Тема 5. Методи оцінки фін. Активів

1. Інвестиційне середовище та його елементи

Під інвестиційним середовищем прийнято розуміти ринкову підсистему, що забезпечує рух особливого виду товару – інвестицій.

Інвестиційне середовище передбачає наявність таких головних елементів:

- фінансових ринків, найважливіше значення серед яких для фінансових посередників мають фондові ринки (ринки цінних паперів),

- фінансових інструментів (відомих також як фінансові активи), основними з яких як за обсягами так і за значенням є цінні папери,

- суб’єктної інфраструктури, центральне місце в якій займають фінансові посередники (відомі також як небанківські фінансові інститути).

Фінансовий ринок - це сукупність фінансових інститутів, які забезпечують ефективний перерозподіл фінансових ресурсів від донорів до реципієнтів. Структуру фінансового ринку можна представити як інтегроване утворення двох основних складових – ринку позикових коштів та ринку капіталу (інструментів власності).

Основними інструментами якими поступово наповнюється ринок цінних паперів, є акції, облігації державних (внутрішніх республіканських та місцевих) позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати. Крім таких вже класичних видів цінних паперів до фінансових інструментів відносяться широко поширені у країнах з розвинутою економікою похідні цінні папери - депозитні розписки, варранти, опціони, ф'ючерси тощо.

Цінні папери поділяються на:

а) інструменти власності (прості акції), які надають власнику право управління господарською діяльністю емітента акцій та майнові права щодо отримання частини прибутку цього емітента.

б) інструменти позики (найпоширенішими з яких є облігації підприємств та державні, ощадні сертифікати, казначейські зобов'язання, векселі);

в) гібридні цінні папери - привілейовані акції, інвестиційні сертифікати, конвертовані облігації тощо.

Фінансові посередники - активні учасники фондового ринку, які купують фінансові інструменти на власний розсуд і, як правило, за власний рахунок, формують інвестиційний портфель та отримують доход від його володіння та від подальшого перепродажу цінних паперів.

За специфікою діяльності, орієнтацією на окремі групи клієнтів та види фінансових активів, в які вони вкладають кошти, можна виділити такі осовні групи фінансових посередників: - торговці цінними паперами (дилери), - банківські установи (комерційні та ощадні банки), - інститути довірчого управління майном (трасти та трастові відділи комерційних банків), - добровільні об’єднання індивідуальних заощаджень та приватного кредитування (на зразок ощадних та кредитних асоціацій, кредитних союзів, компаній приватного кредиту тощо), - страхові компанії (компанії по страхуванню життя та пенсійного страхування), - недержавні пенсійні фонди, - інститути спільного інвестування (інвестиційні компанії та інвестиційні фонди).

2. Класифікація облігацій та види доходності облігацій

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою доходу, порядок визначення якого передбачається умовами випуску.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника. Облігації всіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній валюті. На відміну від акцій, курс емісії облігацій (за винятком конвертованих облігацій) може збігатися з номіналом, бути вищим чи нижчим за нього. Якщо курс емісії перевищує номінал, то підприємство-емітент отримує дохід у вигляді ажіо (премію), аналогічно до емісійного доходу за корпоративними правами. Курс погашення може збігатися з номіналом або перевищувати його. Дохід по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Отже, облігацію слід трактувати як боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, за яким передбачаються: а) періодичні платежі (процентні облігації); б) початковий продаж за зниженою ціною та виплата номіналу при настанні строку її погашення (облігації з нульовим купоном); в) комбіновані облігації (продаються з дисконтом чи премією з нарахуванням процентів).

Облігації з нульовим купоном – це облігацій, до основних характеристик яких слід віднести: відсутність поточних процентних платежів; облігації розміщуються з дизажіо (дисконтом); погашення здійснюється за номінальною вартістю.

Зростаючі облігації, або «накопичувачі процентів». Розміщення цих облігацій здійснюється за номінальною вартістю (100 %), а погашення — за курсом, який включає номінальну вартість і нараховані складні проценти.

Облігації з дисконтом, або «справжні облігації з нульовим купоном». Умовами випуску цих облігацій передбачається їх розміщення за ціною, нижчою за номінал, а погашення — за курсом 100 %, тобто за номіналом. Дисконт (за операціями з борговими цінними паперами) — різниця між номінальною вартістю облігації та курсом її емісії, якщо курс емісії нижчий за номінальну вартість.

Конвертовані облігації — це іменні облігації, умовами випуску яких передбачена можливість їх обміну на звичайні акції підприємства.

Окрім вказаних видів облігацій, підприємства можуть емітувати конвертовані облігації, які можна обміняти на прості акції чи облігації з варантом на право придбання акцій.