УДК 339.138(075,8) ББК65.290-2я73 Ш39

Гриф подано

Мтзастерапвомосвітшшуки України (лист №14/18.2-2380 від 28.10..2005р.)

Рецензенти:

М. М. Мартиненко - доктор економічних наук, професор; В. О. Лук'янов - кандидат економічних наук, професор; М. М. Мартиненко - доктор економічних наук, професор.

Шканова О. М.

Ш 39 Інфраструктура товарного ринку: Навч. посібник. - : К. Центр навчальної літератури, 2006. - 320 с.

I8ВN 966-364-203-3

У навчальному посібнику дається характеристика інфра­структури товарного ринку — підприємств оптової торгівлі з правом власності на товари, посередницьких структур без права власності на товари (агентів, консигнаторів, комісіоне­рів, брокерів), а також організаторів оптового обороту (виста­вок, оптових ярмарків, товарних бірж, аукціонів, оптових про­довольчих ринків).

Особлива увага приділяється роздрібній торгівлі, яка пред­ставлена магазинами, закладами громадського харчування, дрібнороздрібною мережею, ринками.

Для студентів вищих навчальних закладів професійної спрямованості «Менеджмент» і «Маркетинг», а також практи­ків, які здійснюють збут готової продукції виробничих під­приємств, оптову або роздрібну торгівлю.

І8ВК 966-364-203-3

5 О. М. Шканова, 2006 Центр навчальної літератури, 2006.

Ринкова економіка ставить кожного виробника в такі умови, коли він змушений турбуватися не тільки про збут своєї продукції підприємству оптової торгі­влі, а й про подальше її просування до кінцевого споживача.

На шляху від виробника до споживача товар прохо­дить через кілька ланок. Він переходить від одного власника до іншого, поступово збільшуючи свою вар­тість. Довжина цього каналу залежить від різноманіт­ності виробничого асортименту, територіальної відда­леності виробника від кінцевого споживача, видів транспорту І транспортних засобів, мінімальних норм відвантаження товарів та інших чинників.

Першими ланками товароруху є підприємства опто­вої торгівлі, останньою ланкою — роздрібне торгове­льне підприємство. Ці підприємства є активними суб'єктами інфраструктури товарного ринку, оскільки утворюють її основу. До них належать підприємства з правом власності на товар (підприємства оптової тор­гівлі зі складським господарством, роздрібні торгове­льні підприємства з мережею магазинів, павільйонів, кіосків, палаток тощо). Зазначені підприємства безпо­середньо просувають товари: закуповують їх за власні або позичені кошти, приймають на свої склади, переві­ряють якість, здійснюють фасування, підсортування, пакування, нарізку, складання та інші складські опера­ції, продають і централізовано доставляють товари по­купцям, тобто виконують технологічні І частково ви­робничі операції у сфері товарного обігу.

Втім, і виробник, і будь-який з активних суб'єктів інфраструк­тури товарного ринку користуються платними послугами різних підприємств і організацій, які мають до товару непряме, опосере­дковане відношення, оскільки вони не є і не можуть бути його власниками. Це посередницькі структури (агенти, оптовики-консигнатори, оптовики-комісіонери, брокери), торгово-промис­лові палати, виставки та ярмарки, рекламні організації, товарні біржі, банки, оптові і роздрібні ринки, транспортні організації, підприємства-експедитори, митні брокери, власники складів тимчасового зберігання і митних ліцензійних складів та інші ор­ганізації. Переважна більшість цих суб'єктів розглядається в на­вчальному посібнику.

Керівники і спеціалісти виробничого або торговельного під­приємства повинні мати чітке уявлення про функції підприємств і організацій, які забезпечують та обслуговують товарорух. Фор­муючи збутові моделі з активних суб'єктів інфраструктури това­рного ринку і здійснюючи вибір непрямих (обслуговуючих) суб'єктів, власник товару орієнтується, насамперед, на їх корис­ність, вартість і якість послуг, які вони надають. Від кількості та складу цих суб'єктів залежить кінцева ціна товару, його конку­рентоспроможність, обсяг попиту і час перебування товару у сфері товарного обігу, в чому зацікавлений, в першу чергу, ви­робник.

У першому розділі «Сутнісна характеристика товарного рин­ку» дається поняття ринку і розглядаються умови його функціо­нування. Визначається місце товарного ринку в загальній класи­фікації ринків. Дається поняття ринкової інфраструктури.

Другий' розділ «Інфраструктура товарного ринку: сутність, склад і проблеми розвитку» присвячено визначенню суті інфра­структури товарного ринку, її активних і непрямих суб'єктів. До­сліджуються основні проблеми розвитку активних суб'єктів ін­фраструктури товарного ринку в Україні.

У третьому розділі «Принципи й особливості діяльності мар­кетингових посередників на товарному ринку» дається поняття і класифікація маркетингових посередників. Розглянуто особливо­сті посередницьких структур, які не мають права власності на то­вар (агента, оптовика-консигнатора, оптовика-комісіонера, бро­кера).

У четвертому розділі «Макроорганізація оптової торгівлі» на­водиться загальна схема товароруху, місце оптової торгівлі в ньому, її значення для виробників і роздрібних торговельних під­приємств.

П'ятий розділ «Підприємства оптової торгівлі» містить кла­сифікацію підприємств оптової торгівлі за різними ознаками. Розглянуто особливості підприємств оптової торгівлі з повним циклом обслуговування (незалежного оптовика, дистриб'ютора, оптовика-консигнанта, торгового дому) і підприємств оптової то­ргівлі з обмеженим циклом обслуговування (оптовика-органі-затора, оптовика-посилторговця, оптовика-комівояжера та ін.).

У шостому розділі «Виробнича діяльність підприємства опто­вої торгівлі» дається загальна характеристика товарного складу та його устаткування. Основна увага приділяється опису техно­логічного процесу з розміщення, зберігання і відбору товарів на складі.

Сьомий розділ «Транспортно-експедиційна діяльність» міс­тить характеристику різних видів транспорту, їх переваг і недолі­ків. У полі зору — взаємодія власника складу з залізничною ста­нцією і автотранспортними підприємствами при організації відправлення і доставки товарів оптовим покупцям.

У восьмому розділі «Торгово-посередницька діяльність на то­варному ринку» розглядається процес закупівлі та оптового про­дажу товарів, починаючи від вибору постачальника і закінчуючи оцінкою ефективності здійснених операцій.

Дев'ятий розділ «інформаційна та організаційно-комерційна діяльність» присвячено ролі інформаційно-комерційних центрів у просуванні товарів. Дається характеристика організаторів опто­вого обороту— виставок і ярмарків, аукціонів, оптових продово­льчих ринків.

Десятий розділ «Роздрібна торгівля» містить класифікацію, характеристику та основні вимоги до магазинів, закладів громад­ського харчування, дрібнороздрібної мережі, роздрібних ринків.

В одинадцятому розділі «Товарні біржі» на підставі архівних документів досліджується історія створення бірж у XIX ст. Да­ється поняття товарної біржі, її функції і чинний порядок ство­рення в Україні. Наводяться правила біржової торгівлі.

Дванадцятий розділ «Лізинг» містить визначення понять лізи-нгодавця, лізингоодержувача і постачальника товару згідно з українським законодавством. Лізинг є однією з форм взаємодії виробників (постачальників) товару з покупцями (споживачами) із залученням коштів лїзингодавця — суб'єкта фінансового рин­ку, який одночасно є маркетинговим посередником.

У тринадцятому розділі «Персональний продаж» дається .кла­сифікація торгових агентів як фізичних осіб, котрі особисто спіл­куються з покупцями з метою активізації продажу товарів вироб-

ничого чи оптового підприємства. Особлива увага приділяється процесу формування та управління мережею торгових агентів підприємства.

Мета навчального посібника — ознайомити майбутніх фахі­вців з функціями й особливостями суб'єктів інфраструктури то­варного ринку, які забезпечують і обслуговують систему товаро-

За необхідністю студент може докладніше вивчити той чи ін­ший суб'єкт інфраструктури товарного ринку, скориставшись за­конодавчо-нормативною базою України, періодичними видання­ми, рекомендованою літературою.

Кожна галузь народного господарства, вид господарської дія­льності мають специфічні терміни і поняття, знання яких допо­може студентам і практикам вільно спілкуватися з фахівцями су­міжних галузей, вести ділове листування, укладати договори, обирати найбільш вигідні умови договору, брати участь у ство­ренні збутових моделей. Особлива увага приділяється активним суб'єктам інфраструктури товарного ринку (підприємствам опто­вої і роздрібної торгівлі), які завершують кругообіг коштів, вкла­дених у виробництво товарів і відшкодовують витрати на послу­ги, надані непрямими суб'єктами на всьому шляху переміщення товарів від виробника до кінцевого споживача.

СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВАРНОГО РИНКУ

Ключові слова і поняття: ринок, суб'єкт ринку, об'єкт ринку, товарний ринок, споживчий ринок, ринок засобів виробництва, ринок інформації та інтелектуального продукту, фінансовий ринок, ринок праці, ринкова інфра­структура (інфраструктура ринку), суб'єкти інфра­структури ринку.

1.1. Сутність ринку

та умови його функціонування

Ринок є формою функціонування товарного виробниц­тва. Для задоволення своїх потреб люди повинні вступати у від­носини обміну результатами своєї праці.

Найпростішій ринок являв собою місце здійснення торгових операцій. Такий ринок, де продають «з рук у руки», є найбільш наочною формою обміну. Вона існувала в Древній Греції, Римі, фараонівському Єгипті й Вавілоні. І дотепер поняття «ринок» вживається в цьому його вузькому розумінні.

Поява ринків історично пов'язана з розвитком міст. Міста по­требували створення зон постачання, які б відповідали їх розмі­рам. Спочатку міські ринки, зазвичай, функціонували один чи два рази на тиждень. Потрібен був час, щоб сільські жителі зі­брали, виробили і доставили в місто свою продукцію.

У міру поглиблення суспільного поділу праці, розширення то­варообміну формуються нові ринкові елементи: лавки, торгові палати, біржі, банки. Розвитку ринкових відносин сприяли поява кредитування і діяльність купців. Значну роль у господарському житті держав починає відігравати велика торгівля і зовнішньото­рговельні зв'язки. Ринок стає не конкретним місцем ведення тор­гівлі, а сукупністю всіх угод купівлі-продажу товарів.

З'являється безліч виробників (продавців) і споживачів (поку­пців). Цей тип господарювання остаточно пориває з натуральним виробництвом. Товарне виробництво та обіг набувають регуляр­ного характеру, а ринкові ціни визначаються коливаннями попи­ту і пропозицій. Всі види виробничої І комерційної діяльності де­далі спеціалізуються, виробництво змушене орієнтуватися на кінцевого споживача.

Зв'язуючи виробництво і споживання, ринок вказує виробни­кам, які товари слід виготовляти і в якій кількості. Через ринок споживачі впливають на виробництво. Це означає, що зміст по­няття «ринок» як обміну стає більш широким. Він стосується всіх фаз суспільного виробництва— саме виробництва, розподілу, обміну і споживання. В цьому розумінні ринок— це система від­творення, яка саморегулюється і всі ланки якої перебувають під постійним впливом попиту і пропозиції.

Ринок передбачає наявність носіїв ринкових відносин, тобто суб'єктів. До суб'єктів ринку належать виробники, продавці, по­купці і споживачі —- юридичні і фізичні особи.

Об'єкти ринку— це всі блага і послуги, з приводу яких ви­никають ринкові відносини. До них належать предмети спожи­вання і послуги, засоби виробництва, фінансові ресурси, робоча сила.

Щоб ринок функціонував, необхідні такі соціально-економічні умови:

1. Суспільний поділ праці і спеціалізація виробників. На відмі­ ну від натурального господарства спеціалізація виробництва обумовлює неможливість задоволення потреб виробників лише продукцією власного виробництва і об'єктивно потребує обміну на продукцію багатьох інших спеціалізованих виробників.

2. Приватна власність (одноосібна, корпоративна). Приватна власність обумовлює повну свободу вибору кожним суб'єктом ринку своїх партнерів на ринку і цивілізовану економічну пове­ дінку.

3. Обмежена економічна роль держави. Держава втручається у відносини між суб'єктами ринку тільки в тих випадках, коли це необхідно для створення конкурентного середовища і підтриман­ ня конкуренції.

4. Відокремленість суб'єктів ринку. Особисті економічні інте­ реси незалежних суб'єктів спрямовані на максимізацію доходів при мінімізації витрат. Такі інтереси є основним мотивом їх дія­ льності, безустанних пошуків шляхів ЇЇ вдосконалення і, нарешті, підвищення економічної ефективності суспільного виробництва.

1.2. Класифікація ринків

і поняття ринкової інфраструктури

Ринок як система складається з різних сегментів. У зв'язку з цим мова може йти про існування окремих ринків, які класифікуються за різними ознаками.

1. За територіальною ознакою світовий ринок поділяється на:

• ринки частин світу (Азії, Америки, Австралії та Океанії, Єв­ ропи);

• ри Іки групи країн (наприклад, ринок ЄС, ринок СНД);

• ринки окремих країн (наприклад, ринок України);

• інші регіональні і місцеві ринки конкретної країни.

2. Залежно від характера об'єктів ринку він поділяється на (рис. 1.1):

• товарний ринок;

• фінансовий ринок;

• ринок праці.

РИНОК
1			1
Товарний ринок		Фінансовий ринок			Ринок праці
• Споживчий ринок		• Валютний ринок			Ринки праці
• Ринок засобів виро-		• Ринок кредитних ре-			осіб, які нале-
бництва		сурсів			жать до різних
• Ринок інформації та		• Ринок цінних папе-			професійних
інтелектуального про-		рів (фондовий ринок)			груп або окре-
дукту (науково-		• Ринок	фінансових		мих професій
технічних розробок)		послуг
		• Ринок страхових по-
		слуг

Рис. 1.1. Класифікація ринків залежно від характеру об'єктів ринку

На товарному ринку продаються і купляються товари, які є продуктами людської праці і природної діяльності, а також дії (послуги). У свою чергу, товарний ринок поділяється на:

1. споживчий ринок;

2. ринок засобів виробництва;

3. ринок інформації та інтелектуального продукту (науково- технічних розробок).

У споживчий ринок входять:

ринок продовольчих товарів;

ринок непродовольчих товарів;

ринок побутових послуг;

ринок комунальних послуг;

ринок транспортних і транспортно-експедиційних послуг;

ринок послуг культури та освіти;

ринок житла;

ринок будівель і споруд невиробничого призначення. Метою споживчого ринку є досягнення рівноваги між попи­том населення та його товарним покриттям. Ринок засобів виробництва включає:

* ринок виробничих будівель і споруд; » ринок знарядь праці;

• ринок сировини, матеріалів, енергії та інших видів продук­ ції виробничого призначення;

• ринок корисних копалин.

Сегментами ринку інформації та інтелектуального про­дукту є:

• ринок інформаційного продукту (інформаційних послуг);

• ринок інновацій, винаходів;

• ринок продукту творчої праці (книги, кінофільми тощо). Фінансовий ринок складається з таких сегментів:

1. валютний ринок;

2. ринок кредитних ресурсів;

3. ринок цінних паперів (фондовий ринок);

4. ринок фінансових послуг;

5. ринок страхових послуг.

Валютний ринок являє собою систему відносин з купівлі-продажу (обміну) національної та іноземних валют, платіжних документів в іноземних валютах, усіх грошових знаків за вільни­ми ринковими цінами. За допомогою конвертованих валют здій­снюються грошові розрахунки, пов'язані із міжнародною торгів­лею, рухом капіталів, туризмом та ін,

У свою чергу, валютні ринки поділяються на:

* вільні (в тих країнах, де немає валютних обмежень);

Ф з певним обмеженнями (в країнах, де валютні операції здій­снюються за офіційними курсами, встановленими державою).

Об'єктами валютного ринку є національна та іноземні валюти, а суб'єктами— продавці валюти, посередники (валютні біржі, брокери цих бірж, банки та їх обмінні пункти тощо), покупці ва­люти.

Ринок кредитних ресурсів (кредитний ринок) — це відносини, що виникають у процесі залучення і надання грошових коштів на умовах повернення, оплатності і строковості. На цьому ринку ба­нки акумулюють грошові кошти кредиторів (вкладників) і про­понують їх позичальникам за певну плату у вигляді відсотка за кредит і на певний строк.

Кредитний ринок — один з найстаріших сегментів фінансово­го ринку. Його поява та існування обумовлені потребами суспі­льства в додаткових фінансових ресурсах для здійснення госпо­дарської діяльності, придбання споживчих товарів або вирішення громадянами інших особистих питань.

Об'єктами кредитного ринку є мобілізовані фінансові ресурси, які використовуються для надання позичок. Короткострокові по­зички надаються на строк до 1 року, середньострокові — від 1 до 5 років, довгострокові — понад 5 років. Суб'єкти кредитного ри­нку— це кредитори (вкладники), посередники (комерційні бан­ки, інші кредитно-фінансові організації), позичальники.

Посередники виконують важливу функцію перерозподілу ві­льного грошового капіталу, задоволення потреб кредиторів (вкладників) у збереженні від інфляції та зростанні їх коштів, за­доволення потреб позичальників у додаткових коштах.

Ринок цінних паперів (фондовий ринок) — це особлива сфера ринкових відносин, яка полягає у здійсненні актів купівлі-продажу цих паперів. За своєю економічною суттю цінні папери є відображенням матеріальних і грошових фондів, тому ринок цінних паперів ще називають фондовим ринком.

Цінні папери — це грошові документи, які засвідчують пра­во володіння або відносин позички. Вони регламентують взає­мовідносини між особою, яка їх випустила (емітентом) та їх власником (інвестором). Наявність у інвестора цінних паперів передбачає виплату йому доходу у вигляді дивідендів чи від­сотків.

Об'єктами ринку цінних паперів є саме ці папери (акції, облі­гації, ощадні сертифікати, векселі тощо). Вони переходять від одного власника до Іншого шляхом купівлі-продажу. До суб'єктів ринку належать:

• емітенти цінних паперів (держава і підприємства, які бажа­ ють залучити додаткові фінансові ресурси для свого розвитку);

• посередники (інвестиційні компанії, фондові біржі, брокери цих бірж, банки та інші кредитно-фінансові організації);

• інвестори (держава, юридичні і фізичні особи, інвестиційні, пенсійні та Інші фонди), які мають вільні кошти і бажають вклас-

ти їх у цінні папери з метою одержання доходу або приросту ри­нкової вартості цінних паперів.

Ринок фінансових послуг — це відносини, що виникають між суб єктами ринку у процесі надання фінансових послуг До фі­нансових послуг належать лізинг, факторинг та безліч інших по­слуг, які надаються юридичним і фізичним особам при їх обслу­говуванні в банках та інших кредитно-фінансових організаціях

Об'єктами ринку фінансових послуг є ці послуги, які нада­ються клієнтам на платній основі, а суб'єктами— кредитко-фінансові організації, які надають послуги, та їх клієнти (спожи­вачі послуг).

Ринок страхових послуг— це відносини, що виникають у сфері страхування між страховиками, страхувальниками та посе-радниками, які функціонують на цьому ринку.

Об'єктами ринку є страхові послуги, а суб'єктами— страхо­вики (страхові компанії), посередники (страхові агенти і страхові орокери), страхувальники (юридичні і фізичні особи) Відмітні ознаки страхових агентів і страхових брокерів розглядаються в підрозділі 3.5 навчального посібника.

Ринок праці— третій сегмент ринку, поряд з товарним і фі­нансовим ринками. Ринок праці — це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, при якій робоча сила обертається так са­мо, як товар, тобто продається і купується відповідно до законів ринкової економіки (закону вартості, закону попиту і пропозиції-).

Цей ринок складається з ринків праці осіб, які належать до та­ких професійних груп:

• законодавці, вищі державні службовці, керівники;

• професіонали;

• фахівці;

• технічні службовці;

• робітники сфери обслуговування і торгівлі;

• кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств риборозведення та рибальства;

• кваліфіковані робітники з інструментом;

• оператори та складальники устаткування і машин;

• найпростіші професії;

• особи без професії.

Починаючи з 2001 р., за зазначеними професійними групами ведеться статистичний облік попиту і пропозицій робочої сили на ринку праці України.

Ринок праці можна також поділити на ринки окремих профе­сій або спеціальностей, регіональні ринки праці тощо.

Об'єктом ринку праці є саме праця (або трудові послуги), яка продається і купується як товар. Втім, праця має й особливості, зокрема:

• вона невіддільна від ЇЇ власника (носія робочої сили);

• кошти від її продажу (оплата праці) є основним джерелом існу­ вання не тільки більшості найманих працівників, а й членів їх сімей.

Суб'єктами ринку праці є власники праці (працездатні грома­дяни), навчальні заклади, центри підготовки і перепідготовки ка­дрів, центри підвищення кваліфікації, державні центри зайнятос­ті, недержавні кадрові агентства і служби з працевлаштування, а також роботодавці. Роботодавці — це підприємства, організації, установи та фізичні особи, зареєстровані як підприємці, якщо во­ни використовують найманих працівників.

Ринок формує свою інфраструктуру. Ринкова інфраструкту­ра (або інфраструктура ринку) — це сукупність суб'єктів ринку (підприємств, організацій, підприємців), які забезпечують і об­слуговують рух товарів і послуг, фінансових ресурсів і робочої сили (рис. 1.2). До них належать: підприємства оптової і роздріб­ної торгівлі; товарні, фондові і валютні біржі та їх брокери; орга­нізатори виставок, ярмарків і аукціонів, транспортні організації, банки, лізингові компанії, центри зайнятості, центри підготовки і перепідготовки персоналу тощо.

До ринкової інфраструктури не належать суб'єкти ринку, які виступають на ринку в якості тільки продавця або покупця (на­приклад, виробники і кінцеві споживачі товарів, власники фінан­сових ресурсів і ті, хто їх потребує, працездатні громадяни і ро­ботодавці). Всіх інших суб'єктів ринку, які знаходяться між ними, ми називаємо суб'єктами інфраструктури ринку.

Питання для самоперевірки

1. Що таке «ринок» як економічна категорія?

2. Наведіть приклади суб 'єктів і об 'єктів ринку.

3. Назвіть соціально-економічні умови функціонування ринку.

4. За якими ознаками класифікуються ринки?

5. На які ринки поділяється товарний ринок?

6. Назвіть сегменти споживчого ринку.

7. Назвіть складові сегменти ринку засобів виробництва.

8. З яких ринків складається фінансовий ринок?

9. Що таке ринкова інфраструктура (або інфраструктура ринку)?

10. Як Ви розумієте поняття «суб'єкт інфраструктури ринку»? Наведіть приклади.

ІНФРАСТРУКТУРА ТОВАРНОГО РИНКУ: СУТНІСТЬ, СКЛАД І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

Ключові слова і поняття: Інфраструктура товарного ринку, суб'єкти інфраструктури товарного ринку, під­приємства оптової торгівлі, підприємства роздрібної торгівлі, торгово-промислові палати, митні організації, транспортні організації, транспортно-експедиційні під­приємства, охоронні організації, рекламні агентства, маркетингові та інформаційно-комерційні центри.