2.8. Стан інтеграції вищої освіти України в європейський освітній простір

У вітчизняній системі вищої освіти за роки незалежності відбулися значні реформи, які багато в чому подібні до цілей Болонської декларації:

введено ступені бакалавра і магістра, які є зрозумілими майже в усіх країнах світу (додаток до диплома було запроваджено значно раніше);

введено систему циклів вищої освіти (отримання повної вищої освіти – кваліфікації спеціаліста або магістра неможливо без завершення першого циклу – бакалаврату);

впроваджено кредитно-модульну систему організації навчального процесу, сумісною з ECTS);

кредитний вимір трудомісткості навчальних дисциплін було запроваджено ще у 1994 р.;

істотно зросла кількість студентів, які навчаються за кордоном;

створено державну систему оцінювання якості освіти;

розширюється співпраця із закордонними вищими навчальними закладами в галузі освіти і науки.

Результатом великої підготовчої роботи, проведеної МОН України і ВНЗ стало приєднання України до Болонського процесу, яке відбулося у травні 2005 р. на четвертому саміті міністрів освіти європейських країн у м. Бергені (Норвегія).

Важливим кроком на шляху подальшої інтеграції вищої освіти України в європейський освітній простір має стати прийняття Верховною Радою України нової редакції Закону «Про вищу освіту».

Контрольні запитання

1. Що розуміють під державною політикою в галузі вищої освіти? На яких принципах вона ґрунтується?

2. Що таке система вищої освіти в Україні? Яким чином здійснюється управління у галузі вищої освіти? Які недоліки нинішньої системи вищої освіти?

3. Що охоплює структура вищої освіти? Хто може отримати вищу освіту в Україні?

4. Чим визначається зміст вищої освіти? Що передбачають стандарти вищої освіти? Що вони визначають? Які компоненти містять стандарти вищої освіти?

5. Що передбачає процедура ліцензування і акредитації освітньої діяльності?

6. Які основні етапи започаткування і розвитку Болонського процесу? Які його основні цілі? В чому основні властивості Європейської кредитно-трансферної системи? Який нинішній стан інтеграції вищої освіти України в європейський освітній простір?

Тема 3 нухт – провідний вищий навчальний заклад

УКРАЇНИ З ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ХАРЧОВОЇ ТА ПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

План

3.1. Коротка історія створення та розвитку університету.

3.2. Мета і головні завдання університету.

3.3. Структурні підрозділи університету.

3.4. Управління університетом, його колегіальні, робочі та дорадчі органи.

3.5. Науково-педагогічні працівники та їхні основні посади.

3.6. Соціально-культурна інфраструктура університету.

3.7. Студентське самоврядування університету.

3.8. Правила внутрішнього розпорядку в НУХТ.

3.9. Права та обов’язки студентів.

3.1. Коротка історія створення та розвитку університету

Передумови створення університету тісно пов’язані з історією розвитку цукрової галузі, коли Україна була головним осередком цукрової промисловості Російської імперії. Бурхливий розвиток галузі потребував забезпечення її інженерними кадрами, яких не вистачало, тому з 40-х років ХІХ ст. у ряді університетів на відділеннях фізико-математичних наук було введено викладання хімії і технології, що давало змогу випускникам працювати на цукрових заводах.

Однак промисловість вимагала збільшення обсягів підготовки кадрів, що потребувало створення нових закладів освіти.

У 1884 р. у приміщенні двокласного загальноосвітнього училища при Смілянському рафінадному заводі було відкрито технічні класи – перший в історії Російської імперії технічний навчальний заклад для підготовки техніків-хіміків і майстрів цукрового виробництва. За 1884 – 1917 рр. технічні класи підготували 440 спеціалістів. Підготовку інженерів-цукровиків здійснював і Харківський технологічний інститут, відкритий у 1885 р.

У 1898 р., за матеріальної підтримки представників промисловості, торгівлі, науковців та інженерно-технічних працівників, державних установ, у тому числі відомих цукрозаводчиків М.А.Терещенка, П.І.Бродського та інших, було створено Київський політехнічний інститут, в якому на кафедрі хімічної технології поживних речовин вивчали технологію цукру, крохмалю, глюкози і бродильних виробництв. У 1929 р. на базі цієї кафедри на хімічному факультеті було створено цукровий відділ, а потім і окремий цукровий факультет.

Організація університету. Відповідно до постанови Президії Верховної Ради СРСР про утворення галузевих вищих навчальних закладів наказом по ВРНГ СРСР №1240 від 17 квітня 1930 р. на базі цукрового факультету Київського політехнічного інституту (КПІ), цукрового факультету Кам’янець-Подільського інституту і Смілянського інституту цукрової промисловості було створено Київський інститут цукрової промисловості (КІЦП). Інститут мав хімічний (цукровий), механічний (устаткування цукроварень) та економічний факультети і підпорядковувався Союзцукру Народного Комісаріату торгівлі СРСР (рішення РНК УРСР, протокол №19/672 від 12.06.1930 р.).

У 1931 – 1935 рр. до складу КІЦП увійшли кафедри цукрового виробництва Харківського та Ленінградського технологічних інститутів, Київський кондитерський і ферментативний інститути, а також механічний факультет Воронізького хіміко-технологічного інституту харчової промисловості, факультет механізації сільського господарства Білоцерківського сільськогосподарського інституту та механічний факультет Полтавського інституту технології м’яса. Першим ректором інституту був доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки В.Б. Фремель. У 1930 р. в інститут було прийнято 450 осіб. На шести кафедрах інституту проводилась робота з розроблення навчальних планів і програм, підготовки методичного забезпечення навчального процесу.

У 1935 р. з нагоди п’ятиріччя заснування інституту його було перейменовано у Київський технологічний інститут харчової промисловості (КТІХП) ім. А.І. Мікояна. В інституті сформувався висококваліфікований склад професорів і викладачів. Тут працювали відомі вчені – академіки М.М. Боголюбов, М.В. Птуха, М.М. Кравчук, професори І.А. Кухаренко, П.В. Головін, М.А. Кондак, М.А. Кічігін, А.А. Фукс, О.О. Кіров та ін.

Професорсько-викладацький склад інституту поповнювався і власними науково-педагогічними кадрами, підготовленими через аспірантуру, яку було відкрито у 1933 р. Одними з перших дисертації на вчений ступінь кандидата наук захистили Г.М. Знаменський, І.М. Литвак, В.Д. Попов, М.О. Бузикін, П.О. Вечерський, М.М. Поляченко, О.Д. Куриленко, Н.Ю. Тобілевич. У 1933 р. інститут очолив теж наш випускник Ф.К. Стефанський. Усього за 1932 – 1941 рр. КТІХП підготував 2535 технологів, механіків, економістів для різних галузей харчової промисловості. У довоєнний період КТІХП сформував викладацькі кадри, створив досконалу матеріально-технічну базу та увійшов до 20-ти кращих вищих навчальних закладів у СРСР.

У роки воєнного лихоліття професорсько-викладацький склад, студенти і випускники КТІХП виявили мужність і самопожертву в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Багато викладачів і студентів загинуло на фронті, а евакуйовані на схід (Воронеж, потім Бійськ) студенти і співробітники інституту продовжили навчальну, науково-дослідну роботу, виконали низку наукових розробок, які мали велике значення для забезпечення фронту і тилу продуктами харчування та медикаментами.

Під час війни інститут був повністю зруйнований. Після звільнення Києва від окупантів КТІХП, завдяки підтримці держави і зусиллям колективу і студентів, був швидко відбудований на новому місці, значно розширився і перетворився на один із провідних вищих закладів освіти з підготовки кадрів для галузей агропромислового комплексу УРСР та інших республік СРСР. Нове будівництво інституту очолював ректор І.Г. Грицюк .(1943 – 1947).

У 50- та 60-ті роки ХХ ст. матеріальну базу інституту було практично відновлено, діяли новий навчальний корпус, студентський гуртожиток на 800 осіб, заселено два житлових будинки для викладачів. Значно розширилася навчально-виробнича база: прийнято до експлуатації другу чергу навчального корпусу, збудовано актову залу, спортивний комплекс (500 кв.м). Почалося будівництво третьої черги інституту, яке відбувалося під керівництвом ректорів П.Д. Федорова (1947 – 1962), І.Г. Грицюка (1963 – 1970) і І.М. Федоткіна (1970 – 1974). У 1964 р. завершилося будівництво нового навчального корпусу і першого гуртожитку на проспекті Науки, а в 1967 р. було введено в експлуатацію новий лабораторний корпус.

Відкривалися нові спеціальності (промтеплоенергетика, автоматизація і комплексна механізація хіміко-технологічних процесів), удосконалювалась організаційна структура КТІХП (організація нових факультетів та кафедр), у навчальному процесі широко використовувалися технічні засоби навчання, було розпочато підготовку викладачів з обчислювальної техніки.

Інститут проводив велику науково-дослідну роботу. Обсяг наукових досліджень за 1965 – 1970 рр. порівняно з попереднім періодом збільшився у 3,5 раза, а економічна ефективність підвищилась майже в 7 разів.

Значного розвитку набула виховна робота: проводилися спортивні спартакіади інституту, вечори факультетів, великого значення набула роль студентського клубу, бібліотеки, багатотиражної газети “Промінь”. Школою трудового загартування юнацтва стали добровільні студентські будівельні загони.

1975 – 1990 рр. — період подальшого розвитку КТІХП, пов’язаний з ім'ям ректора, доктора технічних наук, професора, академіка Української академії аграрних наук Івана Степановича Гулого, який очолював КТІХП майже 30 років.

За цей час навчальні площі інституту зросли майже вдвічі. Було введено у дію нові гуртожитки, спортивний комплекс, навчальні корпуси. Істотно змінилася структура інституту і концепція підготовки фахівців. Відкривалися нові спеціальності, організовувалися нові кафедри й факультети, до складу інституту ввійшли технікуми та коледжі, створювалися навчально-консультативні центри і відкривались заочні факультети у різних містах України.

Велика робота проводилась із впровадження в навчальний процес активних методів навчання, планування та організації самостійної роботи студентів, використання технічних засобів навчання і навчального телебачення. Зросла роль науково-дослідної роботи студентів. Дипломні проекти мали елементи наукових досліджень, активізувалася робота студентського конструкторського бюро (СКБ). Вперше було впроваджено нову форму дипломних проектів – комплексне реальне дипломне проектування.

Змінилися підходи в організації науково-дослідної роботи в інституті. Провідною тенденцією став перехід від індивідуальних кафедральних до колективних тем, спрямованих на розв’язання великомасштабних народногосподарських проблем. Цьому також сприяли інтеграційні процеси щодо створення навчально-науково-виробничих комплексів. Активізувалась винахідницька робота. Протягом 70-тих років було отримано 293 авторських свідоцтва. Центром фундаментальних і пошукових досліджень була проблемна науково-дослідна лабораторія, створена у 1978 – 1980 рр.

У 1980 р. за заслуги у підготовці кваліфікованих спеціалістів для народного господарства і розвиток науки та у зв'язку з 50-річчям з часу заснування КТІХП нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

У 1993 р. КТІХП одержав статус університету і перейменований в Український державний університет харчових технологій (УДУХТ).

Відповідно до Указу Президента України №266/2002 від 19 березня 2002 р., ураховуючи загальнодержавне й міжнародне визнання результатів діяльності Українського державного університету харчових технологій та його вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки нашому університету надано статус національного. Віднині його нова назва — Національний університет харчових технологій.

Сьогодні НУХТ – це єдиний в Україні технічний університет, який здійснює підготовку висококваліфікованих фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавр, спеціаліст і магістр з 32 спеціальностей та 30 спеціалізацій для харчової, м'ясо-молочної, фармацевтичної і мікробіологічної промисловості, інших галузей агропромислового комплексу та харчового машинобудування країни. В університеті навчаються близько 17 тисяч студентів денної та заочної форм навчання. До структури університету входять 2 інститути післядипломної освіти, 9 заочних факультетів та 11 технікумів і коледжів, розташованих у різних містах України.

Структурна перебудова та подальше зростання НУХТ відбуваються під керівництвом ректора доктора технічних наук, професора А.І. Українця.