1.5. Острозька академія

Новий етап у розвитку освіти в Україні починається з відкриття у 1578 р. Острозької школи-академії. Її фундатором був князь Василь-Костянтин Острозький – представник стародавнього українського православного роду. Людина патріотичних переконань, палкий ревнитель православ’я князь Острозький виступив організатором опору католицької експансії, згуртував навколо себе однодумців. В Острозькій школі старі слов’янські й греко-візантійські традиції поєднувалися з надбанням тогочасної європейської освіти. Значна увага приділялася слов’янській та грецькій мовам. Водночас запроваджуються латина і так звані «сім вільних наук» – граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Це була шкільна програма, яка передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. За змістом навчання Острозька академія започаткувала «слов’яно-греко-латинський» тип навчальних закладів в Україні й в усій Східній Європі. В академії найбільш повно були відтворені ідеї гуманізму.

Першим ректором Острозької академії був Герасим Смотрицький, поет, письменник, талановитий полеміст, громадський діяч. На цій посаді Г. Смотрицький перебував до останніх днів свого життя. З 1594 р. ректором академії став Кирило Лукаріс, грек за походженням. Він мав блискучу європейську освіту, був одним із найактивніших борців проти унії та католицизму. Згодом став Константинопольським патріархом, але і надалі підтримував зв’язки з братськими школами, з культурними та освітніми діячами України.

На початку ХVІІ ст. академія занепала, і однією з причин цього була смерть В.-К. Острозького (1608 р.). Його нащадки окатоличились. У 1624 р. в Острозі було відкрито єзуїтський колегіум.

За короткий період своєї діяльності Острозька академія відіграла значну роль у розвитку вітчизняної науки, культури і освіти. Нині Острозька академія відновила свою діяльність і є одним з кращих ВНЗ України.

ХVІІ–ХVІІІ ст. в Україні знаменувалося підйомом національного інтелекту, що був спричинений насамперед досягненнями в розвитку національної системи освіти. Вона складалася з початкової, середньої та вищої ланки. Початкову освіту можна було отримати в досить розвиненій мережі братських, церковних, монастирських, січових (при полкових козацьких канцеляріях) шкіл. За свідченнями чужоземних мандрівників, усі діти, навіть сироти, навчалися грамоті, були писемними. Для сиріт також існували школи грамоти при церквах. Початковій грамоті навчали й мандрівні дяки.

Середня ланка освітніх закладів була представлена народними училищами, семінаріями, колегіумами.

Центром вищої освіти й науки в Україні стала Києво-Могилянська академія. Діяльність усіх типів навчальних закладів сприяла підвищенню освітнього рівня населення. За неповними даними, у Слобідській Україні в 1732 р. діяло 129 шкіл, у 1740–1748 рр. у семи із десяти полків Гетьманщини налічувалося 866 шкіл.

1.6. Києво-Могилянська академія

Після занепаду Острозької академії центром освітнього, наукового і культурного життя в Україні стала Києво-Могилянська академія, заснована 1632 р. митрополитом Петром Могилою (1596–1647). Спочатку вона називалася колегією, а потім, завдяки сприянню гетьмана Івана Мазепи, в 1701 р. за царськими указами вона одержала статус академії. Були підтверджені, хоч і формально, її давні привілеї: дозволялося вносити до навчальних програм курс богослов’я та організовувати внутрішнє життя на засадах самоврядування за зразком вищих навчальних закладів Європи.

За гетьманування Івана Мазепи для Києво-Могилянської академії спорудили будинок. Це був період розквіту академії. Кількість студентів досягла 2 тис. Пізніше вона коливалась у межах 500–1200 осіб. Вікових обмежень не було. Для бідних учнів при академії існувала бурса. У ній навчалися переважно вихідці з Лівобережжя, але були й студенти з Правобережної України, Закарпаття, Білорусії, Росії, південнослов’янських країн, Молдавії. Академія була демократичним всестановим навчальним закладом. У ній навчалися діти духовенства, козаків, селян, міщан.

За змістом навчальних програм і рівнем викладання академія відповідала вимогам європейської вищої освіти. Повний курс навчання тривав 12 років і поділявся на вісім класів. Вищий ступінь навчання складали «школи-риторики і поетики» (тут вивчалися науки гуманітарного циклу), дворічна «школа філософії» (гуманітарні і природничі науки), чотирирічна «школа богослов’я». В академії вивчали граматику, риторику, філософію й богослов’я; мови – слов’янську, українську літературну, грецьку, латинь, польську; літературу – класичну грецьку і римську, частково – середньовічну; поетичне і риторичне мистецтво; історію, географію. Лекції викладалися переважно латиною.

З поглибленням дипломатичних, економічних і культурних зв’язків із Західною Європою виникла потреба вивчення німецької, французької, староєврейської мов і академія достойно виконала це завдання.

Києво-Могилянська академія була не лише освітнім, а й науковим центром. Професори не обмежувалися викладанням загальноприйнятих теоретичних курсів, а самостійно розробляли проблеми логіки, семіотики, психології та інших наук. В академії проводилися публічні наукові виступи, ставилися вистави.

У академії велика увага приділялася вихованню студентів на принципах гуманізму і рівності. Це сприяло розвиткові демократичних ідеалів, плеканню у вихованців почуття гідності й взаємної поваги. Основи виховання молоді розробив Петро Могила, виклавши їх у низці праць, передусім в «Антології», виданій 1636 р. для молодих колегіантів. На формування виховних ідеалів в академії значно впливало запорозьке козацтво. Важливе значення для забезпечення високого рівня навчального процесу в Києво-Могилянській академії мала бібліотека, до якої надходили книги з Риму, Парижа, Венеції, Лейпціга, Амстердама, Кракова, Відня та інших книговидавничих центрів Європи. Проте найбільшу частину бібліотеки становили українські друки.

У ХVІІІ ст. бібліотека академії налічувала 12 тис. томів і безліч рукописної літератури та документів, що визначало її як важливий науковий осередок. Однак до нашого часу вона не збереглася. Пожежі 1780 і 1811 рр. знищили унікальні джерела з історії та культури України.

Після Полтавської битви (1709) академія зазнала репресій. Крім занепаду національної державності, культури вона переживала трагічні та гіркі часи падіння і втрат. Із її стін витісняли все українське. 31 жовтня 1798 р., за ініціативою імператора Павла І, академія втратила свій статус. Її прирівняли до трьох інших російських академій: московської, петербурзької і казанської. У 1817 р. вона припинила свою діяльність, але через рік була реорганізована в суто релігійний навчальний заклад, що готував кадри духівництва. Нині Києво-Могилянська академія – один із найпрестижніших і авторитетних навчальних закладів України.