5.4.4. Туризм як фактор впливу на довкілля
Створення умов для організації туризму і відпочинку можливе на територіях деяких об’єктів природно-заповідного фонду. В області, до категорій природно-заповідного фонду, де проводиться рекреаційна діяльність, відносяться національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, дендрологічні та зоологічні парки, ботанічний сад, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.
Наявність таких об’єктів має значний потенціал для розвитку туризму та проведення роботи з екологічної освіти та виховання населення. Але існує ряд факторів, що обмежують можливість туризму, це в першу чергу підвищення навантаження на природне середовище, що вимагає посилення охоронних заходів та відповідно значних додаткових вкладень.
6. Стан земельних ресурсів та грунтів
6.1. Структура та стан земельних ресурсів
Харківська область - одна з 25 територіальних соціально-економічних систем України обласного рангу. Область розташована в північно-східній частині України.
Площа Харківської області складає 31,4 тис.км2, що становить 5,2% від території України. За цим показником область посідає 4 місце в країні, поступаючись лише Одеській, Дніпропетровській та Чернігівській областям.
Землі області простягаються з півночі на південь більш ніж на 210 км, із заходу на схід – на 225 км.
Харківська область є прикордонною територією. Віддаленість територій від центру країни, як свідчить історія, не сприяє їх розвитку. Однак, безпосереднє сусідство області з паливно-металургійною базою України, індустріальними областями Донбасу і Придніпров'я підвищує її економічний потенціал, що значною мірою компенсує сучасну "периферійність" місцезнаходження. До того ж Харківщина зберігає зручне транспортно-географічне положення на перетині міжнародних шляхів "північ-південь" і "схід-захід". Область перетинають автомобільні та залізничні магістральні шляхи, завдяки яким вона має вихід до Донбасу, Криму, Кавказу, до Чорного та Балтійського морів, до багатьох промислових центрів за межами України.
У складі області 27 адміністративних районів. Місцевих рад – 458, з них сільських рад – 381, селищних - 60, міських - 17, в тому числі 7 міст обласного значення.
Рельєф території Харківської області за своїм походженням є в основних рисах флювіальним, тобто виробленим переважно дією вод, що текли. Територія області являє собою хвилясту рівнину, помірно розчленовану долинами річок. Загальна кількість річок довжиною більше 16 км складає 156, їх загальна довжина - 4650 км, також налічується більш ніж 960 струмків. Найкрупніша річка області - Сiверський Донець з притоками Оскіл, Уди, Мжа, Великий Бурлук, Сухий Торець.
На території області створено 56 водосховищ із загальним об'ємом води 1505 млн. м3, з них найбільшими i найважливішими є Печенізьке (корисний об'єм 383 млн. м3), Краснопавлiвське (корисний об'єм 376 млн. м3) та Червонооскiльське (корисний об'єм 477,6 млн. м3). Перелічені водосховища - головні об'єкти системи питного водопостачання для Харківської, Донецької та Луганської областей. До водогосподарської системи належить низка водосховищ, які розташовані у північній частині Харківської області: Трав'янське, Муромське, В'ялiвське і Рогозянське. В межах м. Харків - Новобаварське, Журавлiвське та Лозовенькiвське водосховища. Призначення цих водосховищ - рекреація, сiльгоспводопостачання та поповнення малих річок м. Харкова, але система не працює у повну міру.
До водогосподарської системи області також належать 2538 ставків із загальною площею дзеркала 15,8 тис. га, які використовуються для водозабезпечення, риборозведення та інших потреб.
Харківська область має надзвичайно низьку забезпеченість водними ресурсами та посідає 24-те місце серед областей України по цьому показнику (1,8% від загальних водних ресурсів України з урахуванням припливу від суміжних територій).
Відповідно до даних ґрунтової зйомки в межах Харківської області нараховується більше 150 різновидів ґрунтів. Причиною такої розмаїтості є насамперед приуроченість території Харківській області до двох зон - лісостепової та степової. Найбільша розмаїтість і строкатість характерні для лісостепової частини області, хоча по площі вона менше степової частини. У північній (лісостеповій) частині області розповсюджені чорноземи глибокі, сірі, темно-сірі опідзолені та деградовані ґрунти, чорноземи опідзолені та деградовані. У ґрунтовому покриві степової зони переважають чорноземи звичайні та чорноземи звичайні глибокі.
Найродючишими ґрунтами області є чорноземи типові та опідзолені. Чорноземи звичайні глибокі та звичайні, внаслідок більшої посушливості кліматичних умов, мають меншу родючість. Серед інших менш поширених ґрунтів області в сільськогосподарському виробництві використовуються лучні чорноземні та лучні переважно солонцювато-солончакуваті ґрунти – 23 тис.га, чорноземи на пісках 7,7 тис.га, лучно-болотні та болотні ґрунти – 0,77 тис.га, практично не використовуються. Еродовані ґрунти займають 41 % площі с/г угідь. Погіршуються також водно і агрофізичні властивості грунтів. Особливо негативно впливають на стан агроландшафтів розораність сільсьгосподарських угідь, несприятливі природно-антропогенні процеси, техногенні викиди промисловості, забруднення та засмічення земель промисловими та побутовими відходами( свалкі, полігони), формування на території Харківської області гірнично-добувного комплексу, забрудненість радіонуклідами і пестицидами тощо.
Сучасний стан використання земельних ресурсів не відповідає вимогам раціонального природокористування, встановлення динамічної рівноваги між антропогенним навантаженням на природне середовище та його здатністю до самовідновлення. В ХХ сторіччі, особливо в часи Радянської влади, порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, сіножатей, природних кормових угідь, що негативно впливає на стійкість створеного агроландшафту. Сільськогосподарська освоєність земель перевищує екологічно допустиму, і протягом останніх 15 років залишилась майже не змінною.
Харківська область розташована на території північно-східного району Лівобережної України в межах двох природних зон Лісостепу та Степу, що обумовлює її природні умови.
У цілому структура земельного фонду визначається дуже високим сільськогосподарським освоєнням території, урбанізацією й індустріалізацією життєвого простору.
В грунтовому покриві області переважають чорноземи типові (39,4%), звичайні глибокі (34,6%), звичайні (11,7%) та опідзолені (6,4%) Найродючішими є чорноземи типові та опідзолені ґрунти. Чорноземи звичайні глибокі та звичайні внаслідок більшої посушливості кліматичних умов мають меншу родючість. В ґрунтовому покриві області 40% площі займають ксероморфні види основних типів ґрунтів. Вони, внаслідок формування на схилах і відповідно гіршого волого забезпечення, мають менший на 15-30% потенціал продуктивності.
Серед інших менш поширених ґрунтів області в сільськогосподарському виробництві використовуються лучно-чорноземні та лучні переважно солонцювато-солончакуваті ґрунти (23 тис.га), чорноземи на пісках (7,7 тис. га) тощо. Лучно-болотні та болотні ґрунти (0,07 тис.га) практично не використовуються.
Характерними для території області є реградовані ґрунти. До них відносяться переважно темно-сірі опідзолені ґрунти та опідзолені чорноземи, що пройшли складний шлях розвитку. Значні площі реградованих ґрунтів розташовані в межиріччях Уди, Лопань та Харків, а також у басейні верхньої течії річки Мерла.
В окремих місцях області зустрічаються малогумусні чорноземи із слабкою структурою. Поряд з типовими чорноземами, але на значно меншій площі під впливом гігроморфних умов сформувались солонцюваті та лучні чорноземи. Вони розташовані біля річкових терас. У місцях поширення солонцюватих чорноземів зустрічаються і плями солонців – найменш родючих ґрунтів. Серед орних земель області нараховується 152,2 тис.га кислих і 58,5 тис.га солонцевих ґрунтів, які потребують постійної хімічної меліорації. Загальна облікова площа зрошуваних земель 90,7 тис.га, які є значним резервом збільшення валових зборів с/г продукції. Про те їх грунтово-меліоративний стан не відповідає науковим і технологічним умовам.
Рівень родючості ґрунтів Харківської області наближається до природного. За останні 10 років господарства області на 1 га посівної площі зменшили внесення в 3 рази органічних і в 12 разів мінеральних добрив.
Щорічно з 1 га орних земель виноситься 0,5-0,6 тонн гумусу. Баланс гумусу від'ємний.
Для підтримки бездефіцитного балансу гумусу необхідно вносити на 1 га по 10 тонн органічних добрив, а господарствами області в останні роки було внесено лише по 1,5-2,5 тонни.
З економічної точки зору, земельні ресурси найбільше інтенсивно використовуються у двох профілюючих галузях - промисловості й землеробстві.