5.7. Участь у дискусії

У процесі дискусії її учасники доводять або намагаються довести, що одна думка, точка зору, положення правильні, а інші – неточні, малодоказові, а то й хибні, неправильні. У цьому разі, як правило, використовують три основних елементи доказу – тезу, аргумент, демонстрацію.

Теза – це положення, достовірність чи помилковість якого треба довести. Як основний елемент доказу теза відповідає на такі запитання: «Що є предметом суперечки?», «Що потрібно довести?».

Висуваючи тезу, її треба обґрунтувати, відстояти, захистити. Тезу потрібно чітко сформулювати, вона має залишатися незмінною у процесі її доведення, не містити логічних суперечностей.

Теза має ґрунтуватися на вагомих, суттєвих аргументах.

Аргумент – підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь.

Готуючись до дискусії, треба добирати найвагоміші аргументи, проте не захоплюватися надмірно їх кількістю, бо це послаблює увагу слухачів і не завжди переконує.

Як ілюстративний матеріал у викладенні аргументів використовують графіки, схеми, статистичні дані (роздавальні, демонстраційні, проекційні).

Демонстрація – це логічні роздуми, у процесі яких із наведених аргументів виводять суть, достовірні тези. Демонстрація відображає логічний взаємозв’язок тези і аргументів.

Як правило, дискусійні питання, обговорювані на семінарських і практичних заняттях, «круглих столах», відомі студентам заздалегідь. Готуючись до їх обговорення, студентові потрібно визначитися, з яких саме він особисто планує вступити у полеміку. З окремих питань варто мати спеціальні записи з посиланнями на літературні джерела.

Під час дискусії потрібно насамперед уважно слухати інших її учасників, робити помітки, стежити за допущеними помилками, недостатньо аргументованими положеннями.

Успіх у дискусії багато в чому залежить від того, як студент розуміє позицію, точку зору інших її учасників.

Не поспішайте заперечувати, доповнювати, уточнювати думки учасників дискусії, диспуту, дайте їм можливість висловитися якомога повніше:

за потреби уточніть позицію опонента, а вже потім подавайте свою;

у разі усвідомленої незгоди з думкою, позицією будь-якого з учасників, обґрунтовано критикуйте, спростовуйте або й повністю заперечуйте його позицію;

критикуючи, намагайтеся не суперечити самому собі, тобто не підміняйте ні думку опонента, ні свою власну;

удавайтеся до критики, лише маючи вагомі аргументи і факти;

вносьте у процесі критики конструктивні пропозиції;

контролюйте свою поведінку, не піддавайтеся емоціям;

намагайтеся постійно контактувати з аудиторією, опонентом;

завершуючи виступ, коротко повторіть основний аргумент або щойно висловлену власну точку зору;

будьте завжди готові вислухати на свою адресу пояснення, заперечення. а то й критику.

Студент повинен пам’ятати, що участь у дискусії, як правило, має подвійну мету: з одного боку, поглиблення власного теоретичного та інформаційного багажу, знань, досвіду, а з другого – демонстрація знань.

Контрольні запитання

1. На які дві групи поділяють уміння і навички, що отримують студенти в процесі навчання?

2. У чому особливості нерефлексного і рефлексного слухання? Які прийоми забезпечують ефективне слухання лектора? Що може заважати студентам слухати лектора?

3. Які основні правила користування бібліотекою університету?

4. Які існують бібліотечні каталоги? Що таке універсальна десяткова класифікація (УДК)? Що містить електронний каталог бібліотеки? Як ним користуватись?

5. Які існують загальні правила читання літератури?

6. У яких формах можна вести записи у процесі опрацювання літератури? Які особливості ведення записів для таких форм?

7. Які основні умови ефективного опрацювання навчальної і наукової літератури?

8. Які основні етапи підготовки доповіді або виступу?

9. Які найважливіші чинники визначають успіх публічного виступу? Що вони охоплюють?

10. Які елементи доказу використовують у процесі дискусії?

ТЕМА 6

мотиви, стимули, умови та способи активізації

навчальної роботи студентів

План

6.1. Види мотивів навчання та їх забезпечення. Стимулювання навчальної діяльності студентів.

6.2. Умови навчання, їх класифікація.

6.3. Самовиховання студентів у процесі навчання.

6.4. Гігієна навчальної роботи студентів.

6.5. Способи підвищення продуктивності навчальної праці студентів.

6.1. Види мотивів навчання та їх забезпечення.

Стимулювання навчальної діяльності студентів

В основу успішної діяльності, зокрема навчання, закладено мотиви та мотивація.

Мотив (від лат. mоvео – рухаю) – це внутрішній потяг людини до діяльності, особисті причини, що спонукають її до дій, вчинків; те, заради чого діяльність відбувається.

Кожна діяльність зумовлює певні мотиви, які можна називати і класифікувати по-різному. У навчанні за видами виокремлюють соціальні та пізнавальні мотиви, які, в свою чергу, поділяють за рівнями:

широкі соціальні мотиви (обов’язок, відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання);

вузькі соціальні (або позиційні) мотиви – прагнення підвищити свій соціальний статус, обійняти певну посаду в майбутньому, отримати визнання оточення, отримати гідну винагороду за свою працю;

мотиви соціального співробітництва – орієнтація на різні способи взаємодії з оточуючими, утвердження своєї ролі та позиції в групі;

широкі пізнавальні мотиви – орієнтація на ерудицію, задоволення від самого процесу навчання та його результатів;

навчально-пізнавальні мотиви – орієнтація на способи здобування знань, засвоєння конкретних навчальних дисциплін;

мотиви самоосвіти – орієнтація на здобуття додаткових знань.

Мотивами діяльності можуть бути також потреби, бажання, інтереси, цілі, наміри тощо. Сукупність внутрішніх чинників, що зумовлюють поведінку і діяльність людини та підтримують її на необхідному рівні, називають мотивацією.

Про наявність мотивації до будь-якої діяльності свідчить прагнення до її здійснення. Якщо студент постійно і систематично самостійно навчається, то вважають, що він має мотивацію до навчання. У спортсмена, який прагне досягти високих результатів, високим є рівень мотивації досягнень; бажання керівника всіх підкорити свідчить про наявність високого рівня мотивації до влади.

Більшість складових мотивації особистості не є стійкими утвореннями і постійно змінюються. Найстійкішими є мотиви, які можуть проявлятися однаково в різних ситуаціях і обставинах. Наприклад, мотив матеріального благополуччя може однаково визначати і прагнення людини до професійного вдосконалення, і потяг до спілкування з багатими людьми.

Інтереси, смаки, бажання, наміри можуть змінюватися під впливом різних обставин. Наприклад, студент виконував завдання із захопленням, доки не стикнувся із досить складним, після чого втратив інтерес до роботи. Робітник отримав незрозумілі вимоги і втратив бажання до роботи. Дівчина зустрічалася з хлопцем, доки він не висловився погано про її матір.

На зміну мотивації впливають такі чинники, як стан здоров’я, складність завдання, тиск з боку керівника чи оточуючих, вимоги. Отже, певний мотив (або сукупність мотивів) однозначно не визначають мотивацію студента. Слід враховувати також внесок чинників конкретної ситуації та, за можливості, послаблювати негативні й підсилювати позитивні чинники.

У мотивації діяльності, як правило, є кілька мотивів, які утворюють мотиваційний комплекс. Одні мотиви в цій системі мають провідне значення і більшу збуджувальну силу (більше впливають на діяльність, частіше активізуються). Роль інших мотивів нижча. Сила дії того чи іншого мотиву залежить від конкретних обставин життя, впливу інших людей, факторів часу тощо.

Невід’ємним від процесу мотивації є також стимулювання навчальної діяльності студентів. Поняття «стимул», хоч й означає аналогічно до мотиву рушійну силу людини до діяльності, значно відрізняється від нього за своїм змістом. У давні часи так називали довгу загострену палицю, якою поганяли биків і мулів. У перекладі це слово означає «підштовхувати, поганяти». Отже, на відміну від мотиву (внутрішній потяг людини до діяльності), стимул є зовнішнім спонуканням активності.

Дія під впливом стимулу – вимушена, і хоча продуктивність роботи під час дії стимулу може бути дуже високою, при найменшому послабленні його дії ми починаємо відволікатися, уникати роботи, продуктивність різко знижується.

Здавалося б, від застосування стимулів слід відмовитися. Проте досить часто наша мотивація до діяльності є недостатньою. Лінощі та звичка до байдикування призводять до загального зниження життєвого тонусу і байдужості навіть до цікавих занять. У таких випадках стимулювання необхідне. Тим більше, що часто початкове стимулювання зумовлює і формування необхідних мотивів, появу мотивації.

Стимули можна також класифікувати за спрямованістю дії на такі види:

позитивні підкріплення – схвалення, позитивні оцінки (бали, тести, показники), матеріальні винагороди (призи, подарунки, гроші, цукерки, премії, медалі тощо), привілеї, можливість підвищення статусу тощо за вдалу діяльність та її результати;

негативні підкріплення – словесне покарання (осуд, зауваження тощо), негативна оцінка, матеріальні санкції (штраф, позбавлення привілеїв, стипендії), соціальна ізоляція (зневага, ігнорування) та ін.

Забезпечення мотивації до навчання педагоги здійснюють не завжди, що підкріплюється певними аргументами: молодші школярі ще не мають стійких мотивів; підлітки – слабко цікавляться навчанням незалежно від зусиль викладачів, а старші школярі та студенти вже вважаються настільки дорослими і свідомими, що цілком здатні до самоуправління своєю мотивацією. Водночас людина будь-якого віку не буде навчатися успішно, якщо вона слабко розуміє, заради чого навчається. Відірваність навчання від практичної діяльності призводить до того, що справжній мотив до навчання з’являється у людини лише після його завершення і вона починає жалкувати за змарнованим часом. Допомогти у виникненні та підсиленні необхідної мотивації студентів здатний і зобов’язаний викладач.

Основою мотивації є потреби. Потреба – це необхідна умова будь-якої діяльності. Проте сама по собі потреба не здатна надати діяльності чіткого напряму. Основна відмінність потреби і мотиву: потреба збуджує активність, мотив спрямовує діяльність на її задоволення. Одна і та сама потреба може зумовлювати різні мотиви, як і різні потреби можуть викликати однаковий мотив.

Людиною, як правило, рухають кілька потреб і мотивів. Для здійснення діяльності певний мотив повинен актуалізуватися, «перемогти» у боротьбі за рештою мотивів і визначити появу мети діяльності та відповідних дій. У результаті спостерігається або задоволення потреби і підсилення відповідного мотиву, або незадоволення потреби і підсилення іншого мотиву.