Класична школа політичної економії
1. Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії
ХVІІ ст. ознаменувалось бурхливим розвитком промисловості, передусім в Англії. Спочатку розвивалося мануфактурне виробництво, а пізніше крупна промисловість (заводи, фабрики). За цих умов величезне значення в розвитку економіки відіграє вже не торговий і грошовий капітал, як в епоху меркантилізму, а промисловий капітал. Зміни реальних економічних умов викликали й суттєві зміни розвитку природничих наук, дослідження яких сприяли покращенню і вдосконаленню промислового виробництва. Все це сприяло появі і розвитку нових економічних ідей, теорій. Отже, перехід до капіталізму супроводжувався змінами соціально - економічних умов. Саме в ці часи й починає свій розвиток класична школа політичної економії.
Класична політична економія - це економічна течія кінця ХVIII - початку ХIХ ст.ст., яка розв'язала проблеми вільного приватного підприємництва, створила трудову теорію вартості.
Теоретико - методологічна характеристика класичної школи включає такі риси:
В основі поглядів лежить вчення про трудову теорію вартості;
головний принцип економіки - “Laissez faire” (“хай все іде як іде”), тобто повне невтручання держави в питання економіки. При цьому “невидима рука” ринку забезпечить оптимальний розподіл ресурсів;
Предметом вивчення є, в основному, сфера виробництва;
цінність (вартість) товару визначається витратами на його виробництво;
людина розглядається як “економічна людина”, яка прагне до власної вигоди, до підвищення свого становища;
еластичність чисельності робітників по зарплаті вища одиниці. Це означає: підвищення зарплати сприяє зростанню чисельності робочої сили, а зменшення зарплати, навпаки, викликає зменшення чисельності робітників.
Розвиток класичної школи охоплює майже два століття і має такі етапи еволюції:
1-ий етап (кінець ХVІІ ст. - початок другої половини ХVІІІст.) має два періоди:
1-ий період (кінець ХVІІ ст. - ХVІІІ ст.) характеризується розвитком ідей В. Петті (Англія), П. Буагільбера (Франція).
2-ий період (середина і початок другої половини ХVІІІ ст.) охоплює розвиток школи фізіократів, яка була поширена у Франції, а основні її представники - Ф. Кене і А. Тюрго.
2- ий етап (остання третина ХVІІІ ст.) пов'язаний з працями А. Сміта;
3-ий етап (початок ХІХ ст.) пов'язаний з працями англійців - Д. Рікардо, Т.Р. Мальтуса, Н. Сеніора, з теоріями французів - Ж.Б. Сея і Ф. Бастіа, американця Г.Ч. Кері.
4-ий завершальний етап розвитку класичної політичної економії (друга половина ХІХ ст.), коли Джонн Ст. Мілль та Карл Маркс систематизували та узагальнили найкращі здобутки класичної школи.
2. Виникнення класичної політичної економії в Англії. В. Петті
Родоначальником англійської класичної школи політекономії вважають Вільяма Петті (1623-1687), погляди якого формувалися в період переходу від меркантилізму до класичної політекономії. Він народився в м. Ромсі на півдні Англії в сім'ї сукнаря. Проявив себе як здібний школяр, навчаючись у міській школі, особливо полюбляв латинь, добре знав французьку та математику. За освітою - медик, у 27 років отримав ступінь доктора фізики, в 30 років став крупним землевласником. В 1658 році Петті було обрано до парламенту, де він висунув пропозиції щодо реформування податкової системи, організації статистичної служби, проекти покращення торгівлі. Протягом життя Петті написав такі основні твори: “Трактат про податки та збори ” (1662), “Політична анатомія Ірландії” (1672), “Політична арифметика” (1676), “Декілька слів про гроші” (1682). Спираючись на думки, викладені в цих працях, можна сказати, що за Петті, предметом вивчення економічної науки є аналіз проблем сфер виробництва.
Уільям Петті (1623-1687) - засновник класичної політичної економії в Англії, який виклав свої економічні погляди в творах, надрукованих у 60-80-ті рр. XVII ст.
В основному Петті дотримувався в методології принципів laissez faire, наполягаючи, на відміну від меркантилістів, на лібералізації грошового обігу і торгівлі. Можна виділити такі головні положення економічного вчення У. Петті:
У. Петті - перший автор трудової теорії вартості, в основі якої лежить вчення про природну ціну (вартість). Він розрізняв внутрішню вартість, яку називав „природною ціною” та ринкову ціну. Вартість визначав витраченою працею, встановлюючи кількісну залежність величини вартості від продуктивності праці.
Багатство, на думку Петті, формують не тільки дорогоцінні метали і каміння, а й гроші, й землі даної країни, будинки, пароплави, товари і, навіть домашнє майно. У. Петті вважав, що багатства створюються у сфері матеріального виробництва, завдяки саме праці. Його крилатий вислів: „Труд є батько й активний принцип багатства, а земля - його мати”. (Петті У. Економічні та статистичні роботи. М.,Соц-ек-гіз,1940.,с.55)
Петті стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства;
У. Петті говорив про існування певної пропорції грошей для здійснення торговельного обміну: надлишок грошей призводить до зростання цін, а недостатність - до скорочення обсягів робіт, які виконуються та до більш низького рівня податкових сплат;
Він створив економічну статистику (політичну арифметику) і запропонував метод обчислення національного доходу;
В цілому вчення У. Петті - описове, але аналізом черги економічних явищ наближається до розкриття їх сутності,
Так, вчення У Петті про ренту, ціну землі та позичковий процент дало можливість визначити наступні економічні категорії:
Рента - додатковий продукт, який залишається після відшкодування витрат (заробітної плати і насіння). Конкретними проявами додаткового продукту виступають земельна рента та грошова рента (процент). Петті ввів поняття „диференціальної земельної ренти”, причини існування якої він бачив у різному плодорідді та місцезнаходженні грунтів.
Ціна землі - це сума річних рент за 21 рік (кількість років визначається, виходячи із терміна одночасної тривалості життя трьох поколінь).
Позичковий процент - це сплата за незручності, які спричинені кредитору позичкою грошей. Рівень процента не повинен перевищувати розміру ренти з тієї кількості землі, яку можна було б купити на позичені гроші.