3.3. Витрати на обслуговування виробництва та управління включа­ють три комплексні статті: витрати на утримання і експлуатацію устаткування; цехові витрати; загальногосподарські витрати.

Витрати на обслуговування виробництва та управління, форму­ються в складі різних витрат і мають особливості включення в собівартість товарної продукції і окремих її видів. Ці витрати відоб­ражають звітності як самостійні статті калькуляції та кошторису витрат у відомості № 12. Планування та облік цих витрат здійснюєть­ся за статтями кошторису.

Цей аналіз використовують шляхом співставлення фактичної абсолютної величини кожного виду витрат на одну гривню про­дукції з плановою. Для перевірки обґрунтованості розрахунку виз­начаються доля умовно-постійних і змінних витрат. З цією метою застосовують прийоми: індикації вищої і нижчої точок обсягу ви­робництва; графічний; найменших квадратів; інші.

В складі витрат на обслуговування виробництва та управління основними є витрати на утримання та експлуатацію обладнання. За економічним змістом ці витрати в більшості є постійними, а за зв'язком з обсягом виробництва — змінними. Аналіз цих витрат прово­диться на базі порівняння фактичної їх величини з плановою, пла­новою що перерахована на фактичний обсяг продукції. Умовно-змінні витрати порівнюють з фактичними за ряд звітних періодів.

Цехові та загальногосподарські комплексні статті витрат відносять до умовно-постійних. Аналіз цих статей проводять шляхом співстав­лення планових витрат з фактичними за минулий рік. При цьому виявляються відхилення з кожної статті, визначаються непродуктивні витрати та дається оцінка обґрунтованості кошторису витрат.

До непродуктивних витрат відносять збитки від простоїв, недо­стачі, втрати від псування матеріальних цінностей і незавершеного виробництва, втрати від недовикористаних деталей, вузлів і техноло­гічного оснащення, інші.

Непродуктивні витрати свідчать про недоліки в організації управ­ління. При обґрунтуванні планів непродуктивні витрати виключають із загальної суми витрат.

Скорочення невиправданих перевитрат і непродуктивних витрат є резервом зниження собівартості продукції.

Обсяг витрат на обслуговування виробництва та управління в собівартості одиниці продукції знаходиться в прямій залежності від методики їх розподілу. Ці витрати розподіляють пропорційно кількості кошторисних (нормативних) ставок, верстато-машино-годин роботи устаткування, витрат на обробку, основної заробітної плати виробни­чих робітників, інших.

Аналіз витрат на обслуговування та управління, виконаний різними способами, дає можливість вибрати найоптимальніший варіант, пере­вірити відповідність їх розподілу галузевим інструкціям, вирахувати вплив факторів на відхилення від плану кожної калькуляційної статті в собівартості продукції.

До інших комплексних витрат самостійно відносять: втрати від браку; поза виробничі витрати.

В статті «Втрати від браку» враховують:

• вартість остаточно забракованих деталей, вузлів та виробів;

• вартість сировини та матеріалів, зіпсованих понад встановлені норми при налагодженні устаткуван­ня, витрати на виправлення браку;

• витрати на гарантійний ремонт за вирахуванням вартості браку, за ціною можливого використання, утримань з осіб-винуватців браку і постачальників недоброякісних матеріалів.

Аналіз «Втрат від браку» проводять шляхом співставлення вар­тості остаточно забракованих виробів чи деталей, витрат на виправ­лення браку, сум повернень і утримань від браку за ряд звітних періодів (в абсолютних числах і у відсотках до собівартості товарної продукції), напрямків усунень браку і його складових частинах.

Джерелами аналізу слугують дані аналітичного обліку та позаоб-лікова інформація: акти, повідомлення, відомості на брак, рекла­мації споживачів, звіти майстерень з гарантійного ремонту, звіти відділів технічного контролю за якістю матеріалів, дні якості, інше.

Скорочення втрат від браку є резервом зниження собівартості продукції.

"Поза виробничі витрати" включають витрати на:

• тару та упаковку;

• транспортування до станції відправлення;

• вантаження у вагони, ко­раблі, автомобілі;

• збут та реалізацію продукції; підтримку стабілізації оптових цін.

Аналіз цих витрат проводять шляхом співставлення за статтями кошторису фактичних планових величин, перерахованих на фактичний обсяг реалізації. Визначають абсолютне і відносне відхилення (економію чи перевитрату). Джерелами такого аналізу слугують аналітичні розрахунки кошторису, облікові бухгалтерські дані, показники бізнес-плану.

3.4. Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції.

Якщо підприємство тривалий час випускає певний вид продукції, обов'язково треба вивчити динаміку показників її собівартості за цей період. Уважається, що собівартості продукції має тенденцію до постійного зниження. Але , підвищення якості продукції у деяких виробництвах поєднується із зростанням її собівартості. Причому її зростання, починаючи з певної межі, може мати нестримний характер. В інших випадках періоди сталого зниження витрат виробництва поступово переходять у повільне їх зростання.

Аналіз собівартості окремих видів продукції слід закінчувати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат (явні, приховані), а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів. Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що потребує певних додаткових коштів. Це стосується можливого збільшення обсягів виробництва.

Важливим фактором здешевлення виробництва основної продукції може стати виготовлення з відходів основного виробництва побічної продукції (комбінування виробництва). Це особливо ефективно у харчовій галузі, підприємствах будівельних матеріалів.

У галузях обробної промисловості гарні результати дають фактори, пов’язані із стандартизацією (нормалізацією, уніфікацією) продукції, а також зі спеціалізацією та кооперуванням підприємств. Все це разом дає можливість збільшувати обсяги та економити ресурси виробництва, зменшувати собівартість продукції.

Ще один фактор, який ефективно впливає на зниження собівартості продукції – це фактор упровадження досягнень науково-технічного прогресу.