1. Початок людської цивілізації на території України

Археологічними розкопками доведено, що поселення первісних людей на території України з'явилися близько 1 млн років до н.е., за так званої кам'яної доби, найдавнішим періодом якої був палеоліт (від грец. paleos  — давній та lithos  — камінь) — понад 1 млн — 10 тис. років до н.е. За палеоліту відбулися процеси розселення первісних людей та формування людини сучасного типу, з'явилися перші примітивні знаряддя праці. Клімат на той час був досить теплим, люди селилися невеликими групами (стадами), головними їхнім заняттями були мисливство, збирання їстівних рослин та викопування коренів, які вживали в їжу. Неабияку роль у житті первісних людей відігравало використання вогню, який вони навчилися штучно видобувати 100 тис, років до н.е. Це мало велике значення у боротьбі за виживання. Люди навчилися готувати їжу, використовуючи вогонь, обігріватись у холодні періоди, захищатись за його допомогою від нападу звірів, а згодом використовуючи для вдосконалення знарядь праці да побуту. Відповідні зміни відбулися й в організації життя первісних людей. Існуючий на той час вид людського соціального устрою — стадо, яке проіснувало протягом сотень тисяч років, в пізньому палеоліті поступається місцем вищій формі організації людей — родовій общині із загальною власністю на засоби побуту та полювання. Рід стає основою організації людського життя. У стосунках між жінками і чоловіками в одній общині не було жодних обмежень. За таких обставин поняття батька як глави родини (у звичному для сучасної людини розумінні) не існувало. Головною була лише мати — жінка, що народжувала дитину, рід якої у подальшому визначався по материнській лінії. У розвиткові первіснообщинного устрою епоха, що характеризувалася керівною роллю жінки в родині, побуті, суспільних відносинах між членами общини, дістала назву матріархат (від лат. mater  — мати та грец. arehe  — влада). У пізньому палеоліті відбулися значні зміни в господарській діяльності первісних людей, удосконалювались засоби праці, полювання; на зміну загостреному каменю прийшли метальний спис та списометалка — попередники лука. Господарчі вироби з каменю стали урізноманітнюватись. З'явилися предмети побуту з кісток, у тому числі й голки. Таким чином з'явився одяг, зшитий із шкір тварин. З часом люди почали займатися рибальством. Свідченням тому є риб'ячі кістки, знайдені археологами на стоянках первісних людей. Поступово від збирання плодів, коренів та полювання люди перейшли до землеробства (за неоліту, 8-3 тис. років до Н.Е.).Виникають перші релігійні уявлення та вірування, пов'язані з анімізмом, тотемізмом, фетишизмом, магією тощо. Важливі зміни в житті людського суспільства відбулися за мезоліту (від грец. mesos — середній та lithos  — камінь), перехідного періоду, який датується 10-7 тис. років до н.е. Внаслідок поступового потепління сформувалися кліматичні й лан­дшафтно-географічні умови, близькі до сучасних. Провідне місце в господарстві первісних людей поряд з полюванням і збиральництвом посіла нова галузь — рибальство. Почали застосовуватися лук і стріли. Тривало вдосконалення знарядь мисливства». Напри­кінці мезолітичної епохи виникла нова форма людського устрою: об'єднання споріднених родів у племена.).Заключним періодом кам'яної доби був неоліт (від грец. neos  — новий і lithos  — камінь). Це період від 7 до 3 тис. років до н.е., який характеризувався подальшим розвитком продуктивних сил. Людина переходить від привласнюючих способів існування — збиральництва, мисливства, рибальства, до відтворюючих форм господарства — землеробства й скотарства. Відбувається також подальший розвиток обробки дерева, каменю і кістки, застосовуються шліфування й свердління. Широко використовуються сокири, тесла, серпи, пили тощо. Виникають ткацтво, гончарство. У межах України виявлено близько 500 неолітичних поселень.

Перші відомості про слов'ян, які мешкали на і великій за обсягом території між Дніпром та Віолою, від степів Північного Причорномор'я до берегів Балтики, належать до І ст. н.е. Римський вчений Пліній Старший в "Природничій історії" згадує їх під назвою "венеди". Слов'яни - автохонне населення сучасної України. Воно не прийшле, сформувалося на цій території, освоювало й розвивало пустельні колись землі. Уже в трипільський період Україна набуває ознак, що й донині притаманні українському народові, його культурі. Від трипільських часів існують в Україні хліборобство, використання волів, відповідний реманент і упряж, хати, обмазані глиною, розписані яскравими фарбами ззовні і всередині, мотиви вишиванок. Сучасне українство є однією з гілок історичного слов'янства, автохтонне на своїй землі.

Охарактеризуйте життя і побут найдавніших хліборобів і скотарів на території України.

Скотарі. Постійно мандруючи степом, племена скотарів залишали численні кургани, які й тепер видно здалеку. Отже, зазначимо, що кургани — сліди життя й діяльності скотарських кочових народів. Під курганами вони ховали своїх вождів, жерців, старійшин. Скотарі велике значення надавали поховальним обрядам. Кургани для них — символ зв'язку з померлими предками і з певною територією, своєрідні храми. Біля них збирались общини, відбувалися свята, тут приносили жертви богам. Найвідоміший серед поховань — Маріупольський могильник. У ньому археологи знайшли дерев'яні надмогильні споруди у вигляді осель, численні прикраси з кісток, каменю, навіть міді. Знахідки Азово-Дніпровської археологічної культури, яка досліджена сьогодні, свідчать, що мешканці над порогами Дніпра здобували собі їжу не тільки за допомогою скотарства, а також і мисливства та рибальства. Скотарі середньостогівської, хвалинської культури пробували одомашнювати коней, опановували їзду верхи чи не найперші освоїли відгінне скотарство. Відганяючи худобу влітку вниз по Дніпру, вони потрапляли в місця, де можна рибалити, полювати, жити зі збиральництва. А жителі нижньомихайлівської культури разом із кочовим розвивали й осілий спосіб життя, потроху обробляючи землю й оволодіваючи ремеслами. Так, за неоліту, одночасно з трипільською культурою, у степовій смузі сучасної території України кочові народи поширювали заняття скотарством і остаточно перейшли до відтворювального господарювання.

Хлібороби:

люди виявили, що якщо посіяти насіння дикорослих злаків, то через деякий час можна буде зібрати врожай зерен. Ці зерна можуть забезпечити людину їжею. Люди усвідомлено стали вирощувати зернові культури, відбираючи для посіву найкращі зерна дикорослих рослин. Так народилося землеробство, а люди стали хліборобами.

Землю скородили дерев'яною мотикою - палицею з міцним сучком. Іноді користувалися мотикою з рогу оленя. Потім у землю кидали зерна. Ячмінь і пшениця стали першими сільськогосподарськими культурами. Дозрілі колосся зрізали серпами. Серпи робили з осколків кременю, прикріплених до дерев'яної рукоятці. Зерно перетирали між важкими плоскими каменями. Так з'явилися зернотерки. Змішавши грубу борошно з водою, отримували тісто, з якого робили коржі, і пекли їх на розпечених в осередку каменях. Так випікали перший хліб. Хліб став головною їжею людей на тисячоліття.

Щоб постійно вирощувати урожай, треба було жити на одному місці - вести осілий спосіб життя. З'явилися облаштовані житла