Прийняття рішень з побудови системи розподілу. Розміщення розподільчих центрів на логістичному полігоні.

Мережа, через яку здійснюється розподіл матеріального потоку, є значимим елементом логістичної системи. Побудова мережі розподільчих центрів суттєво впливає на витрати, які виникають у процесі доведення товарів до споживачів, а через них і на кінцеву вартість реалізованого продукту.

Розподільчий центр — це складський комплекс, який отримує товари від підприємств-виробників або від підприємств оптової торгівлі розподіляє їх більш дрібними партіями замовникам через свою або їх товаропровідну мережу.

За традиційною класифікацією, розробленою Едіаром Гувером, існує три принципові стратегії розташування розподільчих складів поблизу від ринків збуту, поблизу від виробництва або проміжне розташування.

Розташування складів поблизу ринків збуту полегшує поповнення запасів клієнтів. Географічні розміри ринку, який обслуговується таким складом, залежать від бажаної швидкості постачань, від середнього розміру замовлення і від величини питомих витрат на місцеве транспортування.

Розташування складів поблизу виробництв полегшує нагромадження потрібного для постачання споживачів асортименту продукції. Таке розташування складів дозволяє відправляти споживачам змішані вантажі за консолідованими тарифами. Перевага такого розміщення складів полягає в тому, що підвищений рівень сервісу поширюється на весь асортимент продукції, яка постачається.

За проміжного розташування складів між виробництвом і споживанням склади працюють за тією ж схемою, що і склади, розта­шовані поблизу виробництва: накопичують повний асортимент продукції й відправляють замовникам змішані парти товарів за пільговими тарифами.

Відповідно до обраної стратегії розташування товаропровідна мережа може бути організована як централізована структура (з єдиним великим розподільчим центром) і децентралізована структура (з декількома дрібними розподільчими центрами).

У централізованій товаропровідній мережі розподільчий центр направляє товари, виготовлені підприємством-виробником, кінцевим або проміжним споживачам у різні регіони країни. Перевага цього варіанта полягає в тому, що можна знизити запаси зберігання на складі готової продукції підприємства-виробника, відправляючи відразу всю виготовлену продукцію в розподільчі центри.

При децентралізованій розподільчій системі загальні матеріальні запаси і вартість декількох розподільчих центрів будуть більшими, ніж у попередньому варіанті.

Метод повного перебору. Задача вибору оптимального місця розташування вирішується повним перебором і оцінюванням всіх можливих варіантів розміщення розподільчих центрів і виконується на ЕОМ методами математичного програмування.

Евристичні методи. Ці методи ефективні для вирішення великих практичних задач, вони дають гарні, близькі до оптимального результати за невисокої складності розрахунків, однак не забезпечують отримання оптимального рішення.

Метод визначення центру ваги Для цього використовується метод накладення мережі координат на каргу потенційних місць розташування складів.

Поняття і загальна характеристика запасів та їх значення в управлінні виробничо-збутової логістичної системи.

Запаси — це продукція виробничо-технічного призначення, споживчі й інші товари, що перебувають на різних стадіях виробництва й обігу, та очікують вступу в процес виробничого або особистого споживання.

Класифікація запасів:

Запаси підрозділяються на товарні й виробничі.

Виробничі запаси — частина сукупних запасів, призначених для виробничого споживання.

До виробничих запасів відносять сировина, матеріали, що надійшли до споживачів, але ще не використані й не піддані переробці.

Товарні запаси — частина сукупних запасів, що перебуває в підприємств-виготовлювачів у вигляді готової продукції й у каналах сфери обігу.

Товарні запаси підрозділяються на запаси засобів виробництва й запаси предметів споживання.

За функціями запаси підрозділяють на такі види:

- поточні запаси, створюються протягом середньостатистичного виробничого періоду, або запаси обсягом в одну партію;

- резервні запаси — запаси для компенсації випадкових коливань попиту або пропозиції, а також спекулятивні запаси, створені на випадок очікуваних змін попиту або пропозиції;

- автономні запаси, створені для здійснення діяльності в кожному зі сполучних пунктів процесу з відносною незалежністю друг від друга.

Мета створення запасів - забезпечення й підтримка належного обслуговування клієнтів;вирівнювання потоку товарів;забезпечення захисту від невизначеності попиту та пропозиції;розумне використання людей та устаткування;можливість економії при закупівлі більшими партіями.

Існують два види запасів за підходами до управління:

1) незалежного попиту;

2) запаси залежного попиту.

Для кожного з них розроблені алгоритми управління товарними запасами. Існує понад сімдесят описаних алгоритмів планування запасів. Кожен з них має багато видозмін.

Для запасів незалежного попиту найкраще підходять такі методи:

1. Прості системи:

- однобункерна;

- двобункерна;

2. Системи постійної (багаторазової) дії:

а) Моделі фіксованого розміру партії:

- Економічний розмір замовлення;

- Виробничий розмір замовлення;

- Кількісних дисконтів

б) Моделі фіксованого періоду

3. Системи одноразової дії (модель «продавця газет»)