1.2.1. Покоління еом

Уся історія розвитку людського суспільства пов'язана з накопиченням та обміном інформацією (наскальний живопис, писемність, бібліотеки, пошта, телефон, радіо, рахівниці і механічні арифмометри та ін.). Корінний перелом в технології обробки інформації почався після Другої світової війни. В обчислювальних машинах першого покоління основними елементами були електронні лампи. Ці машини займали величезні зали, важили сотні тонн і витрачали сотні кіловат електроенергії. Їх швидкодія та надійність були низькими, а вартість досягала 500 – 700 тисяч доларів.

Поява потужних і дешевших ЕОМ другого покоління стала можливою завдяки винаходу в 1948 році транзисторів. Головний недолік машин першого і другого поколінь полягав у тому, що вони складались із з великого числа компонентів, що сполучаються між собою. Точки з'єднання (паяння) були дуже ненадійними місцями в електронній техніці, тому ці ЕОМ часто виходили з ладу.

В ЕОМ третього покоління (із середини 60-х років ХХ століття) почали використовуватися інтегральні мікросхеми (чипи) – пристрої, що містять у собі тисячі транзисторів та інших елементів, але виготовляються як єдине ціле, без зварних, або паяних з'єднань цих елементів між собою. Це привело не тільки до різкого збільшення надійності ЕОМ, але й до сниження розмірів, енергоспоживання й вартості (до 50 тисяч доларів).

Історія ЕОМ четвертого покоління почалася в 1970 році, коли нікому не відома раніше американська фірма INTEL| створила велику інтегральну схему (БІС), що містить у собі практично всю основну електроніку комп'ютера. Ціна однієї такої схеми (мікропроцесора) становила всього кілька десятків доларів, що й зумовило зниження цін на ЕОМ до рівня доступних для широкого кола користувачів.

1.3. Методи подання відображення інформації в комп'ютері

1.3.1. Числова форма

Комп'ютер може обробляти інформацію, тільки перетворену в числову форму. Уся інша інформація (звуки, зображення, покази приладів і т. д.) для обробки на комп'ютері теж має бути перетворена в числову форму. Наприклад, якщо це стосується звуку, то можна через невеликі проміжки часу вимірювати його інтенсивність, і результати цих вимірювань будуть являти собою числову форму подібного роду інформації.

1.3.2. Кодування символів

Для обробки текстової інформації зазвичай при введенні в комп'ютер кожна буква кодується певним числом, а при виведенніі на зовнішні пристрої (екран або друк) для сприйняття людиною за цими числами будуються відповідні зображення букв. Відповідність між набором букв і числами називається кодуванням символів. Правила встановлення відповідності записують у таблицю, яка називається кодовою. Кодова таблиця являє собою запис,що встановлює відповідність між символами алфавіту та двійковими числами. Ці числа називаються кодами символів і відповідають внутрішньому зображенню символів у комп'ютері. Кодову таблицю називають також кодовою сторінкою. Яким чином працює кодова таблиця? Коли користувач натискає яку-небудь клавішу на клавіатурі, електронна схема клавіатури формує певний двійковий код. Наприклад, якщо натиснута клавіша цифри "1", то сформується двійковий код 00110001. Натиснення на клавішу “2” відповідає коду 00110010. Залежно від натиснутої клавіші формується той чи інший двійковий код, який задається кодовою таблицею. За основу кодування символів у персональних комп'ютерах використовується кодова таблиця ASCII. ASCII – це скорочений варіант американського стандарту кодів для обміну інформації (American Standard Code for Information Interchange). У цій таблиці кожен символ кодується двійковим числом, яке складається із семи розрядів. Для кожного алфавіту розробляється своя кодова сторінка. Перша половина таблиці

ASCII – це стандартні коди і обов'язкові для всіх кодових сторінок. Наступні коди – з 128 до 255 (друга половина таблиці) віддаються в розпорядження для розробки стандартів окремих країн.