Екзамен по Менеджменту зовнішньоекономічної діяльності
Мета і принципи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Державне регулювання являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати зовнішньоекономічну діяльність в інтересах національної економіки.
Регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою: Закону України; актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів та угод.
Державне регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики.
Зовнішньоекономічна політика – це система міроприємств, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв’язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в МРТ з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.
Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з урахуванням наступної мети:
* забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку країни;
* стимулювання прогресивних ринкових структур змін в економіці;
* створення сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного розподілу праці;
Державне регулювання повинно забезпечити:
* захист економічних інтересів України і законних інтересів суб’єктів ЗЕД;
* створення рівних можливостей для суб’єктів ЗЕД з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності;
* розвиток конкуренції і ліквідацію монополії.
Розрізняють два типи зовнішньоекономічної політики держави: фритредерство чи вільна торгівля; протекціонізм.
Політика вільної торгівлі являє собою мінімальні втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, необмежений доступ на вітчизняні ринки іноземних товарів.
Політика протекціонізму передбачає втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, введення різних обмежень по відношенню до зарубіжних товарів з метою підтримки національного виробника.
2. Організація ділових контактів із закордонними партнерами.
У призначений час ділових партнерів у вестиб'юлі установи зустрічає секретар і проводжає їх до керівника установи. Виняток становлять лише ті випадки, якщо потрібно зустріти дуже почесних гостей. У таких випадках керівник повинен сам зустріти своїх партнерів. Під час відсутності керівника гостей повинен прийняти його заступник. Якщо ділових партнерів не зустрінуть, їм доведеться блукати по будівлі в пошуках потрібного кабінету, після чого їхня думка про фірму зміниться явно не в кращу сторону. Якщо зустрічаєте своїх гостей на вокзалі, то місця в автомобілі варто розподілити в такий спосіб: на задньому сидінні, за водієм сідає самий почесний гість, поруч з ним - інший гість або гості, а на передньому сидінні, поруч з водієм, зустрічаючий. Якщо для зустрічі гостей використовується лімузин, то найпочесніші гості сідають на заднє сидіння, навпроти них ще два гості, поруч з водієм - той що зустрічає чи гість, що займає найнижчу посаду. При подачі автомобіля гостям він повинен зупинитися з лівої сторони уздовж тротуару. Першим в автомобіль сідає найбільш почесний гість. Під'їжджаючи до місця доставки гостей, автомобіль повинен зупинитися таким чином, щоб вони змогли вийти через праві дверцята. Першим виходить пасажир, що займає найбільш почесне місце. При зустрічі гостей високого рангу вивішуються державні прапори. Існує міжнародний протокол цієї процедури, якого варто неухильно дотримувати. Державний прапор є символом держави, і всяка неповага, виявлена у відношенні до нього, розглядається як свідома образлива дія на адресу цієї держави.
Ділова розмова
Ділова розмова вимагає ретельної підготовки, тому що найчастіше переговори - єдина можливість переконати співрозмовника співпрацювати з вами. Будь-якому підприємцеві необхідно добре знати правила ведення ділової розмови:
* Розмову починає гість, але ділову частину розмови повинен вести той, хто приймає гостей. Ініціатива в бесіді залежить від вашої активності, інтуїції та інформованості.
* Не слід саджати гостя за свій письмовий стіл. Бесіду прийнято вести за спеціально призначеним для цих цілей столом, при цьому гість повинен розташовуватися праворуч від вас.
* Під час ділової бесіди не слід підвищувати голос, дратуватися, курити сигарети в присутності некурящих, називати на ім’я людину, яка була щойно представлен вам.
* Не слід знімати піджак, якщо інші не роблять цього.
* Спиртні напої під час ділової бесіди не подаються.
* На стіл можна поставити мінеральну або фруктову воду, покласти сигарети, а хвилин через п'ять-десять запропонувати каву чи чай.
* Після закінчення бесіди приймаючий обов'язково повинен провести гостей до коридору.
3. Органи, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні.
Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:
* Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належать: прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; укладення міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами, та таке інше.
* Кабінет Міністрів України: вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України; здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України та таке інше.
* Національний банк України: здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України; представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав та таке інше.
* Міністерство економіки України: забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України; здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема реєстрацію учасників зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів згідно з цим Законом; проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України та таке інше.
* Державна митна служба України: здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.
* Антимонопольний комітет України: здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.
* Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі: здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України; приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.
4. Діловий протокол і етикет.
Протокол — це форма ієрархічного порядку, вияв гарних манер у стосунках між партнерами з різних країн і, подібно до ввічливості,— одна з основних форм щоденного життя. Протокол є сукупністю правил поведінки, норм і традицій на офіційних та неофіційних зустрічах
Протокол визначає межі, методи, поведінку і етикет, встановлює правила офіційного та особистого листування, коротше кажучи, все, що необхідно для забезпечення кожному учаснику ділового спілкування відповідного місця і для виявлення своєї поваги. Дотримання протоколу, звичайно, тільки формальність, яка, по суті, нічого не вирішує, але вона свідчить про повагу, що не так вже й мало.
Діловий протокол не такий вже застиглий. Досвідчені партнери, обмежені його суворими рамками, знають, коли і як, у випадку необхідності, вийти з них. Головне при цьому — виявляти теплі та гуманні почуття, уміти виразити подяку за приємне ділове спілкування й увагу, поважати звичаї та національні традиції чужої країни.
Дотримання правил ділового етикету відображає ваш професіоналізм і серйозний підхід до справи, а їхнє недотримання свідчить про те, що з вами краще діла не мати. Етикет є однією із складових вашого ділового образу і досвідчені ділові партнери звертають увагу також і на цей аспект поведінки.
Правила ділового етикету: потрібно бути пунктуальним; не говорити зайвого іншим; не бути егоїстом; одягатися потрібно так, як заведено в товаристві; потрібно слідкувати за чистотою мови. А також вміння слухати співрозмовника є не менш важливим аспектом спілкування.
5. Органи, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні.
Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:
* Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належать: прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; укладення міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами, та таке інше.
* Кабінет Міністрів України: вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України; здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України та таке інше.
* Національний банк України: здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України; представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав та таке інше.
* Міністерство економіки України: забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України; здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема реєстрацію учасників зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів згідно з цим Законом; проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України та таке інше.
* Державна митна служба України: здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.
* Антимонопольний комітет України: здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.
* Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі: здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України; приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.
6. Діловий протокол і етикет.
Протокол — це форма ієрархічного порядку, вияв гарних манер у стосунках між партнерами з різних країн і, подібно до ввічливості,— одна з основних форм щоденного життя. Протокол є сукупністю правил поведінки, норм і традицій на офіційних та неофіційних зустрічах
Протокол визначає межі, методи, поведінку і етикет, встановлює правила офіційного та особистого листування, коротше кажучи, все, що необхідно для забезпечення кожному учаснику ділового спілкування відповідного місця і для виявлення своєї поваги. Дотримання протоколу, звичайно, тільки формальність, яка, по суті, нічого не вирішує, але вона свідчить про повагу, що не так вже й мало.
Діловий протокол не такий вже застиглий. Досвідчені партнери, обмежені його суворими рамками, знають, коли і як, у випадку необхідності, вийти з них. Головне при цьому — виявляти теплі та гуманні почуття, уміти виразити подяку за приємне ділове спілкування й увагу, поважати звичаї та національні традиції чужої країни.
Дотримання правил ділового етикету відображає ваш професіоналізм і серйозний підхід до справи, а їхнє недотримання свідчить про те, що з вами краще діла не мати. Етикет є однією із складових вашого ділового образу і досвідчені ділові партнери звертають увагу також і на цей аспект поведінки.
Правила ділового етикету: потрібно бути пунктуальним; не говорити зайвого іншим; не бути егоїстом; одягатися потрібно так, як заведено в товаристві; потрібно слідкувати за чистотою мови. А також вміння слухати співрозмовника є не менш важливим аспектом спілкування.
7. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.
Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.
Економічні — діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту). Важливу роль з - поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів.
8. Менеджмент лізингових операцій.
Під організацією здійснення лізингової операції розуміють послідовне налагодження і юридичне оформлення організаційно-економічних відносин між суб’єктами лізингу та забезпечення моніторингу виконання взятих ними зобов’язань. Така організація здійснюється у три етапи: підготовчий, юридичного оформлення відносин між учасниками лізингової операції і виконавчий.
На підготовчому етапі потенційними суб’єктами лізингової операції виконується весь комплекс попередніх робіт, необхідний для наступного юридичного оформлення організаційно-економічних відносин між ними через укладання відповідних договорів.
До таких робіт (лізингових процедур) відносять: • обґрунтування необхідності укладання лізингової угоди потенційним лізингоодержувачем; • звернення (заявка) потенційного лізингоодержувача до лізингодавця з пропозицією надати лізингові послуги; • попередня оцінка ефективності лізингової угоди лізингоодержувачем і лізингодавцем; • оцінка лізингодавцем платоспроможності і ділової репутації потенційного лізингоодержувача; • заявка лізингової компанії до банку про надання кредиту для фінансування лізингової угоди за умови нестачі власних коштів; • замовлення лізингодавця виробнику (постачальнику) про купівлю у власність відповідного об’єкта лізингу.
На другому етапі між учасниками лізингової операції здійснюється укладання:
• лізингової угоди; • кредитної угоди між лізингодавцем і банком за умови нестачі власних коштів; • договору купівлі-продажу об’єкта лізингу; • акт прийняття об’єкта лізингу в експлуатацію; • угода про технічне обслуговування об’єкта лізингу; • угода про страхування об’єкта лізингу.
На третьому, виконавчому, етапі здійснюється виконання лізингової угоди щодо: експлуатації об’єкта лізингу відповідно до вимог, зазначених в угоді; виплати лізингових платежів в обумовленому розмірі і в передбачені строки; правильного документального відображення операцій, пов’язаних з реалізацією лізингової угоди, в обліку та звітності суб’єктів цієї угоди; оформлення відносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем, пов’язаних із завершенням лізингової угоди (повернення об’єкта лізингу, укладання нової угоди, викуп об’єкта лізингу).
9. Сертифікація імпортних товарів.
Імпорт товарів – це купівля (у тому числі з оплатою не у грошовій формі) в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з увезенням або без увезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів для особистого споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.
Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну. Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації - підприємствами, установами і організаціями з метою: запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища; сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції; створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.
10. Закордонний досвід менеджменту зовнішньоекономічної діяльності Швеції.
Можна виділити 3 економічні моделі за якими розвивалися країни Західної Європи: Німецька модель; Європейська модель; Швецька (соціально-демократична модель).
Швецька (соціально-демократична) модель. Вона використовується в Португалії, Греції, Іспанії та в Скандинавських країнах.
Характерні ознаки моделі: максимальний рівень зайнятості населення; підтримка високих типів економічного зростання; створення суспільного сектору; високі стандарти життя і доходи населення.
Характерні риси промисловості західно – європейського регіону:
* Металургія. З 1974 р. дана галузь відчуває нестачу сировини, яка імпортується з країн Африки, Латинської Америки, СНД. Головними виробниками цієї галузі є Німеччина, Франція, Швеція, Великобританія.
* Електротехнічна галузь, забезпечує до 20 % світової торгівлі. Лідерами є Німеччина, Італія, Швеція.
* Паливно-енергетична галузь. Характеризується високою питомою вагою гідро- та атомних джерел енергопостачання.
11. Реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.
Статус підприємця в Україні досягається шляхом державної реєстрації в порядку, встановленому чинним законодавством. Провадження підприємницької діяльності без державної реєстрації забороняється. Державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності здійснюють виконавчі комітети міських, районних у містах Рад народних депутатів або районні (а також районні в м. Києві і м. Севастополі) Державні адміністрації за місцезнаходженням керівного органу (правління, дирекції та ін.) чи місцем проживання суб’єктів бізнесу. Законодавством визначено також органи, які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб’єктів господарського права: так, господарські товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, визначеному Законом України "Про банки і банківську діяльність". Фондова біржа підлягає державній реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Підрозділи суб’єкта підприємницької діяльності – філії (відділення), представництва без створення юридичної особи не потребують державної реєстрації. Але ж потрібно повідомити про це орган реєстрації для внесення відповідних додаткових відомостей до вашої реєстраційної картки. Перереєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться в такому ж порядку, як і їх реєстрація, у разі зміни: назви; організаційно-правової форми; форми власності.
Суб’єкт підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов’язаний подати документи для перереєстрації з підтвердженням опублікування інформації про зміни у друкованих засобах масової інформації.
12. Закордонний досвід менеджменту зовнішньоекономічної діяльності Німеччини.
Можна виділити 3 економічні моделі за якими розвивалися країни Західної Європи: Німецька модель; Європейська модель; Швецька (соціально-демократична модель).
Німецька модель. Вона почала використовуватися з 1948 року і називалася «модель соціально-ринкового господарства».
Засади моделі: досконале конкурентне середовище; міцний середній прошарок населення; соціальне страхування; мінімальне втручання в державну економіку.
Характерні риси промисловості західно – європейського регіону:
* Металургія. З 1974 р. дана галузь відчуває нестачу сировини, яка імпортується з країн Африки, Латинської Америки, СНД. Головними виробниками цієї галузі є Німеччина, Франція, Швеція, Великобританія.
* Електротехнічна галузь, забезпечує до 20 % світової торгівлі. Лідерами є Німеччина, Італія, Швеція.
* Паливно-енергетична галузь. Характеризується високою питомою вагою гідро- та атомних джерел енергопостачання.
13. Сутність, мета і завдання менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.
Сутність менеджменту зовнішньоекономічної діяльності полягає в комплексному дослідженні та моделюванні міжнародного середовища у поєднанні з налагодженою взаємодією всіх підрозділів і посадових осіб організації/установи в інтересах продуктивного досягнення визначених зовнішньоекономічних стратегій.
Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності в самому загальному вигляді він являє собою управління виробничо-господарською і комерційною діяльністю підприємства; пов'язаною з його виходом на зовнішній ринок, в зовнішнє міжнародне середовище з метою більш повного використання зовнішніх (міжнародних) факторів економічного росту. В ролі системи управління тут виступає зовнішньоторговий апарат управління підприємства, а в ролі системи, якою управляють (об'єктом управління), виступають виробничі, функціональні та інші підрозділи даного підприємства, котрі приймають участь прямо чи через посередника в зовнішньоторгових операціях, з урахуванням вибраної зовнішньоекономічної стратегії. Мета управління підприємством - це кінцевий бажаний результат, що досягається шляхом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх (міжнародних) факторів економічного росту.
14. SWOT аналіз як засіб оцінки складності процесу виходу на зовнішній ринок.
Способи виходу на зовнішні ринки:
* Експорт є найпростішим способом виходу на зовнішній ринок. За інтенсивністю і обсягами розрізняють нерегулярний і регулярний експорт. Нерегулярний експорт — це пасивний рівень зовнішньо-економічних відносин, коли підприємство час від часу експортує свої надлишки і продає товари місцевим оптовикам, що представляють закордонних покупців. Про регулярний експорт можна говорити тоді, коли підприємство має за мету розширити свої зовнішньоторговельні операції на конкретному ринку.
* Спільна підприємницька діяльність. Ця стратегія виходу підприємства на зовнішній ринок ґрунтується на поєднанні його зусиль із ресурсами комерційних підприємств країни-партнера з метою створення виробничих і маркетингових потужностей.
* Стратегія прямого інвестування. Цей спосіб виходу на зовнішній ринок передбачає інвестування капіталу в створення за кордоном власних складальних або виробничих підрозділів, забезпечуючи найбільш повне залучення підприємства до ЗЕД.
SWOТ-аналіз - це аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища організації. Аналізу підлягають сильні сторони, слабкі сторони внутрішнього середовища, а також можливості і загрози зовнішнього середовища організації. Методологія SWOT-аналізу передбачає спочатку виявлення сильних і слабких сторін, можливостей і загроз, після цього встановлення зв'язків між ними, які в подальшому можуть бути використані для формулювання стратегії організації.
15. Принципи менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.
Загальні принципи зовнішньоекономічної діяльності - це невелика кількість загальновизнаних у всьому світі правил, що стали своєрідними загальновідомими істинами (аксіомами), яких дотримуються всі учасники міжнародних ділових операцій. І хоча в різноманітних виданнях набір цих принципів може відрізнятися, однак у кінцевому результаті, вони зводяться до трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність. Науковість ЗЕД означає, насамперед, розвиток цієї діяльності відповідно до об'єктивних економічних законів. Системність ЗЕД означає, насамперед, що між окремими її складовими існують міцні взаємозв'язки. Принцип взаємовигідності ЗЕД, на перший погляд, не має особливих ускладнень і виглядає очевидним: кожний партнер, що бере участь у міжнародних операціях, одержує свій прибуток.
Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в "Хартії економічних прав і обов'язків держав", прийнятій IV Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р. Хартія була прийнята разом із Декларацією про встановлення нового економічного порядку та Програмою дій з його встановлення. В зазначеному документі вказано такі принципи: суверенітет; територіальна цілісність і політична незалежність держав; суверенна рівність усіх держав; ненапад і невтручання у внутрішні справи; взаємна і справедлива вигода; мирне співіснування; рівноправність і самовизначення народів; мирне регулювання спорів; усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили та позбавляє націю засобів для її нормального розвитку; сумлінне виконання міжнародних зобов'язань; повага до прав людини та основних свобод; відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу; сприяння міжнародній соціальній справедливості; міжнародне співробітництво з метою розвитку; вільний доступ до морів для країн, що їх не мають.
16. Сфера найбільш широкого використання лізингу у ЖКГ.
Лізинг (англ. leasing — оренда, майновий найм) — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів — фінансовий чи оперативний.
* Оперативний лізинг - договір лізингу, за яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору О.л. він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.
* Фінансовий лізинг - договір лізингу, внаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору Ф. л. повинна включати не менше 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору Ф. л. об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
17. Об’єкти менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.
Об’єкти менеджменту зовнішньоекономічної діяльності:
* Вивчення товару. Під вивченням товару розуміють ті напрямки досліджень, що мають на меті відповісти на запитання: на скільки товари, що вироблені або вироблятимуться даним підприємством, відповідають потребам, смакам, бажанням споживача.
* Вивчення покупця. Метою вивчення покупця є виявлення і детальне дослідження тих категорій осіб (покупців і споживачів), котрим адресована продукція фірми, а також їхніх навичок і мотивів, якими вони керуються у своїй поведінці на ринку.
* Вивчення ринку. Кожен ринок не є якимось однорідним утворенням, він диференціюється за різноманітними ознаками. Під вивченням ринку розуміють дослідження галузевих, регіональних, товарних ринків і ринків покупців. Основна мета такого дослідження - визначити (загалом або щодо кожного ринку зокрема) потенціал продажу і скласти прогноз на майбутнє.
* Вивчення навколишнього середовища.
18. Кредитування зовнішньої торгівлі.
Кредитування зовнішньої торгівлі - це важливий елемент економічного розвитку країни, оскільки кредит, поряд з якістю, ціною товарів, є важливим засобом конкурентної боротьби на світовому ринку. Види кредитів: фірмові - надаються підприємством однієї країни підприємству іншої. Види: вексельний (експортер виставляє тратту на імпортера, який акцептує її проти товарних документів); за відкритим рахунком (експортер записує на рахунок імпортера як борг вартість відвантажених товарів, а імпортер зобов'язується погасити кредит у встановлений термін); купівельний аванс (видається імпортерами експортерам); банківські - надаються банками чи іншими кредитними установами. Види: фінансовий (забезпечує можливість здійснювати торгівлю на будь-якому ринку і вибирати контрагентів); експортний (може використовуватись лише для закупівля товару в країні кредитора); брокерські - проміжна форма між фірмовими та банківськими. Брокери позичають кошти у банків, виступаючи у ролі посередників; урядові кредити - надаються урядом однієї країни уряду іншої за рахунок державного бюджету. Переважно мають довгостроковий характер (10-15 років), як правило, надаються у двосторонньому порядку; кредити міжнародних організацій - видаються МВФ, МБРР, сприяють збалансованому зростанню міжнародної торгівлі та подоланню валютних труднощів країн-учасниць, пов'язаних з дефіцитом їх платіжного балансу. Надаються не лише стабілізаційні, а й структурні кредити, спрямовані на структурні реформи в економіці країн; змішані кредити - спільне кредитування великих проектів кількома кредитними установами - як міжнародними, так і національними; як державними, так і приватними.
Методи кредитування: Короткострокове - овердрафт у національній валюті, овердрафт в іноземній валюті, документарний акредитив, аванс під інкасо, придбання векселів; Середньострокове - кредит у національній валюті, кредит в іноземній валюті, факторинг, форфейтинг; Довгострокове - випуск акцій, випуск облігацій, лізинг. Кредитування зовнішньої торгівлі включає кредитування експорту і імпорту.
19. Сутність і основні етапи менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.
В загальному вигляді "менеджмент зовнішньоекономічної діяльності" являє собою управління виробничо-господарською і комерційною діяльністю підприємства; пов'язаною з його виходом на зовнішній ринок, в зовнішнє міжнародне середовище з метою більш повного використання зовнішніх (міжнародних) факторів економічного росту. В ролі системи управління тут виступає зовнішньоторговий апарат управління підприємства, а в ролі системи, якою управляють (об'єктом управління), виступають виробничі, функціональні та інші підрозділи даного підприємства, котрі приймають участь прямо чи через посередника в зовнішньоторгових операціях, з урахуванням вибраної зовнішньоекономічної стратегії.
Етапи менеджменту зовнішньоекономічної діяльності:
* перший (1918-1987 рр.) – радянські роки, зокрема післявоєнні і, особливо, десятиріччя до перебудови;
* другий етап ( 1987-1991 рр.) – роки перебудови економіки. В тому числі ЗЕЗ в Україні в складі СРСР. Цей етап характеризувався ліквідацією державної монополії на зовнішню торгівлю та зміною принципів організації управління ЗЕД.
У цей період вирішуються 2 важливих завдання: розширення прав міністерств і відомств, об’єднань і підприємств для виходу на зовнішній ринок, установлення прямих зв’язків, розвитку виробничої і науково-технічної кооперації; дальше вдосконалення державного регулювання ЗЕД.
* третій етап (1991 р. до нашого часу). Період реформування і розвитку ЗЕД і її управління в Україні як суверенній державі.
20. Фінансовий контроль по експортно-імпортних операціях.
Фінансовий контроль – це вид контролю, який базується на використанні контрольної функції фінансів і таких вартісних економічних категорій як госпрозрахунок, кредит, дохід, ціна, собівартість і т.д. В процесі фінансового контролю здійснюється перевірка виконання господарських і фінансових планів-прогнозів, дотримання режиму економії, стану збереження власності, раціональності і ефективності використання засобів, які є в господарстві. Основними задачами фінансового контролю є перевірка: виконання планів-прогнозів господарської діяльності; виконання завдань по доходах, витратах, приросту і використанню власних оборотних засобів; витрати грошових і матеріальних засобів в границях встановленими фінансовими планами-прогнозами і кошторисами з максимальною економією і ефективністю; стану розрахунків з фінансовими органами, банками, дебіторами і кредиторами, витрати фонду заробітної плати. Головним у фінансовому контролі є не виявлення, фіксування порушень, незаконних витрат засобів і безгосподарності, а попередження запобігання. У міжнародній торговельній практиці використовуються два основні методи здійснення експортно-імпортних операцій, а саме: прямий експорт та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачеві або закупівлю в нього відповідних товарів, і непрямий експорт та імпорт, що припускає продаж і купівлю товарів через торговельних посередників.
21. Властивості процесу менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.
Сутність менеджменту зовнішньоекономічної діяльності полягає в комплексному дослідженні та моделюванні міжнародного середовища у поєднанні з налагодженою взаємодією всіх підрозділів і посадових осіб організації/установи в інтересах продуктивного досягнення визначених зовнішньоекономічних стратегій.
Отже, звернімо увагу на такі три ключові моменти. По-перше, менеджмент ЗЕД є визначеним процесом, що, насамперед, включає вивчення і проектування елементів міжнародного середовища: закордонних партнерів, рівня цін, митних правил, міжнародних норм і звичаїв та ін. У цій частині акцент робиться не тільки на аналіз та оцінку майбутніх міжнародних операцій, але і на проектування взаємовідносин з урахуванням визначених процедур. Цей елемент менеджменту становить майже половину чинників успіху в міжнародному бізнесі. По-друге, необхідно домагатися ефективної взаємодії не тільки між працівниками зовнішньоекономічних підрозділів, але і між усіма службами підприємства, що і визначає успіх на міжнародних ринках. Тому менеджмент ЗЕД, безумовно, включає і зусилля інших працівників у просуванні товарів фірми на зовнішні ринки. Наприклад, начальник відділу технічного контролю, організовуючи систему перевірки експортного товару на предмет відповідності умовам зовнішньоторговельного контракту, є важливою ланкою функції контролю в менеджменті ЗЕД. У випадку досягнення успіху на міжнародному ринку згаданий керівник служби контролю повинен отримати винагороду у такій же мірі, як і працівники ЗЕД. По-третє, потрібно наголосити на продуктивному досягненні всією організацією обраних зовнішньоекономічних цілей. Це значить, що критерієм якості менеджменту ЗЕД є не тільки успіх сам по собі (досягнення цілей), але і ціна цього успіху (витрати ресурсів, продуктивність). Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності тісно пов'язаний із міжнародним менеджментом. Останній є не що інше, як управління транснаціональними компаніями. Оскільки зовнішньоекономічна діяльність включає взаємодію національних і транснаціональних компаній, то вона передбачає взаємодію зовнішньоекономічних підрозділів із міжнародними відділеннями багатонаціональних корпорацій.
22. Порядок придбання і використання іноземної валюти.
Іноземна валюта - валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, білети державної скарбниці, монети), що знаходяться в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу; платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, кошти у грошових одиницях іноземних держав, міжнародних розрахункових одиницях та у діючій на території України валюті з вільною конверсією, які знаходяться на рахунках та вкладах у банківсько-кредитних установах на території України та за її межами.