Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
макро.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
10.09.2019
Размер:
979.46 Кб
Скачать

98. Дискреційна фіскальна політика.

Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податковими та державни­ми видатками з метою зміни реального обсягу національ­ного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання..

Інструменти Д.Ф.П.:

  1. Держ. закупки (G) – збільшуючи чи зменшуючи їх, держава впливає на сукупний попит і реальний ВВП.

  2. Чисті податки (T) – змінюються за рахунок змін податкових ставок і трансфертів, впливають на реальний ВВП опосередковано через споживання.

Використовуючи ці інструменти держ. на різних етапах економ. циклу може проводити різні варіанти політики – стримувальну і стимулювальну.

Дискреційна політика грунтується на регулюванні державою своїх витрат та зміні рівня податкових ставок. Збільшення (зменшення) державних витрат збільшує (зменшує) сукупний попит. Зайнятість зростає (спадає) – випуск продукту зростає (спадає), підвищення (знижен­ня) податків зменшує (збільшує) доход, що знижує (підвищує) сукупний попит, зайнятість і випуск продук­ту спадають (зростають).

Розширююча дискреційна політика збільшує сукуп­ний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків.

Обмежувальна політика стримує сукупний попит за до­помогою зниження державних витрат і підвищення по­датків. Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, розширююча – для циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного зростання.

99. Держава як суб'єкт соціального захисту населення. Межа бідності.

Соціальний захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних економічних умов всім членам суспільства.

Соціальний захист населення має багаторівневу структуру, що перебуває під впливом ринкової системи господарювання, державної політики у соціальній сфері. Зокрема, для самостійних господарюючих суб'єктів, що зайняті підприємницькою діяльністю, головною формою економічного примусу є конкуренція.

Намагання використовувати конкуренцію як рушійну силу розвитку ринкових відносин зумовлює нагромадження капіталу, інноваційну й інвестиційну активність підприємців, створення страхових компаній, диверсифікацію виробництва тощо. Така спрямованість може зрештою призвести до виникнення монополії. Тому потрібне дійове антимонопольне законодавство, противаги у вигляді сприяння різноманітним формам господарювання.

Межа бідності - це інструмент для виміру бідності. У більшості випадків вона розраховується за даними прибутків і споживання. Люди рахуються бідними, коли їхній рівень життя (звичайно прибуток або споживання) нижче цієї межі. Межа бідності може бути встановлена у відносних і абсолютних показниках.

1. Відносна бідність визначає положення окремої людини або сім'я в порівнянні із середнім прибутком по країні, так чорту бідності розташовується на середині шкали або складає 40% від розподілу.

2. Абсолютна бідність визначає положення окремої людини або сім'ї щодо межи бідності, реальна вартість якої встановлюється після закінчення деякого часу. Межу абсолютної бідності розраховується по вартості мінімального купівельного кошика, складеного з продуктів, необхідних для одержання кількості калорій.