерційні банки, їх види та операції

3. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

4. Стійкість банківської системи та механізм її забезпечення

7. Контроль за діяльністю комерційних банків

Мета: визначити місце, роль та специфіку функціонування окремих видів фінансових посередників в кредитній системі країни.

Література: 1 – р.3; 3 – р. 10-12; 5 – т. 16; 12; 13; 19; 22; 29.

1. Суть і структура кредитної системи

Необхідною умовою ефективної організації кредиту є функціонування кредитної системи. Передумовами її виникнення виступає потреба в підприємницькій діяльності з приводу нагромадження та розподілом тимчасово вільних ресурсів суб'єктів ринку. Економічною основою функціонування кредитної системи виступають кредитні відносини.

Існують два підходи до визначення суті кредитної системи: як сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування та інститутів, які реалізують ці відносин; друге - це сукупність кредитних установ країни. Друге визначення є вужчим, але точніше характеризує інституційну форму організації кредитних відносин. Формування кредитної системи тісно пов'язано з розвитком ринкової економіки. В країнах з добре розвинутою ринковою економікою кредитна система представлена величезною кількістю різних кредитних установ, які поділяються на 3 основні групи: комерційні банки, центральний банк, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути. Розмежування різних ланок . кредитної системи зумовлене різними методами діяльності на фінансовому ринку.

Інституційна структура кредитної системи має вигляд:

2.Банківська система: принципи побудови, цілі, механізм функціонування

2. 1.Банк і банківська система

Банкам належить ключова роль у кредитно-фінансовому обслуговуванні економіки. Згідно українського законодавства банками є установи, які виконують. базові операції: акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, надання їх у кредит, здійснення розрахунків. В зарубіжній

практиці кредитна установа може бути банком при проведені лише одної базової операції.

Через проведення базових операцій банки виконують функції:

трансформаційну, що полягає в зміні якісних характеристик грошових потоків рівня ризиковості, строковості обсягів, просторового спрямування та емісійну - здійснюють випуск готівкових та безготівкових грошей в обіг.

З функціями банків пов'язана їх роль в економіці. Через трансформаційну банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільної о відтворення. Емісійні функції банка сприяють забезпеченню потреб обороту й платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, зміцненню грошового обороту.

Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність організаційно-правового виділення їх у самостійну, відносно замкнуту структуру - банківську систему.

Згідно Б.С.Івасіва банківська система не просто сукупність банків, що функціонують в економіці, а законодавче визначена, чітко структурована та субордирована сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру.

Головне призначення банківської системи:

• забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними;

• забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

Банківська система виконує функції:

• трансформаційну;

• створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту;

• забезпечення стабільності банківської діяльності на грошовому ринку.

Ключовий принцип побудови банківської системи у ринковій економіці -дворівнева. На першому рівні перебуває один банк (або декілька) - центральний, який є відповідальним за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері. На другому рівні - комерційні (ділові) банки, які обслуговують. економічних суб'єктів, виступають як фундамент усієї банківської системи.

Банки другого рівня економічно самостійні суб'єкти відносно один одного, конкурують між собою з метою одержання прибутку, зазнають ризиків.

Централізоване регулювання банківської діяльності передбачає систему заходів щодо нормування, обмеження, страхування та контролю банківської діяльності спрямованих на уникнення втрат від ризиків.

Права та обов'язки банків різного рівня законодавче розмежовані.

Забезпечує координацію та підвищує ефективність банківської системи загальносистемна інфраструктура: мережа міжбанківських розрахункових центрів, ринків міжбанківського кредиту та валютного, інформаційних та навчальних центрів, міжбанківських фондів страхування депозитів та банку даних щодо кредитоспроможності позичальників, центрів технічного та технологічного обслуговування та зв'язку. Важливим елементом є банківські асоціації, спілки та інші об'єднання., діяльність яких спрямована на розробку заходів щодо захисту інтересів та проведення більш ефективної діяльності банків

Отже банківська система - специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

Прийняттям Верховною Ради України 20 березня 1991р. Закону "Про банки і банківську діяльність" розпочато формування дворівневої банківської системи, проблемами її розвитку можна визначити:

• загальноекономічні проблеми в країні;

• національна територіальна структура;

• недостатня загальна кількість комерційних банків та низький рівень їх капіталізації;

• існування збиткових банків через "поганий" кредитний портфель;

• відсутність диверсифікації банківської структури;

• слабка диверсифікація діапазону продуктів та послуг.

Прийнятий новий Закон про банки та банківську діяльність та Закон про НБУ реформує банківську систему в напрямку розширення можливостей для залучення грошових ресурсів, підвищення капіталізації, більш прозорої діяльності банківської системи.

2. Центральний банк, його призначення та функції

Головне призначення Центрального банку - забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності Центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

Центральні банки поєднують у собі окремі риси банківських установ: кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з валютою, але не з метою одержання прибутку а для управління грошовим ринком.

Призначення центрального банку обумовлює його функції (основні напрямки діяльності):

• емісійного центру готівкового обігу: емітує гривні та копійки та має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу;

• банку банків - забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків, розробляє нормативні документи, що регламентують функціонування платіжної системи, може кредитувати комерційні банки для завершення міжбанківських розрахунків, проводити остаточні розрахунки між учасниками розрахунково-клірингових центрів;

• органу банківського регулювання та нагляду: через вплив на обсяг і структуру банківських резервів та рівень процентних ставок; регламентацію діяльності банків через законодавче ухвалені положення у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що відбуваються в банківській системі на різних стадіях функціонування. НБУ доводяться банкам певні рівні показників економічної діяльності, про їх дотримання останні звітують перед НБУ;

• банкіра і фінансового агента уряду центральні банки тісно взаємодіють з фінансовими органами щодо вирішення загальних питань монетарної і фіскальної політики та повсякденного виконання фінансових операцій. Центральний банк веде рахунок Міністерства фінансів, касове виконання державного бюджету та виступає агентом уряду при розміщенні державних цінних паперів на ринку цінних паперів, зберігає державні резерви дорогоцінних металів та валюти;

• провідника монетарної політики - центральний банк приймає участь в її розробці та виборі інструментів щодо експансійного і рестрикційного впливу на грошову сферу. Крім того центральний банк здійснює аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні, моніторинг реального сектора економіки на мікрорівні, складає банківську та монетарну політику, представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями та банками.

Структура Національного банку України включає: центральний апарат, територіальні управління в областях та Кримській АР, розрахункові палати, банкнотно-монетний двір, фабрику вимогам.

Ліцензія банку видається на підставі заяви про реєстрацію, установчих документів, економічного обґрунтування, висновків аудиторської фірми про фінансовий стан засновників та відомостей про професійну придатність керівників.

В Україні станом на 1.01.2002 р. зареєстровано 189 комерційних банків, із яких 152 без обмежень проводять всі базові операції.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями:

• За формою власності — на унітарні - власником є одна особа це державні (в Україні Ощадбанк і Ексімбанк) статутний фонд яких створено за рахунок бюджетних коштів та колективні (кількість засновників не менше трьох юридичних чи фізичних осіб);

• Залежно від організаційної форми колективні банки представлені акціонерними товариствами (їх 84,9% загальної кількості в Україні), відкритого (59%) та закритого типу і пайовими (їх близько 16%);

• Залежно від розміру активів комерційні банки поділяють на малі, середні (з активом понад 10 млн.грн., їх більшість на ринку ) та великі. Активи сімки найбільших — понад І млрд.грн., вони утримують майже половину активів банківської системи України;

• Залежно від наявності філії комерційні банки кваліфікують на багатофілійні, малофілійні, безфілійні; більшість банків України - мало- та безфілійні; Ощадбанк нараховує близько 1500 одиниць; ,

• Залежно від діапазону операцій, що виконують - універсальні та спеціалізовані (щодо обслуговування галузей, характеру клієнтів, функцій). В Україні більшість - універсальні банки. Банки з клієнтською спеціалізацією обслуговують кооперативи, біржові, страхові; в Україні -малий і середній бізнес (Правексбанк, Олбанк). Банки із галузевою спеціалізацією: АКБ "Промінвестбанк", "Надра"; з функціональною - ощадні, інвестиційні ("Укрінбанк"), іпотечні;

• За валютою - створених з залученням тільки національної та з залученням іноземної валюти (їх в У країни 72% від загальної кількості комерційних банків, серед них майже третина - банки зі 100 - процентним іноземним капіталом).

Сучасні універсальні комерційні банки можуть проводити більше 200 ' банківських операцій та послуг клієнтам, основні із них відображені на схемі.

Класичні банківські операції: пасивні, активні, розрахунково-касові. Пасивні — операції по формуванню своїх грошових ресурсів, які поділяють на власні, залучені і позичені.

• Власні ресурси (банківський капітал) - статутний, резервний та інші фонди, що створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності до власних ресурсів відноситься і нерозподілений прибуток минулих років

• Залучені ресурси - сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів, вони формують переважну частину банківських ресурсів.

Позичені — формуються банком через одержання позики на грошовому ринку: міжбанківські кредити, кредити НБУ та здійснення емісії власних боргових зобов'язань: облігацій, депозитних чи ощадних сертифікатів.

Активні операції банку полягають в розміщенні власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку. Це кредитні та інвестиційні операції, що здійснюються на підставі кредитного договору.

Банківське кредитування здійснюється відповідно до принципів, з додержанням економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування_обов'язкових, страхових та резервних фондів.

Інвестиційні операції означають вкладення коштів у цінні папери (акції, облігації, векселя, сертифікати) підприємств на відносно тривалий період часу. Банківським інвестиціям властиві ризики: кредитний, фінансовий (ринковий), процентний.

Інвестування потребує систематизованого аналізу ризику цінних паперів, що придбає банк; мати захист від ризику збитків та втрати ліквідності.

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів та інших ліцензованих НБУ банківських послуг здійснюється на підставі окремих договорів та оплати клієнтами в вигляді комісійних, гонорарів, спреду (маржі).

3. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

Небанківські фінансово-кредитні установи здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщують їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити.

Спільним з банками у їх діяльності є:

• Функціонування у секторі опосередкованого фінансування;

• Розміщують свої ресурси в дохідні активи купуючи боргові зобов'язання;

• Забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку;

Їх діяльність відрізняється від банківської:

• Не пов'язані з операціями, які визнані базовими банківськими;

• Вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на пропозицію грошей;

• Діяльність є вузькоспеціалізованою.

Спеціалізація небанківських кредитних установ здійснюється за двома критеріями: за характером залучення ресурсів та характером послуг, які надаються їх клієнтам.

Грошові ресурси небанківських установ не є депозитними, вкладаються на тривалий, як правило, заздалегідь визначений термін. Ресурси можуть формуватися на договірних засадах (кошти залучаються на підставі договору) або через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв і ін.

За видами послуг, що надають небанківські установи своїм кредиторам серед договірних фінансових посередників виокремлюють:

• Страхові компанії — формують грошові фонди на підставі продажу страхових полісів та використовують їх у разі настання страхових випадків власникам полісів. Мобілізовані грошові ресурси розміщують у дохідні активи. В Україні страховий бізнес є недостатньо розвинутим, бо економічна криза стримує попит на страхові послуги; хронічна інфляція, слабкість банківської системи та нерозвинутість ринку цінних паперів створюють великі труднощі щодо збереження мобілізованих коштів і їх розміщення у дохідні активи.

• Пенсійні фонди - державні чи приватні організації, що утворюються за рахунок внесків працюючих та підприємців; їх вкладають в акції та облігації різних підприємств, державні цінні папери, довгострокові кредити. Основна функція пенсійних фондів здійснення пенсійних виплат громадянам після досягнення певного віку.

• Ломбарди видають позики населенню під заставу рухомого майна. В основному це короткострокові кредити на споживчі цілі. Кошти ломбардів формуються із внесків засновників, прибутку від їх діяльності, банківських кредитів. Відносини з позичальниками оформлюються спеціальними ломбардними квитанціями.

• Лізингові компанії спеціалізуються на придбанні предметів довгострокового користування (машини, обладнання,, транспортні засоби та ін.) і надають їх фірмам в довгострокову оренду, котрі поступово сплачують їх вартість. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських кредитів.

• Факторингові компанії купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов'язану з постачанням товарів, або послуг. Дохід від факторингової операції формується з процента на виплачену клієнту суму та комісію; строк такого кредиту досить короткий. Такі компанії, як правило, створюються при банках. У період поглиблення платіжної кризи такий бізнес є надзвичайно ризиковим.

Інвестиційні фінансові посередники представлені.

• Інвестиційними фондами (банками, компаніями) управляють вільними і грошовими коштами інвестиційного призначення. Емітуючи власні цінні папери установи акумулюють грошові кошти дрібних підприємств, а в подальшому розміщують їх в акції інших високоприбуткових корпорацій та в державні цінні папери. Дохід фондів формується з дивідендів і процентів за цінними паперами, що є в їхніх портфелях, та з курсової різниці цих паперів.

Інвестиційні фонди бувають відкритого типу, які зобов'язані викупити свої акції за бажання інвестора; закритого типу продаються тільки на вторинному ринку, взаємні фонди дозволяють власникам їх акцій виписувати чеки на рахунок фонду в банку, акції фонду "працюють" як чековий і як високодохідний документ.

Для розвитку інвестиційних фондів в Україні немає достатніх передумов: немає середнього класу з його інвестиційним потенціалом та нерозвиненість фондового ринку.

• Фінансові компанії створюють грошовий ресурс коштів через продаж своїх цінних паперів та кредити банків які направляють у позики фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення.

Кредити фінансових компаній є переважно короткостроковими, невеликі за розмірами, мають платіжне спрямування. Компанії успішно конкурують із банками, особливо у сфері споживчого кредиту.

• Кредитні кооперативи (спілки, товариства) працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого та середнього бізнесу, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб.

Ресурси формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банків, одержання доходів від поточної діяльності. Кошти розміщують у короткострокові та середньострокові позики своїм членам під проценти нижчі від банківських. Нерозміщені кошти товариства зберігають на дохідних депозитах в банках чи інвестують в високоліквідні короткострокові цінні папери. Товариства можуть надавати інші послуги своїм членам. Кредитні товариства мають перспективи для розвитку, на даний період його стримує відсутність економічної та правової бази.

Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації та розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових установ досить привабливою. Їх інтенсивний розвиток в Україні забезпечить:

• прискорення ринкової трансформації економіки;

• підвищення монетизації економіки до рівня розвинутих країн;

• суттєве підвищення рівня і якості життя основної частки населення;

• досягнення реальної макроекономічної стабілізації та постійної стабілізації національних грошей.

4. Стійкість банківської системи та механізм її забезпечення

За час свого існування банківська система пройшла два етапи : (1991-1993р.) ставлення та інтенсивного розвитку та (1993-1998р.) етап стагнації та зростання банківської кризи. На сучасному етапі банківська система розвивається в напрямку відновлення довіри вкладників та захисту їх інтересів, захисту інтересів кредиторів.

Одним з найважливіших напрямків економічної роботи в комерційному банку є аналіз його фінансового стану, для його здійснення використовують баланс банку та звіт про фінансові результати його діяльності (про доходи та видатки банку).

Важливим показником стійкості банку, що забезпечує його стрімке зростання є прибутковість. Її основними показниками виступають: прибуток на одиницю активів, прибуток на акціонерний капітал, моржа прибутку. На прибутковість впливають ціни на кредити та залучений капітал в напрямках досягнення максимальної моржі здійснюють управління активами та пасивами банку.

Довіра до банку ґрунтується перш за все його ліквідністю — здатністю банку в будь-який час виконувати зобов'язання перед вкладниками в грошовій формі на першу вимогу й на повну суму.

Вирішення проблеми ліквідності реалізується через менеджмент активами (накопичення ліквідних активів, готівка і цінні папери) та пасивами (запозиченою ліквідністю).

У світовій практиці застосовується рейтингова система визначення всебічної оцінки кожної банківської установи - система GАМЕL (за критеріями капітал, активи, менеджмент, дохідність, ліквідність).

Рекомендується для впровадження вітчизняна методика визначення надійності комерційних банків використовуючи показники: рівень проблемних кредитів у банківському портфелі не більше 34,5%, коефіцієнт миттєвої ліквідності 27%, рівень лівериджу 22,4%, коефіцієнт відкритої валютної позиції 16,4%.

Підтриманню стійкості банку сприяють дотримання фінансових показників, що доводяться НБУ: платоспроможність, ліквідність, величина ризику на одного позичальника, кількість наданих великих кредитів, формування страхових фондів.

5.Контроль за діяльністю комерційних банків

Необхідність контролю за діяльністю комерційних банків обумовлена тим, що в умовах ринку йде жорстка конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризиковість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта й отримати прибуток. Ризиковість банківських операцій може призвести до загрози банкрутства банків.

Банкрутство банків небезпечно для акціонерів, вкладників, кредиторів, суспільства в цілому бо підриває довіру клієнтів до всієї банківської системи і до фінансового ринку в цілому.

Контроль за банківською діяльністю - це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення регулярного спостереження і періодичних перевірок фінансово-господарської діяльності, організації роботи банку та його підрозділів.

Головними цілями банківського контролю є захист акціонерів і вкладників кожного конкретного банку від нефахового управління та зловживань; підтримка стабільності на фінансовому ринку шляхом попередження "системного ризику".

Зовнішній контроль за діяльністю комерційних банків здійснюють державний (НБУ, державна податкова адміністрація, правоохоронні органи) та зовнішній аудит (незалежні аудиторські компанії).

Внутрішній контроль здійснюють ревізійні відділи банку та ревізійні комісії.

Отже можна констатувати, що кредитна система включає мережу банківських та небанківських кредитно-фінансових установ грошового ринку, що забезпечують економічне зростання країни.

Тема 8. Валютні відносини і валютні системи

Питання

1. Поняття валюти та її види, суть і види валютних відносин

2. Валютний курс та конвертованість валют

3. Валютний ринок і види валютних операцій

4. Валютне регулювання

5. Валютні системи, їх структура, призначення та види.

Мета: Сутність та механізм валютних відносин, їх реалізація на національному та міжнародному рівнях.

Література: 1- 7.1,7.2; 2 – т. 11-14; 3 – р.6,7,13; 8 – р.8; 9 – р.7.

1. Поняття валюти та її види, суть і види валютних відносин

Валюта - це будь-які грошові кошти формування та використання яких прямо чи опосередковано пов'язано із зовнішньоекономічними відносинами. Світова валютна практика в поняття валюти включає кошти у вигляді законних платіжних засобів та інших валютних цінностей - платіжні документи, фондові цінності та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також національні, якщо вони перетинають митний кордон чи переходять у власність нерезидентів у середині країни.

Валюта класифікується за кількома критеріями:

• Залежно від емітента - національна - платіжний засіб певної держави; іноземна - виражена в грошах, що емітуються банківськими системами інших держав; колективна - міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжнародні валютно-кредитні організації;

• За режимом використання - неконвертовані - валюти, які не можна вільно обміняти на іноземні за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується; конвертовані - вільно конвертуються, ввозяться та вивозяться закордон;

• Залежно від сфери та мети використання - валюта оплати, валюта кредиту, валюта ціни відповідно зовнішньоекономічних угод проведення конкретних операцій;

• Залежно від функціонального призначення розрізняють міжнародну торгову валюту - валюта, що використовується для оцінки міжнародних торгових операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар; міжнародну резервну валюту - валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, позик, кредиту, допомоги тощо, її головна функція - створення валютних резервів держави.

Інтеграція країн в світове господарство призводить перетворення частини грошового капіталу із національних грошей в іноземну валюту та навпаки. В зв'язку з цим історично сформувались міжнародні валютні відносини як сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері. Валютні відносини включають;

• укладення угод, щодо купівлі та продажу валюти;

• отримання і надання із-за кордону різних позик;

• надання економічної й технічної допомоги за кордон;

• функціонування валюти в зовнішньоекономічній торгівлі.

Валютні відносини обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господарств, їх стан залежить від процесу відтворення.

Рівень розвитку валютних відносин країни залежить від рівня інтеграції її в світове господарство.

Учасниками валютних відносин з боку кожної країни можуть бути: уряд та його окремі структури, центральний банк, юридичні особи, включаючи банки, фізичні особи, міжнародні організації.

2. Валютний курс та конвертованість валют

Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс необхідний для:

• обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів;

• порівняння цін світових та національних ринків;

• періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

Валютний курс, як коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку. Основою валютного курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції. Це економічна категорія що відображає виробничі відносини між товаровиробниками та світовим ринком.

На валютний курс впливають кон'юнктурні чинники, що пов'язані з коливанням ділової активності, політичного, та військово – політичного стану, прогнозами, чутками та інше. На структурні (довгострокові) тенденції, що пов'язані із станом національної грошової одиниці у валютній ієрархії.

Чинниками від яких залежить валютний курс є:

• зростання національного доходу - підвищує попит на іноземні товари, що може збільшувати відплив іноземної валюти (попит і пропозиція на валютному ринку);

• темпи інфляції - обернені щодо курсу валюти держави, якщо не протидіють інші фактори; стан платіжною балансу держави (при активному - підвищується курс національної валюти), або на неї підвищується попит з боку зовнішніх боржників навпаки (бо боржники продають свою валюту за іноземну для погашення своїх зовнішніх зобов'язань);

• різниця процентних ставок у різних країнах: їх підвищення стимулює приплив іноземного капіталу і навпаки, в тому числі і національного;

• діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції, якщо курс якої небудь валюти має тенденції до зниження, то фірми та банки продають її на більш стійкі;

• ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках (60-70% операцій євро банки виконують в доларах);

• ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках визначається станом економіки, політичною ситуацією. Дилери використовують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки;

• валютна політика - вільне формування курсу під впливом попиту та пропозиції супроводжується різким коливанням і показує реальний валютний курс. Державне регулювання відображає завдання валютно-економічної політики;

• сукупність розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку.

Сучасні типи режимів валютних курсів у світовій валютній системі включають фіксовані - валютний курс фіксується до однієї валюти, або кошика валют та плаваючий - змінюється залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.

Залежно від здатності валюти вільно використовуватись для будь яких операцій та обміну на інші валюти (що є конвертованістю) вона може бути:

• повною - вільний обмін валюти без обмеження категорій власників, видів операцій, форми валюти; -

• частковою — дозволяється тільки для певних власників або за окремими операціями;

• внутрішня конвертованість - вільний обмін національної валюти на іноземну резидентами і вільні платежі за кордоном;

• зовнішня - вільне нагромадження валюти на рахунках нерезидентів, переказ за кордон;

• конвертованість за поточними операціями - дозвіл на обмін національної валюти лише для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин на поточні операції.

Умовами конвертованості виступають:

• високорозвинена грошова і банківська система;

• чітко налагоджений ринковий механізм;

• нагромадження певних золотовалютних резервів;

• свобода експортно - імпортних відносин.

Визначення і встановлення курсу іноземної валюти до національної називають валютним котируванням. Методи котирування:

1. Прямий - при якому курс одиниці іноземної валюти виражають у національній;

2. Непрямий - за одиницю приймається валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземних грошових одиниць застосовується (в сша для зовнішніх операцій ) рідко.

3. Крос-курс - певне співвідношення двох валют, яке випливає з їх курсу щодо третьої валюти.

4. Валютний ринок і види валютних операцій

За своїм економічним змістом валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважується попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта. За призначенням і організаційною формою - це сукупність специфічних інститутів і механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати та купувати національну та іноземну валюту.

Об'єктом валютного ринку є валютні цінності іноземні (для резидентів) та національні (для нерезидентів).

Суб'єктом виступають будь-які економічні агенти: продавці, покупці (юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти) та посередники (банки, біржі , брокерські компанії).

Операції на валютному ринку суб'єктами можуть проводитись з метою забезпечення своєї комерційної діяльності, одержання процентного доходу, спекулятивного доходу, хеджування.

Ціною на валютному ринку виступає валютний курс.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій для оперативного забезпечення зв'язку між усіма суб'єктами ринку.

Валютний ринок класифікується за різними ознаками:

• Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий (останній розвивається прискорено, який для суб'єктів є більш дешевим та більш швидким в терміні здійснення). В Україні з 2000р. торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок;

• За масштабом і характером валютних операцій, кількістю валюти, що продається - купується, рівнем правового регулювання валютні ринки поділяються на:

1. Національні - обмежуються економічним простором конкретної країни та регулюється її законами;

2. Міжнародні - сформулювались в країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції, ринки регулюються міжнародними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків. Розміщуються в містах з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній (Лондон, Нью-Йорк, Париж, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур та ін.). Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний валютний світовий ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово: з початком доби відкриваються азіатські ринки (Токіо, Сінгапур), після їх закриття - європейські (Франкфурта, Парижа, Лондона), а під кінець їх роботи ринки американського континенту (Нью-Йорка, Лос-Анджелеса). Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США.

За характером операцій :

1. Ринок конверсійних операцій - купівля-продаж здійснюються шляхом обміну рівновеликих цінностей. На цьому ринку складаються умови для формування валютного курсу;

2. Ринок депозитно-кредитних операцій характеризується залученням банками інвалюти на депозитні вклади та в наданні ними інвалютних позичок; ціна валюти на ньому формується у вигляді процента.

Функції валютного ринку виявляють його призначення й економічну роль, ними являються:

• забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

• створення передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

• забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

• формування і урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу,

• страхування валютних ризиків;

• диверсифікація валютних резервів.

Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій. Валютні операції - будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Ці операції класифікуються за декількома критеріями:

1. За терміном здійснення платежу з моменту купівлі-продажу валюти: касові та строкові.

2. За механізмом здійснення операцій: своп, форвардні, ф'ючерсні, опціони.

3. За цільовим призначенням: одержання валюти для здійснення платежів; страхування від валютних ризиків; одержання прибутку або спекулятивні операції.

4. За формою здійснення: безготівкові, готівкові.

5. За масштабами операцій: оптові (здійснюються між банками), роздрібні (між банками та їх клієнтами).

Кон'юнктура валютного ринку (зміну між попитом і пропозицією окремих валют, що є ключовим чинником впливу на валютний курс) формується під впливом великої кількості чинників, їх можна розділити на три такі групи: курсоутворюючі, регулюючі, чинники кризового характеру.

До курсоутворюючих базового характеру відносять: стан платіжного балансу країни; обсяг ВНП в країні; внутрішня і зовнішня пропозиція грошей; процентні ставки в країнах, валюта яких порівнюється; співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми.

Опціонні операції застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу; використовують валютний своп - комбінація двох конверсійних операцій на умовах форварду, які здійснюються одночасно і розраховані на одну і ту ж саму валюту на певній строк і за домовленим курсом; валютний арбітраж - це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу; спекулятивного характеру операція розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, або на різних ринках в один і тої же час.

Регулюючі чинники включають заходи прямого державного регулювання (фінансово-бюджетна політика, квотування, грошово-кредитна політика регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл валюти та ін.) та структурні чинники. Ці чинники впливають через зміну курсоутворюючих чинників, можуть давати значний ефект, коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги.

Чинники кризового характеру: це дефіцит державного бюджету, безконтрольна емісія та інфляція, штучне і надмірне регулювання цін, висока монополія виробництва.

5.Валютне регулювання

Валютне регулювання - сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується Статутом, ухвалами та домовленостями.

Міжнародними органами валютного регулювання виступають МВФ, МБРР та міжнародні фінансово - кредитні організації.

На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни та здійснюється Центральним банком, Міністерством фінансів, органами валютного контролю - ДПА, ДМК, Міністерством зв'язку. Метою валютного контролю є дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів та нерезидентів.

Регламентація валютних відносин поширюється насамперед на:

• процес курсоутворення;

• виконання платіжних функцій іноземною валютою на внутрішніх ринках країни;

• діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;

• здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного-балансу;

• здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвитку іноземних інвестицій в економіку країни;

• ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;

• кредитні відносини між резидентами та нерезидентами;

• формування та використання золотовалютних резервів.

Вводячи посилення, скасування чи послаблення обмежень в сфері валютних відносин органи валютного регулювання мають можливість скорегувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямках та обсягах. Валютні обмеження є досить ефективний, потужний і оперативний інструмент валютної політики, водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер.

Курсова політика спрямовані на корекцію курсу національної валюти; при зниженні її обмінного курсу - девальвація, для підвищення - ревальвація. Через механізм облікової (дисконтної) політики центральний банк впливає на зміну курсу національної валюти (підвищення облікової ставки зменшує масу національних грошей в обороті, знижується відплив вільного капіталу за кордон та приплив іноземної валюти, при зниженні облікової ставки відбуваються зворотні дії). У такий же спосіб можна впливати на кон'юнктуру валютного ринку через зміну норми обов'язкового резервування, операції на відкритому ринку.

Валютна інтервенція - купівля або продаж центральним банком іноземної валюти за національну сприяє підтриманню валютного ринку і курсу у стані рівноваги. Використання цього інструмента потребує наявності достеменного обсягу валютних резервів. Слід зауважити, що валютна інтервенція впливає й на кон'юнктуру ринку грошей та товарних ринків. Щоб уникнути негативних наслідків на реальний сектор економіки проводять стерилізовану інтервенцію, тобто одночасно з валютною інтервенцією проводять операції на відкритому ринку, протилежного спрямування: при продажу іноземної валюти одночасно купують цінні папери.

У валютному регулюванні особливу роль відіграє платіжний баланс - співвідношення всієї сукупності надходження з-за кордону та платежів закордон за певний проміжок часу. За формою платіжний баланс - це статистичний звіт про валютні надходження та платежі у разі окремих статей, країн, груп країн.

Форму платіжного балансу рекомендує МВФ; складає НБУ на підставі статистичних звітів, що розробляють усі суб'єкти валютних відносин і подають у відповідні державні органи. МБУ регулярно публікує платіжні баланси України. Основними розділами платіжного балансу є: баланс поточних операцій, баланс руху коштів і кредитів, резервні активи.

На стан платіжного балансу впливають:

• нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція;

• циклічні коливання економіки;

• зростання закордонних державних видатків;

• мілітаризація економіки і військові видатки;

• міжнародна фінансова взаємозалежність;

• зміни в міжнародній торгівлі;

• негативний вплив інфляції;

• форс-мажорні обставини.

Для вирівнювання платіжного балансу використовують золотовалютні резерви держави або залучають зовнішні джерела фінансування. Якщо вказані заходи не допомагають то уряд може вдатися до наступних заходів: провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами; девальвувати національну валюту; запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

У механізмі платіжного балансу важливе місце займають золотовалютні резерви -запаси, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. До цих резервів відносять:

• іноземну валюту;

• авуари в СПЗ (SDR) - грошові ресурси банку, що є на його рахунках у закордонних банках;

• резервні позиції в МВФ;

• золото.

5. Валютні системи їх структура, призначення та види

Валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору; це механізм, що пов'язує окремі національні економічні системи в єдине світове господарство.

Призначення валютної системи в створенні сприятливих умов для розвитку економічного співробітництва між країнами.

Головна задача валютної системи - ефективне опосереднення платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг і інших видів діяльності між країнами та створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного розподілу праці. Валютна система може сприяти розширенню чи обмеженню інтенсивності міжнародних економічних відносин. Безпосередньо валютною системою здійснюється перелив економічних ресурсів чи блокується цей процес, розширюється чи обмежується ступінь національної економічної незалежності. Розвиток міжнародних економічних відносин в значній мірі визначається характером валютної системи та дієвістю її інститутів.

Валютна система постійно змінюється і розвивається під впливом поглиблення товарного виробництва, зміни його механізмів, посилення соціальної орієнтації такого виробництва, різнонаправлені процеси в сфері державного втручання в економіку з метою чинення тиску на формування адекватних форм валютних відносин і грошових заходів в національній і міжнародних сферах.

Межі економічного простору валютних відносин збігаються з межами відповідних валютних ринків, це формує відповідні види валютних систем: національні, міжнародні (регіональні) і світову.

Національні валютні системи базуються на національних грошах і є складовою грошових систем окремих країн, визначаються державним законодавством.

Міжнародні та світові валютні системи ґрунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.

Спочатку формуються національні валютні системи, основними елементами її виступають:

1. Назва, купюрність та характер .емісії національної валюти

2. Ступінь конвертованості національної валюти

3. Режим курсу національної валюти

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті

5. Режим формування і використання державних золотовалютних запасів

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчими органами залежно від економічної ситуації в країні

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку драгоцінних металів

8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин

9. Визначення національних органів на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків в цій сфері. Державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться державний банк країни.

Призначення національної валютної системи - це розробка та реалізація валютної політики; валютне регулювання та валютний контроль.

Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі, а специфічними:

• лібералізація валютних відносин в країні;

• забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

• забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

• захист іноземних та національних інвестицій в країні;

• забезпечення стабільності курсу національної валюти.

Світова валютна система призвана забезпечити інтереси країн - учасників, її основними елементами є:

• функціональні форми світових грошей (золото, резервні валюти, міжнародні рахункові одиниці);

• регламентування умов взаємної конвертованості валют;

• уніфікація режимів валютних паритетів валютних курсів;

• міжнародне регулювання валютних обмежень;

• уніфікація правил використання міжнародних кредитних обігових коштів;

• уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;

• режим світових валютних ринків і ринків золота;

• статус інституту міжнародного регулювання, з 1999 року ним виступає МВФ.

Регіональна валютна система - це договірно-правова форма організацій валютних відносин між групами країн, її прикладом є створена в 1979р. Європейська валютна система, яка є складовою частиною світової валютної системи. Її елементами є:

1. Міжнародна розрахункова одиниця в динаміці: (ЕКЮ, перевідний рубель, ЕКЮ, євро)

2. Спільні валютні кордони

3. Спеціальний режим регулювання валютних курсів

4. Регіональні валютно-розрахункові одиниці.

Процес інтеграції України в світову економіку відбувається за умов реформування власної економіки при одночасній трансформації зовнішньоекономічних зв'язків. Це вимагає створення моделей розвитку економічної системи, які забезпечували б ефективне функціонування елементів інтеграції в рамках колишнього регіонального співробітництва і формування нових інтеграційних елементів.

ЛІТЕРАТУРА

Основна Підручники та учбові посібники

1. Вступ до банківської справи: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука._К.: Лібра, 1998. – 344с.

2. Гальчинський А.І. Теорія грошей.-К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2001.-411с.

3. Гроші та кредит: Підручник/ М.І. Савлук, А.М.Мороз, М.Ф.Пуховкіна та ін. За заг. ред. М.І. Савлука.-К.: КНЕУ,2001.-602с.

4. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М.Мороз, М.Ф.Пуховкіна.-К.: Либідь, 1992.-331с..

5. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Б.С.Івасіва.-К.: КНЕУ, 1999.-404с..

6. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях : Навчальний посібник/ За ред. В.Л. Луціва.-Львів: Львівський банківський коледж НБУ, 1999.-156с..

7. Деньги, кредит, банки/ Кол. авторов; под ред. О.И. Лаврушина.-М.:Финансы и статистика, 1998.-447с..

8. Лагутин В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб.: Тов-во “Знання”, КОО, 2000.- 215с..

9. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посіб. –К.: Тов-во “Знання”, КОО, 2001.-81с..

10. Основы банковского дела/ Под ред. Мороза А.М.-К.: Либра, 1994.-330с..

11. Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребенік Н.І., Міщенко В.І. Грошово-кредитна політика в Україні: Монографія/ За ред. М.І. Міщенка.-К.: Тов-во “Знання”, КОО, 2000.- 305с..

Законодавчі документи

12. Про Національний банк України: Закон України від 20.05. 1999 р.

№ 579-ХIV.

13. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 7.12. 2000 р.

№ 2121 – Ш.

14. Про лізинг: Закон України від 16.12. 1997 № 726/97.

15. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р. № 1576 ХІІ.

16. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18.06. 1991

№ 1201-ХІІ.

17. Про державне регулювання ринку цінних паперів: Закон України від 30.10.1996 р. № 448/96.

18. Про заставу: Закон України від 02.10. 1992 р. № 2654-ХІІ.

19. Про підприємства в Україні: Закон України від 27.03.1991 р. № 887-ХІІ.

20. Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10.12. 1997. № 710/97.

21. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 05.04. 2001 р. № 2674-Ш.

22. Про кредитні спілки : Закон України від 20.12. 2000 р. № 2108-Ш.

23. Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 05.04.2001 р. № 2346-Ш.

24. Про внесення змін до Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”: Закон України від 03.06.1999 р., № 719-ІІ.

25. Про кредитування: Положення НБУ від 28,05. 1995 р. № 246.

26. Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Інструкція № 7, затв. постановою Правління НБУ від 29.03. 2001 р. № 135.

27. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. постановою Правління НБУ від 19.02. 2001 р. № 72.

28. Концепція організації готівкового обігу в Україні, затв. постановою Правління НБУ від 12. 04. 1998 р. № 25.

29. Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків: Інструкція НБУ від 14.04. 1998 р. № 141.

30. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет КМУ від 19.02. 1993 р. № 15-93.

31. Правила використання готівкової іноземної валюти, затв. постановою Правління НБУ від 12.03. 1998 р. № 105.

32. Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків: Положення затв. постановою Правління НБУ від 27.03.1998 р. № 122.

Додаткова

1. Банковское дело: Учебник/ Под ред. О.И. Лаврушина.-М.: Финансы и статистика, 1998.-576с.

2. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навчальний посібник.-К.: Основи, 1996.- 186с..

3. Денежное обращение и кредит при капитализме: Учебник/ Под ред. А.П. Красовиной.-М.-Финансы и статистика, 1989.-367с.

4. Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин в суспільних умовах ринкового реформування.-К.: Поліграфкнига, 2000 р.-512с..

5. Долан Є.Дж., Кэмпбэл Г.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. Пер. с англ. под ред. В. Лукашевича.-М.—Спб: 1993.- 445с.

6. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія.-К.-Атака, 1999.-240с.

7. Общая теория денег и кредита: Учебник/ Под ред. Е.Ф. Жукова.-М.: ЮНИТИ, Банки и биржи, 1998.- 359с.

37

36

35

1

34

2

33

3

32

4

31

5

30

6

29

7

28

8

27

9

26

10

25

11

24

12

23

13

22

14

21

15

20

16

19

17

18

38

77

39

76

40

75

41

74

42

73

43

72

кошти

кошти

44

71

45

70

46

69

47

68

48

67

49

66

50

65

51

64

52

63

53

62

54

61

55

60

56

59

57

58

78

117

79

116

80

115

81

114

82

113

83

112

84

111

85

110

86

109

87

108

88

107

89

106

90

105

91

104

92

103

93

102

94

101

95

100

96

99

97

98

118

119

140

120

139

121

138

122

137

123

136

124

135

125

134

126

133

127

132

128

131

129

130