45. Ринок праці: суб'єкти, об'єкти, фактори.

Ринок праці – ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми - виробники товарів та послуг (працедавці) – потребують її.

На ринку праці встановлюється ціна праці – ставка заробітної плати – та обсяг використання праці.

Об'єкти державного регулювання ринку праці — це си­туації, явища та умови соціально-економічного життя, де виникають труднощі, які не розв'язуються автоматично, в той час як їх розв'язання терміново потрібне для нор­мального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності в суспільстві.

До об'єктів належать:

- соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом;

- трудові відносини між роботодавцями і найманими працівниками, включаючи оплату та охорону праці, найом та звільнення працівників;

- зайнятість включаючи регулювання попиту та про­позиції робочої сили;

- допомогу по безробіттю;

- підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфі­кації працівників;

- розподіл та перерозподіл робочої сили тощо.

Суб'єкти державного регулювання ринку праці в Україні: - Міністерство праці та соціальної політики; - служби зайнятості (обласні, міські, районні); - відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях.

Основними суб’єктами ринку праці є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець – покупець цього товару.

Суб’єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками – держава, профспілки і спілки роботодавців.

До суб'єктів ринку праці належать домогосподарства (сім'ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на неї. Вони тісно взаємо­діють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм — робото­давці в особі керівників підприємств і організацій.

В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

Інший важливий фактор - це спад виробництва та гальмування структурної перебудови економіки.

46. Зовнішньоекономічна даяльність та її структура.

Важливою закономірністю світового господарства і зовніш­ньоекономічної діяльності є розвиток регіональної економічної інтеграції, що створює відповідні вузлові структури в цій системі.

Порівняно новим явищем слід вважати глобалізацію світогосподарських зв'язків, тобто їх безпосередній вплив на екологічні проблеми планети, ресурсозабезпеченість виробництва, продо­вольчі проблеми людства тощо. Глобального характеру набува­ють і самі МЕВ.

Системний аналіз міжнародних економічних відносин перед­бачає виділення головних елементів цієї структури.

Один з головних її елементів - міжнародна науково-технічна сфера, що включає інтернаціональні науково-технічні системи.

Центральне значення в структурі зовнішньоеконо­мічної діяльності має міжнародна виробничо-інвестиційна сфера. Вона представляє собою розгалужену сукупність виробничо-інвестиційних зв'язків, що складаються між окремими фірмами, держа­вами та регіонами у процесі вивозу капіталу, діяльності транс­національних корпорацій (ТНК), розвитку міжнародної спеціаліза­ції та кооперування виробництва, створення спільних підприємств і вільних зон. Обсяг закордонних операцій, пов'язаних переважно із сферою виробництва, перевищує масштаби світової торгівлі.

Структурним елементом зовнішньоекономічної діяльності ви­ступає сфера міжнародного обігу товарно-грошових відносин. Історично саме цей елемент структури світового господарства передує всім іншим.

До структурного елемента зовнішньоекономічної діяльності належать міжнародна валютно-фінансова та кредитна сфери, тобто сфери грошового обігу. Хоча міжнародні валютно-фінан­сові та кредитні відносини виникли задовго до утворення світо­вого господарства, відносно зрілої форми вони набули в умовах високого рівня розвитку світогосподарських зв'язків.

Зовнішньоекономічна діяльність на сучасному етапі представляє собою досить складну, органічну систему, що включає цілий ряд структурних елементів.

Здійснення зовнішньоекономічних зв'язків між окремими кра­їнами передбачає необхідність встановлення міжнародних ре­жимів, які визначили б норми та правила, загальні для всіх суб'єк­тів світових економічних відносин. У сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами такий режим регламентується міжнарод­ною організацією СОТ (Світова організація торгівлі). Вона функ­ціонує на базі міжурядового багатостороннього договору, котрий обумовлює певні вимоги до міжнародних торговельних відносин.

У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин велику роль відіграє така організація, як Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Крім МВФ, важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах відіграє Світовий банк (СБ).

В межах Європи важливу роль у Міжнародних фінансових відносинах відіграє Європейський банк реконструкції та розвит­ку (Євробанк).

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знахо­дять своє узагальнююче відображення в спеціальному статистич­ному документі, який називається платіжним балансом.

Результати зовнішньоекономічної діяльності кожної країни значною мірою пов'язані з курсом національної валюти.