3. Виникнення класичної політекономії у Франції

Засновником класичної політичної економії у Франції вважається П'єр Лепезан де Буагільбер (1646-1714). На його погляди суттєво вплинуло оточуюче реальне економічне становище Франції: панування феодалізму, слабкий розвиток промисловості, зубожіння сільського населення. В економічній політиці панував меркантилізм. Його основні наукові праці - це: ”Докладний опис становища Франції” (1696), “Міркування про природу багатства, грошей і податків”(1707), “Роздрібна торгівля Франції”(1699) та інші, в яких він гостро критикував політику меркантилізму. На відміну від меркантилістів Буагільбер джерелом багатства вважав не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Справжнім багатством нації він вважав різні корисні речі, особливо продукти землеробства, а джерелом багатства є праця. Отже, він як і Петті був прихильником трудової теорії вартості. Разом з тим він був єдиним представником класичної школи - супротивником грошей. На його думку, вони порушують природну рівновагу товарного обміну.

Основу економічного росту Франції він бачив у розвитку сільського господарства, виступав проти однобічного заохочення розвитку промисловості, захищаючи сільськогосподарський розвиток.

Отже, як бачимо, і П. Буагільбер, і В. Петті, були прихильниками трудової теорії вартості, істинну вартість товару визначали працею, а мірою вартості - робочий час. Однак, різний рівень розвитку капіталізму в Англії та Франції спричинив певні відмінності у розвитку класичних шкіл Англії і Франції. Розбіжності поглядів В. Петті та П. Буагільбера можна бачити в таких напрямках:

Ставлення до меркантилізму: Петті довгий час пропагував ідеї меркантелізму, підтримував його. Буагільбер, головною метою вважав викриття безпідставності даної політики

В. Петті був прихильником розвитку промислового виробництва, а П. Буальбер захищав інтереси сільського господарства.

Погляди на гроші: В. Петті розумів гроші як стимул економічного розвитку, П. Буагільбер вважав їх за зло товарного обміну.

Дослідження товару: в центрі дослідження В. Петті була мінова вартість, а П. Буагільбера - споживча вартість товару.

Характерним для двох економістів є визначення праці джерелом вартості та визнання прогресивності капіталістичного ладу.

4. Економічне вчення фізіократів

У другій половині ХVІІІ ст. на зміну меркантилістам у Франції прийшли фізіократи. Ця назва походить від грецьких слів: physis - природа та kratos - влада, отже в перекладі “фізіократія” - це влада природи, що підкреслює основні положення їх вчення: вони вважали, що закони економіки носять природний характер і не можуть бути порушені без того, щоб не нанести шкоди, як для виробництва, так і для самих людей. Група французьких мислителів у середині ХVІІІ ст., яка об'єдналась навколо доктора Кене назвала себе економістами. Найбільш видатні з них: Віктор Мірабо, Дюпон де Немур, Ричард Кантільон, Венсан де Гурне та інші. Поряд із ними виділялася фігура Франсуа Кене, більш самостійного за поглядами. Саме Венсану де Гурне належить відома теза: “Leissez faire, laissez passer”, що важко перекладається, але ж може звучати так: “Хай все йде як іде”, тобто розвиток економіки повинен здійснюватися вільно, без будь-якого втручання з боку держави. Це був вперше сформульований принцип економічного лібералізму. Сутність його полягає в повній економічній свободі, коли держава не втручається у виробничу, торговельну й фінансову діяльність своїх громадян, а саме немає:

обмежень на ввіз і вивіз;

перешкод щодо вкладання і вилучення капіталів;

заборон на розкіш;

законів про максимальну або мінімальну заробітну плату;

прописів про стандарти на продукцію;

вказівок про те, за якою ціною купляти й продавати та таке інше.

Отже, першим великим надбанням фізіократів був принцип економічного лібералізму, до ідей якого пізніше залучилися видатні інтелектуали Британії і Франції, інших країн світу. Сьогодні такий принцип покладено в основу розвитку економічної системи США. До здобутків фізіократів можна віднести і створення вчення про чистий продукт. На їх думку, це те, що лишається від суми виробленого продукту, якщо врахувати усі витрати на його виробництво. На питання де створюється чистий продукт? Вони відповідали - тільки в сільському господарстві, на землі. Вони вважали, що тільки земля може створити надлишок продукту понад витрат і одарити ним людей. Працю, затрачену для оброблення землі, вони вважали продуктивною, а людей, які займаються сільськогосподарською працею об'єднали в продуктивний клас. Другим класом суспільства вони вважали - землевласників, а тих хто займається промисловою працею або працею в торгівлі назвали безплідним класом, а їх працю непродуктивною. Третім значним надбанням фізіократів було вчення про єдиний земельний податок. Вони розмірковували так: безплідний клас, який не створює чистого продукту - не має коштів для сплати податку, орендар - землеробець - створює чистий продукт, але ж віддає його землевласнику, як земельну ренту, а значить орендар теж не має коштів на сплату податку. Отже, виходить, що єдиний земельний податок повинні сплачувати - землевласники. Поряд із основною плеядою фізіократів самостійною думкою виділяються Ф. Кене і А. Тюрго.

Франсуа Кене (1694 - 1774), доктор медицини, лікар при дворі Людовика ХV. Він зайнявся проблемами економіки лише в 60 років. Кене розглядав суспільство як людський організм, якому можуть бути притаманні здоров'я (норма) або хвороба (патологія). Здоров'я суспільства в стані рівноваги і для її підтримки треба розвивати сільське господарство, тому що земля є основою створення багатства. Головним досягненням Кене є “Економічна таблиця”, де він вперше показав реалізацію усього виробленого в суспільстві валового продукту (за один рік) дивись рис.1. При побудові цієї таблиці він виходив з таких передумов:

ціни лишаються незмінними протягом усього року;

всі доходи витрачаються на споживання, тобто нагромадження відсутнє;

абстрагувався від купівель і продаж всередині класів;

абстрагувався від зовнішньої торгівлі;

промислові товари виготовляються ремісниками;

земля обробляється селянами - фермерами.

Кене пропанував таку вихідну ситуацію:

землевласники (дворяни) мають 2 млрд. ліврів грошима;

селяни мають:

продовольства - на 2 млрд. ліврів,

сировини - на 1 млрд. ліврів.

безплідний клас (ремісники) має промислових товарів - на 2 млрд. ліврів.

Продовольство Промтовари