16. Структура і джерела романо-германського права.

Романо-германський тип правової системи – сукупність правових систем держав, які мають загальні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права й пристосування до нових національних умов.

Романо-германська правова родина утворилася на європейському континенті. Так зване право університетів (університетське право) зложилося шляхом узагальнення, систематизації й інтерпретації римського права. На цій основі визначальним моментом романно-німецького права стали правові норми, а провідна роль виявляється в закону, як текстуальної форми буття правових норм. Найбільш стійкої текстуальної форми існування правових норм у романно-німецькій правовій родині вважається кодекс.

Для романно-німецької правової родини характерно об’єднання правових норм в 2-х групах. Які позначаються як частка й публічна право.

Приватне право й публічне право звичайне розділяються у всіх країнах романно-германської правової родини на галузі. Приватне право включає цивільне, сімейне, комерційне, трудове право. Публічне право становлять конституційне, адміністративне, карне, процесуальні.

Однієї з характерних складових структури право будь-якої країни романно-німецької правової системи є правовий інститут зобов'язального права. По суті цей правовий інститут візитна картка правової системи, що свідчить про її приналежності до романно-німецькій правовій родині. Зобов'язальне право не тільки найважливіша складова права, але це головний об’єкт юридичної науки в даній правовій системі.

Джерела романно-німецької правової системи розділяють на первинні й вторинні. Первинними джерелами є закон і звичай. Однак закон має пріоритетне значення, і характерне затвердження, що закон становить кістяк усього провопорядку. Звичай найчастіше з'являється як доповнення закону й розглядається як архаїчне джерело права. Вторинними джерелами права в цій правовій системі розглядаються прецедент і доктрина. При цьому прецедент формується досить часто в розв'язках судів, при інтерпритації закону. Ситуація, коли прецедент є результатом правотворчої діяльності судів формально не зізнається. Але фактично існує.

Юридична доктрина, незважаючи на відсутності її визнання як вторинного джерела права має значний вплив на розвиток як якась философсько-правова теорії; як думки й реалізації права; як коментарі кодексів, законів, інших нормативних актів.

17. Сім’я загального права. Прецедент в англійському й американському праві.

Система загального права, або англосаксонська правова система — друга велика система права, яка об'єднує законодавство, яке базується або випливає з права, розробленого в Англії королівськими судовими інстанціями з часів норманського завоювання (1066 р.). Ця система безпосередньо охоплює майже всі англомовні країни, а також, хоч і опосередковано, всі держави Британської Співдружності.

Таким чином, система загального права — пряме продовження англійського права; до сьогоднішнього дня багато країн розглядає англійське право, як модель, від якої якщо і можна відійти, то, у всякому випадку, на ній необхідно базуватися.

Система загального права включає ті комплекси, де головним юридичним джерелом є судова практика, яка спирається на юридичні прецеденти, тобто на раніше винесені судові рішення. На відміну від континентальної системи, система загального права має, переважно, процедурний і прагматичний, ніж законодавчо-систематичний, характер. Ця система права більш індуктивна, ніж дедуктивна, більш досвідна, ніж логічна.

В цій системі міститься велика кількість понять, зовсім відмінних або навіть невідомих романо-германській системі права.

Серед юридичних джерелі англійського права (судовий преце¬дент, статут /закон/, конституційний звичай /конституційна уго¬да/, доктрина, міжнародний договір) найзначущім є судовий пре¬цедент. Право Англії було і залишається прецедентним. Так, су¬довий прецедент обгрунтував невідповідальність монарха («король не може бути неправий»), санкціонував інститут контрасигнатури («король не може діяти один»). Визнання судового прецеден¬ту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тіль¬ки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі пра¬ва), а й правотворчу.

Обов'язкові прецеденти створюються лише так званими ви¬щими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим коміте¬том Таємної Ради (у справах держав — членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом.

Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирі¬шувати так, як було вирішено раніше (правило «stare decisis»). Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов'яза¬на додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а та¬кож створених нею самою (якщо це вища судова інстанція).

Одним із давніх джерел англійського права є правовий звичай. У сфері конституційного права сформувався звичай, який відіграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані консти¬туційні угоди, що регулюють важливі питання державного життя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права.