3. Методи визначення потреби в зовнішньому фінансуванні.

Будь-який прогноз фінансових потреб включає, по-перше, визначення розміру необхідних грошових фондів протягом даного періоду, по-друге, визначення частини цих фондів, які будуть утворені із внутрішніх джерел протягом того ж самого періоду, по-третє, віднімаючи утворені фонди від необхідних фондів визначається потреба у зовнішніх джерелах фінансування. Для визначення потреб у залучених коштах використовують два методи:

метод прогнозованих фінансових звітів.

формульний метод.

3.1. Метод прогнозованих фінансових звітів полягає у проектуванні потреб у активах на поточний період з визначенням пасивів та власного капіталу, що будуть утворені за нормальних умов функціонування. Різниця між спроектованими пасивами й капіталом та необхідними активами дають можливість встановити додатково необхідні фонди. У цій процедурі виділяють декілька етапів.

Перший етап – прогноз звіту про фінансові результати. Прогнозування починається з прогнозу продажу. Далі прогнозується звіт про фінансові результати на поточний рік для того, щоб отримати значення суми нерозподіленого прибутку. Це потребує припущень щодо співвідношення операційних витрат, ставки податку, відсоткових платежів і виплачуваності дивідендів.

Другий етап – прогнозування балансу. Оскільки продажі зростають, то активи підприємства повинні збільшуватись. Але для цього необхідно мати більше готівкових коштів. Збільшення продажу призведе до накопичення дебіторської заборгованості, появи додаткового оборотного капіталу, необхідності придбання нового обладнання та устаткування.

Якщо, активи підприємства необхідно збільшувати, то будуть збільшуватись й пасиви та акціонерний капітал. При цьому відповідне збільшення буде відбуватися і з поточними зобов’язаннями, оскільки для виконання більшого обсягу робіт буде залучена додаткова робоча сила, що призведе до зростання нарахованої заробітної плати.

Нерозподілений прибуток також збільшується, але не на такий рівень, як обсяг реалізації. Новий рівень нерозподілених прибутків буде складатись з попереднього рівня, плюс доповнення до нерозподіленого прибутку.

Третій етап – утворення додатково необхідних фондів. Визначаючи рішення щодо джерел фінансування необхідно враховувати: цільову структуру капіталу підприємства, вплив короткострокових позичок на ліквідність, умови, що склалися на ринку боргових зобов’язань та акціонерного капіталу, обмеження притаманні борговим договорам, що накладаються підприємствам.

Тобто вищий рівень продажу необхідно підкріплювати вищим рівнем активів; деяке зростання активів може бути профінансовано за рахунок автоматичного збільшення кредиторської заборгованості, поточних зобов’язань за розрахунками та за допомогою нерозподіленого прибутку; будь-яка нестача, що утворилася у вигляді додатково необхідних фондів має фінансуватися із зовнішніх джерел шляхом отримання позичок, випуску облігацій або додаткової емісії звичайних акцій.

3.2. Формульний метод.

Для визначення фінансових потреб за допомогою формульного методу використовують наступну формулу:

ДНФ = ( A* / S₀ ) * S – ( L* / S₀ ) * S – M * S1 * ( 1 – d )

де ДНФ – додатково необхідні фонди,

A* – активи, які мають збільшитись із зростанням продажу,

L* – пасиви, що автоматично зростають разом з ростом продажу,

S₀– базовий обсяг реалізації,

S1 – прогнозований обсяг реалізації,

S – приріст продажу ( S1 - S),

М – рентабельність продажу, %,

d – рівень виплати дивідендів.

При цьому формула передбачає врахування певних припущень:

• кожна стаття активу зростає прямо пропорційно з ростом продажу,

• кредиторська заборгованість та поточні зобов’язання за розрахунками зростають на той самий відсоток, на який зростає продаж,

• коефіцієнт прибутку залишається незмінним.

Цю формулу використовують для отримання приблизного та легко доступного прогнозу фінансових потреб і перевірки результатів методу прогнозованих фінансових звітів.