94.Становлення контрольної влади та її інститутів Рахункова палата

Контрольна влада згідно з однією з теорій у науці конституційного права — влада, яка посідає самостійне місце в системі розподілу державної влади поряд з законодавчою, виконавчою і судовою. У більшості держав контрольна влада представлена вищими органами держави особливого роду (конституційні суди, рахункові палати, державні контролери, суперінтенданти, омбудсмени). На відміну від відомчого, адміністративного контролю, інститути контрольної влади посідають самостійне місце, вони організаційно відокремлені від інших гілок влади.

Специфіка діяльності органів контрольної влади полягає в тому, що вони не встановлюють загальних правил поведінки, як це робить законодавча влада, не займаються державним управлінням, яке притаманне відповідній владі, не розглядають конкретних кримінальних, цивільних, трудових та ді, не розглядають конкретних кримінальних, цивільних, трудових та інших справ, що становить сферу діяльності судової влади. Органи контролю, і зокрема Конституційний Суд України, займаються лише розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ і не мають права втручатися в оперативну діяльність установ і підприємств. Звичайно, вони доповідають про результати перевірок іншим органам держави, які і застосовують відповідні заходи до порушників.

Рахунко́ва пала́та — постійно діючий орган контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата згідно закону «Про Рахункову палату України» виконує такі функції: Організує та здійснює контроль за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; Здійснює контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначає ефективність та доцільність видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів; Контролює фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

95. Правова культура та правове життя. Правова культура суспільства.

Правова культура є частиною загальної культури і обу­мовлена соціальним, духовним, політичним, економічним ладом суспільства. Підкреслимо, що правова культура включає тільки прогресивні, соціально корисні та цінні правові явища. У свою чергу правова культура також є цінністю, оскільки дозволяє людям користуватися благами свободи і справедливості, служить забезпеченню правопо­рядку, вищих інтересів суспільства і держави.

Залежно від носія правової культури розрізняють: 1) пра­вову культуру особистості; 2) правову культуру професійної групи; 3) правову культуру суспільства.

Правова культура особистості — це якісний правовий стан особистості, що включає знання і розуміння індиві­дом права, повагу до нього, а також його дії відповідно до нього.

Структура правової культури особистості:

1. ідеологічний елемент — знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акту, сферу його дії; уміння особи використовувати в практичній діяльності правові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки;

2. психологічний елемент — повага до права, засно­вана на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага по­винна мати місце навіть^ разі несхвалення індивідом окре­мих правових розпоряджень;

3. поведінковий елемент — переконання в необхіднос­ті діяти відповідно до приписів правових норм, уміння користуватися юридичним інструментарієм.

Не всякого індивіда, що знає і розуміє юридичні норми, можна вважати правокультурною людиною. Правокуль-турну особистість характеризують: фактична правомірна поведінка; позитивне ставлення до права, усвідомлення соціальної значущості права і правопорядку, поважне став­лення до прав інших індивідів; правова активність.

Правова культура професійної групи характерна для осіб, що безпосередньо займаються юридичною практикою. Для них властиві глибокі правові знання, розуміння права ¹ Уміння його застосовувати в конкретній області юридичної практики.

Правова культура суспільства — це система загаль людських і національних цінностей, досягнутих суспіль­ством у правовій сфері, що характеризують рівень його правового прогресу.

Структура правової культури суспільства складається з наступних елементів:

1. право як вираз загальнолюдських і національних цінностей — свободи, справедливості, природних прав лю­дини, демократії, а також механізмів їх закріплення і реа­лізації;

2. культура правотворчої, правозастосовчої та право­охоронної діяльності державних і недержавних органів і посадовців, тобто ефективна, така, що відповідає правовим цінностям та ідеалам, діяльність по виданню, тлумаченню і реалізації правових приписів;

3. високий рівень суспільної правосвідомості, для якої характерні правова інформованість населення, повага до права і закону, наявність стійких установок на правомірну поведінку;

4. правомірність як відповідність явищ соціального життя вимогам, що містяться в нормах і принципах права. Правомірність як стан суспільного життя тісно пов'язана з правовою активністю індивідів. При реалізації правових норм суб'єкти діють ініціативно, прагнучи здійснювати правові приписи якомога ефективніше, принести максимум користі суспільству, досягти поставлених перед собою ці­лей, не порушуючи прав інших людей. Правова активність може виявлятися в різних сферах суспільного життя.

Правова культура суспільства є складовою частиною і найважливішою передумовою існування демократичної правової держави.

Правова культура суспільства — це різновид загальної культу­ри, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.

Система цінностей — це активність суб'єктів права у право­вій сфері, добровільність виконання вимог правових Норм, реаль­ність прав і свобод громадян, ефективність правового регулю­вання, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, ефективна юридична практи­ка, стабільний правопорядок.