2. Критерії оптимізації структури капіталу.

1. критерій максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового леверіджу.

Фінансовий леверидж — це використання підприємством за­лучених коштів, яке впливає на зміну дохідності власного капіта­лу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на вла­сний капітал.

Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на влас­ний капітал за різних варіантів структури капіталу, називаєть­ся ефектом фінансового левериджу

Е=ЗК/ВК*(ДА-ПК)*(1-РП),

де Е - ефект фінансового левериджу, пов'язаний з підвищенням дохідності власного капіталу; ЗК - сума залученого капіталу;ВК - сума власного капіталу; ДА - рівень дохідності активів; ПК - рівень відсотків за кредит; РП - рівень податку на прибуток.

2. критерій мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації базується на попередній оцінці вартості власного та залученого капіталу при різних умовах його залучення і здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

Якщо за критерій оцінювання взяти мінімізацію середньозваженої вартості капіталу, то оптимальним вважається такий варіант структури капіталу, який забезпечує найменшу середньозважену вартість капіталу або найменшу його граничну вартість у випадку додаткового залучення коштів.

СВЗ = Сума(ВКі*Чі)/100

де СЗВ — середньозважена вартість капіталу;

BKt — вартість капіталу, залученого за рахунок і-го джерела, %; 4t — частка і-го джерела у загальній

сумі постійного капіталу.

Середньозважена вартість капіталу характеризує середній рівень витрат для підтримки економічного потенціалу підприємства за наявної структури джерел коштів, вимог інвесторів і кредиторів та прийнятої дивідендної політики. Середньозважена вартість капіталу порівнюється з внутрішньою нормою прибутковості інвестиційного проекту. Для того щоб реалізація проекту була доцільною, середньозважена вартість капіталу не повинна перевищувати його внутрішню норму прибутковості.

3. критерій мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу пов'язаний з процесом диференційного вибору фінансування різних складових частин активів підприємства. Оптимальним є варіант, в якому частка позикових коштів становить 40 %, оскільки при цьому максимізується рентабельність власного капіталу й одночасно забезпечується допустимий рівень ризику.

Критерій максимізації чистого прибутку на одну акцію найчастіше використовується у випадку, коли необхідно вибрати альтернативне джерело фінансування активів підприємства: випуск акцій чи випуск облігацій. Обсяг чистого прибутку на одну акцію можна визначити за формулою

ЧП = ((ОП-ФВ)(1-Коп))/Ка

де ЧПЯ — чистий прибуток на одну акцію;

ОП — операційний прибуток;

ФВ — сумарні фінансові витрати на залучення позикових коштів;

Коп — коефіцієнт оподаткування прибутку;

Ка — кількість акцій підприємства в обігу.

3. Вибір джерела фінансування: власний капітал проти позикового.

При виборі джерел фін-ня необхідно враховувати їх позитивні та негативні якості їх складових.

Переваги власного кап-лу:

1. Простота залучення

2.  Більш висока можливість отримання прибутку в усіх сферах діяльності

3. Забезпечення фін стійкості розвитку п-ва, його платоспроможністю в довгостроковому періоді, а також зниженням ризику банкрутства.

Разом з тим, він має недоліки:

1. Обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діял-ті п-ва в періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його циклу.

2.  Висока вартість порівняно з альтернативними позиченими джерелами формування капіталу.

3.  Не використовується можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фін засобів, оскільки без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фін рентабельності діял-ті п-ва над економічною.

Таким чином, п-во, яке використовує тільки власний капітал, має найвищу фін стійкість. Його коефіцієнт автономії =1, але обмежує темпи свого розвитку, тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури ринку і не використовує фін можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

До складу позичкового капіталу слід відносити всі можливі форми його використання, а саме: комерційний кредит усіх видів, фінансовий лізинг, внутрішню кредиторську заборгованість тощо.

Позиковий капітал має такі позитивні особливості:

1. Достатньо широкі можливості залучення.

2. Забезпечення росту фін потенціалу п-ва при необхідності суттєвого розширення його активів і підвищення темпів росту обсягу його господарської діял-ті.

3. Більш низькою вартістю порівняно із власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту “податкового щита”.

4. Можливість генерувати приріст фінансової рентабельності.

Використання залученого капіталу має і недоліки:

1. Використання даного капіталу створює найбільш небезпечні фін ризики в господарській діял-ті п-ва – ризик зниження фін стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно до росту питомої ваги використання позикового капіталу.

2. Активи, які сформовані за рахунок позиченого капіталу, створюють меншу норму прибутку, тому що вона зменшується на суму позикового процента, що виплачується в усіх його формах.

3. Велика залежність вартості позикового капіталу від коливання кон’юнктури фін ринку.

4. Складність процедури залучення, особливо у великих розмірах, тому що надання кредитних ресурсів залежить від рішень інших господарських суб’єктів. Гарантії страхових компаній, банків або інших господарських суб’єктів надаються, як правило, на платній основі.

Таким чином, підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш високий фін потенціал розвитку і можливості приросту фін рентабельності, але при цьому більшою мірою присутній фін ризик і загроза банкрутства.