Тема 10. Аналіз витрат на виробництво, собівартості і реалізації продукції.

1. Значення, завдання та система інформаційного забезпечення аналізу витрат на підприємстві.

2. Елементи витрат і статті калькуляції.

3. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат.

   1. Аналіз матеріальних витрат.

   2. Аналіз витрат на заробітну плату.

   3. Аналіз комплексних статей витрат.

   4. Аналіз собівартості окремих виробів.

4. Аналіз собівартості порівняльної та товарної продукції.

1. Собівартість продукції – один з основаних якісних показників оцінки діяльності виробничого підприємства, що відображають ефективність використання всіх видів ресурсів у виробничому процесі. Собівартість продукції – це виражена в грошовій формі сукупність витрат на виробництво та реалізацію продукції. Розрізняють виробничу собівартість продукції, собівартість усього товарного випуску та окремих видів продукції. За впливом на собівартість обсягу виробництва розрізняють змінну і фіксовану частини собівартості продукції.

Під час аналізу звичайно використовуються такі показники:

• Валові витрати;

• Виробнича собівартість товарної продукції;

• Витрати на 1 грн. товарної продукції;

• Собівартість окремих видів продукції.

Аналізуючи собівартість продукції, вирішують такі основні завдання:

1. Оцінювання виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підприємству , а також за окремими видами продукції;

2. Вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями , а також за окремими видами і групами продукції;

3. Виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.

Для аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансові результати і звіту підприємства з праці. Залучають також планові та звітні калькуляції з окремих видів продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.

2. Витрати на виробництво продукції планують та обліковують за двома напрямками: за економічними елементами і за статтями калькуляції.

Елементи витрат – це однорідні за своїм економічним змістом витрати. До них відносять сировину і матеріали, паливо, енергію, заробітну плату, амортизацію, відрахування на соціальне страхування тощо.

Аналіз витрат за економічними елементами дозволяє вивчити їх склад, визначити питому вагу кожного елемента, долю живої і уречевленої праці в загальних витратах на виробництво. Співставлення фактичної структури витрат за ряд років характеризує динаміку і напрямок зміни окремих елементів, матеріаломісткості, працемісткості і собівартості продукції.

Аналіз даних про витрати за економічними елементами дозволяє вивчити структуру втрат, розкрити закономірності формування собівартості продукції та розробити план її зниження, визначити розмір нормованих обігових коштів прибутку.

Але так як кошторис витрат складається в цілому по підприємству без розподілу за виробами, послугами та роботами, то практично неможливо перерахувати планові витрати на фактичний обсяг і асортимент продукції, і виявлені відхилення фактичних витрат від планових не можуть розглядатись як економія чи перевитрата. Різниця між фактичною і плановою заробітною платою свідчить про абсолютну економію чи перевитрату фонду заробітної плати.

Порівняння фактичної та планової суми амортизаційних відрахувань свідчить про виконання плану створення амортизаційного фонду – фінансування реконструкції та капітального ремонту за галузевими даними про структуру витрат за економічними елементами на електро-, теплоенергетичних підприємствах найбільшу питому вагу займають витрати на амортизацію, вугільних – витрати на заробітну плату, переробних – витрати на сировину та матеріали. Від формування витрат цих елементів залежить собівартість продукції відповідних галузей економіки.

На наступному етапі аналізу вивчається собівартість продукції за калькуляційними статтями.

Планування та облік витрат за калькуляційними статтями дозволяє встановити цільові напрями витрат, зв'язок з технологічним процесом, а також обчислити собівартість одиниці окремих видів продукції. Узагальнити витрати за місцем їх виникнення, забезпечити контроль за використанням ресурсів на кожному місці виникнення витрат.

В залежності від способу включення в собівартість продукції витрати виробництва класифікуються на прямі і не прямі.

Прямі витрати виробництва відносяться на собівартість виробів за прямою ознакою і утворюють одноелементні статті.

Не прямі витрати виробництва попередньо групуються в кошторис по кожній статті. Вони утворюють комплексні статті витрат, які після розподілення за певною ознакою включаються в собівартість виробів пропорційно.

Аналіз собівартості фактично випущеної продукції за калькуляційними статтями проводиться порівнянням фактичних витрат з минулорічними та плановими. При цьому визначається абсолютне та відносне відхилення з кожної калькуляційної статті.

Аналіз собівартості всієї продукції і собівартості одиниці окремих виробів свідчить про економію за одними статтями і перевитрати за іншими. При цьому загальний розмір економії або перевитрат складається з суми аналогічних показників по кожній одиниці продукції.

Залежно від способу віднесення калькуляційних статей на собівартість окремих виробів визначається організація аналізу собівар­тості продукції. Так, якщо за прямими одноелементними статтями : аналіз здійснюється шляхом порівняння фактичних витрат з плановими, або нормативними, то за прямими комплексними статтями аналізується також виконання кошторису з кожної калькуляційної статті та їх розподіл між видами продукції.

3.1. Матеріальні витрати наведені в статті «Матеріальні витрати» включають: сировину та матеріали; зворотні відхо­ди; покупні вироби; напівфабрикати; послуги інших підприємств та організацій виробничого напрямку; паливо та енергію на техно­логічні цілі.

Матеріальні витрати за одноелементними статтями оцінюють шля­хом співставлення фактичних витрат з плановими та плановими, пе­рерахованими на фактичний обсяг виробленої продукції.

На зміну величини матеріальних витрат впливає обсяг виробни­цтва, асортимент продукції, рівень витрат на одиницю кожного виду продукції.

Вплив обсягу виробництва на зміну матеріальних витрат в со­бівартості продукції визначають множенням: суми планових матері­альних витрат на процент виконання плану випуску продукції; різниці між фактичною і плановою структурою на фактичний випуск про­дукції; різниці між фактичними і плановими витратами на фактич­ний випуск продукції.

Рівень матеріальних витрат у собівартості одиниці продукції за­лежить від:

• зміни норм витрат – вираховують мно­женням різниці між фактичними і плановими витратами кожного виду матеріальних ресурсів на планову ціну одиниці цих ресурсів;

• зміни цін придбання одиниці кожного виду матеріальних ресурсів – обчислюється добутком різниці між фактичною і плановою ціною одиниці матеріальних ресурсів кожного виду на фактичну їх втрату. В резерв записуються перевитрати за кількістю і ціною (зі знаком “плюс”).

Причини відхилення від норм витрат матеріальних ресурсів ви­являють за зведеннями чи машинограмами відхилень від норм, по­відомленнями про зміну норм, про брак розкрійних листів та за іншою інформацією.

При аналізі слід пам'ятати, що економію оцінюють позитивно, якщо вона досягнута не за рахунок цінових факторів, застосування застарілих норм, завищених планових витрат.

Понадпланово зворотні відходи свідчать про погіршення вико­ристання матеріальних ресурсів і викликають додаткові невиробничі втрати, скорочення яких слугує резервом зниження собівартості. Невиробничі витрати матеріальних ресурсів у відходах визначають різницею у вартості зворотних відходів за початковою ціною сирови­ни і ціною можливого її використання.

Ціна матеріальних ресурсів складається із прейскурантної (до­говірної) оптової ціни, тарифів на перевезення вантажів і заготівель­но-складських витрат. Оптові ціни і тарифи є зовнішнім фактором і мало залежать від підприємства.

Безпосередньо від підприємства залежать транспортно-заготівельні витрати, по яким складають кошторис і ведуть окремий облік (за видами, групами і балансовими рахунками матеріальних ресурсів). Виконання кошторису аналізують шляхом порівняння фактичних транспортно-заготівельних витрат з плановими, перерахованими на фактичний обсяг виробництва за змінними статтями витрат; визна­чають абсолютну та відносну економію чи перевитрату.

Інформацію щодо транспортно-заготівельних витрат отримують із первинних документів, та зведень відхилень, складених на підставі первинних документів.

Аналіз витрат підприємства закінчують підрахуванням резервів зниження собівартості продукції і відпрацюванням заходів для їх використання:

• порушення норм, стандартів, технології, наявність недостач, виявлених інвентаризацією;

• скорочення понад планових зворотних відходів

• скорочення транспортно-заготівельних витрат.

Для використання виявлених резервів необхідно поліпшити ма­теріально-технічне забезпечення, удосконалити систему кооперова­них поставок, технологію, конструкторську документацію, використання транспортних засобів, механізацію вантажно-розвантажувальних робіт, тощо.

3.2. Аналіз використання коштів на оплату праці проводиться спо­собом зіставлення фактично нарахованої заробітної плати нароста­ючим підсумком з початку року (за місяць, квартал, рік) з плановою в цілому по підприємству (за категоріями і групами персоналу, а також цехами, дільницями, бригадами). При аналізі вирішуються такі завдання: визначається абсолютна економія чи перевитрата фон­ду оплати праці; дається оцінка використання кошторису з оплати праці; виявляються фактори та визначається розмір їх впливу на економію чи перевитрату фонду з оплати праці; обґрунтовуються зміни коштів на оплату праці; пропонуються заходи для ліквідації причин перевитрат на оплату праці.

Аналіз оцінки ефективності використання коштів на оплату праці проводиться на підставі облікової інформації підприємств. Визначають абсолютну, відносну економію (переви­трату). Ця величина розраховується як різниця між фактично нарахованою заробітною платою і кошторисом (плановим фондом), скоригованим на фактичний темп росту обсягу виробництва продукції і продуктивності праці.

Даючи оцінку перевитратам, необхідно враховувати: зростання інфляції, відсутність індексації, рівень споживання, добробут праців­ників, умови життя та інше.

Відхилення величини фактично нарахованої заробітної плати від планового рівня в цілому по підприємству і за категоріями пра­цівників залежить від зміни чисельності персоналу та середньої заробітної плати.

При цьому розмір впливу зміни чисельності персоналу визна­чається множенням величини різниці між фактичною та плано­вою чисельністю на тарифну ставку або середню планову заробітну плату одного працюючого, а розміру впливу зміни заробітної пла­ти — множенням величин різниці між фактичною та плановою середньою заробітною платою одного працюючого на їх фактичну чисельність.

Розмір оплати відряджень, оплати чергових відпусток і премії залежить від обсягу виробництва, а розмір погодинної оплати і різних видів доплат — залежить від чисельності персоналу. Відпо­відно до цих залежностей коригується фонд заробітної плати.

Аналіз використання фонду споживання за окремими групами і категоріями працівників основної діяльності свідчить наскільки зросли проти плану фактичні виплати різним категоріям працюючих із фонду споживання і преміювання та невиробничі втрати.

Виплата премій обґрунтована, коли стимулює кожного праців­ника і колектив в цілому на досягнення високих результатів вироб­ництва, зниження собівартості продукції.

Аналіз обсягу фонду оплати праці проводять в порівнянні з темпами росту продуктивності праці: темпи зростання продуктив­ності праці співвідносять з темпами росту заробітної плати.

Витрати на заробітну плату в собівартості одиниці продукції пода­ють одноелементною статтею «Затрати на оплату праці». Пропорційно сумі основної та додаткової оплати праці проводиться відрахування на соціальні заходи, при виділенні в собівартості окремою статтею.

Аналіз витрат на заробітну плату проводиться шляхом постатей­ного порівняння фактичних витрат з плановими. При цьому відхи­лення, які виникають у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, структури асортименту продукції і рівня витрат в собівартості одиниці кожного виду продукції. Визначають аналогічно методиці аналізу матеріаль­них витрат.

Відхилення витрат на заробітну плату в собівартості одиниці продукції залежить від працемісткості виготовленої продукції і середньогодинної зарплати; розраховується шляхом множення різниці між фактичною і плановою працемісткістю на планову середнього-динну заробітну плату, або — множенням різниці між фактичною і плановою середньогодинною оплатою на фактичну працемісткість.

В процесі аналізу впливу факторів на величину заробітної плати перевіряють прогресивність та обґрунтованість норм часу і розцінок, виявляють напрямки їх змін (з листків на доплату, нарядів на відрядну оплату з відзнакою діагоналлю, зведень, машинограм відхилень від норм).

Відхилення від норм часу та розцінок узагальнюються в зведен­нях: за видами продукції; по структурних підрозділах; в розрізі при­чин виникнення.

Відхилення додаткової заробітної плати виробничих робітників виникають у зв'язку зі змінами норм відрахувань в резерв оплати відпусток, основної заробітної плати виробничих робітників; пільг підліткам; перерви в роботі матерів-годувальниць; виконання гро­мадських і державних обов'язків; годинної заробітної плати; інших факторів.

Причини зміни норм часу та розцінок виявляють за первинними документами і зведеними регістрами.

Зміни норм часу і розцінок під впливом організаційних та техніч­них заходів оформляються повідомленнями. Дані повідомлень уза­гальнюються за видами продукції і структурними підрозділами в зведеннях зміни норм.

Закінчується аналіз заробітної плати підрахуванням резервів зни­ження собівартості продукції за рахунок скорочення непродуктивних виплат.

Обсяги відрахувань на соціальні заходи залежать від норм відра­хувань і суми основної та додаткової заробітної плати.

Норми відрахувань на соціальні заходи: диференціюють за галу­зевою признакою; змінюють централізовано; залишають постійними протягом певного часу. Вплив зміни цього фактора розраховують шляхом множення різниці між фактичною і плановою нормою відра­хувань на планову суму основної і додаткової заробітної плати. Ана­логічно розраховується вплив і другого фактора.