96.Еліта в сучасній державі. Формування юридичної еліти в Україні

Елі́та— невід'ємна частина соціуму, вибрані, найкращі, панівна верстваї

Теорія еліт відстоює соціологічну концепцію, згідно якої суспільство поділяється на вибрану меншість - активну керуючу творчу верхівку з формальних і неформальних лідерів і більш пасивну масу. Розрізняють політичну, економічну, адміністративну, військову, духовну, технічну, бізнесову та ін. еліту. Виникнення елітарної верхівки пояснюється різними факторами - політичною владою (В.Парето, Р.Міхельс), технічним і технологічним розвитком (Дж.Берхнем), природною обдарованістю людей, які складають еліту (С.Дарлінгтон, Й.Шумпетер). Степан Вовканич, виділяє такі основні функції еліти:

- гарант вертикального (з покоління в покоління) передання нагромадженого людством і нацією інформації, що забезпечує ідентичність народу;

- носій і генератор нової інформації (примноження знань і соціальноого інтелекту, наукового потенціалу тощо), необхідної для здобуття більш високого рівня розвитку;

- творець розумної суспільної опозиції, регулятор адаптаційних суспільних процесів і провідник нації на шляху поступу, розвою;

- ініціатор поширення вітчизняного досвіду і знань, їх інтеграції до світового інформаційного простору;

- головний репрезентант нації, народу в системі світового співтовариства.

Крім того, всередині країни, еліта покликана виконувати роль вирівнювача рівнів окремих регіонів щодо державних і духовних цінностостей, національної свідомості, історичної пам'яті, традицій, а також рольконсолідатора нації в політичному, регіональному, мовно-культурному аспектах. За елітою, звичайно, залишається функція керівництва державою (а при її відсутності функція керівника боротьби народу за свою державнісь). Вельми важливою є також функція самовідтворення еліти. В розвинутих країнах формування національної еліти починається з дитячих елітарних садочків (або аналогів), шкіл, гімназій, ліцеїв тощо, елітарних вищих шкіл, факультетів, кафедр

Правова   еліта  нашого суспільства має докласти максимум зусиль для реалізації положень Конституції  України  щодо створення  правової  держави України. Одним із проявів колективної правосвідомості є групова правосвідомість. Особливо важливою для нашого суспільства і держави є правосвідомість політичної еліти, зокрема, правлячої

Не можна сказати, що еліти у нас зовсім немає. Вона є, але її якісні характеристики не відповідають високим потребам державотворення. Еліта і народ в сучасній Україні варті одне одного – ніхто не кращий і ніхто не гірший.

97.Держава і релігія Світська і теократична держава

Із незапам'ятних часів релігія є найважливішим чинником державної політики і міждержавних відносин. У багатьох країнах предметом запеклої боротьби стало питання про відносини держави і релігії. У цій боротьбі протистоять одне одному прихильники релігійної держави (теократії) та їхні опоненти, котрі виступають за повне відділення релігії від держави. уто теократична модель з єдиною «державною релігією», релігійним правом як державним законодавством й ототожненням релігійного та політичного керівництва в сучасному світі трапляється рідко. Близький до неї був Іран під владою аятолли Хомейні; схожі тенденції мають місце й у Саудівській Аравії (одна релігія, заборона інших конфесій, принцип, відповідно до якого закон не може суперечити настановам Корану).

Слід зазначити, що відділення релігії від держави, незалежно від доброзичливого чи ворожого ставлення до першої, націлене на забезпечення свободи особистості, рівноправність конфесійних і нерелігійних меншостей, їхньої відданості державі, а також на запобігання конфліктів на релігійному ґрунті. Разом з тим у деяких випадках розмежування, проведене в дусі ворожості, трансформувалося у придушення релігії та у порушення елементарних прав віруючих.

Яскравий приклад моделі офіційної церкви спостерігаємо в Англії (подібний устрій існує також у Швеції і Норвегії). Тут релігія не відділена від держави. Англіканська церква офіційно має високий і почесний статус.

Після встановлення радянської влади в Україні було законодавче закріплено принцип відокремлення церкви від держави, але на практиці держава активно втручалася в церковні справи. Більше того, влада сприймала церкву як політичного противника. У вересні 1937 року ЦК ВКП(б) спеціальним рішенням проголосив «безбожну п'ятирічку» — до кінця 1937 р. в СРСР мали бути ліквідовані всі релігійні конфесії і навіть зовнішні вияви релігійності. Почалося знищення храмів та предметів культу, економічний, політичний і моральний тиск на духовенство. Внаслідок цього в Україні було закрито до 75—80 % (8 тисяч) храмів. Принципово інша модель державно-церковних відносин існувала в роки Другої світової війни на окупованих німецькими військами українських територіях.. З вересня 1943 р. було реанімовано православну церкву, відновлено сотні парафій. Але партійна тенденція на знищення релігії призвела до нових репресій. З утвердженням державної незалежності України змінилася модель державно-церковних відносин.