57. Процес застосування права. Стадії правозастосовчого процесу

Застосування права є єдиним і разом з тим складним процесом, що має початок і закінчення. Воно складається з декількох логічно пов'язаних між собою стадій, в рамках кожної з яких вирішуються конкретні організаційні та до­слідницькі завдання. Прийнято виділяти три основні стадії застосування права:

1) встановлення фактичної основи справи. В ході цієї стадії встановлюються і досліджуються тільки факти і об­ставини, передбачені нормами права, тобто такі, що є юри­дично значущими. Збір інформації відбувається за допо­могою документів, свідчень свідків, речових доказів, ви­сновків експертиз тощо. З'ясування об'єктивної істини у справі можливо тільки тоді, коли фактичні обставини зі­брані та проаналізовані з достатньою повнотою і достовір­ністю. Не менш важливою вимогою є законність методів збору інформації;

2) встановлення юридичної основи справи. На другій стадії правозастосовувач визначає галузь, інститут і норму права, які регулюють ці суспільні відносини, перевіряє до­стовірність тексту норм права, їхні межі дії в часі, в про­сторі і за колом осіб, з'ясовує сенс і зміст юридичних при­писів, кваліфікує ситуацію, що вимагає вирішення, тобто дає їй юридичну оцінку;

3)рішення справи і документальне оформлення ухва­леного рішення. На третій стадії ухвалюється рішення і створюється правозастосовчий акт. Саме в рамках цього етапу правозастосовчого процесу вирішується доля цієї справи, і від того, які висновки будуть сформульовані в ході рішення, залежить подальший розвиток правовідносин.

Встановлення фактичної і встановлення юридичної осно­ви справи виступають немовби підготовчими стадіями за­стосування норм права. Ухвалення рішення є завершаль­ною і разом з тим основною стадією. Після цього рішення має бути виконане і конкретні суспільні відносини реально врегульовані.

Поняття «стадії застосування права» є логічною кон­струкцією. У реальній практичній діяльності стадії право-застосування можуть співпадати. Наприклад, інспектор дорожньо-патрульної служби встановлює факт перевищен­ня швидкості водієм автомобіля, дає йому юридичну оцін­ку, кваліфікуючи його як правопорушення, і виносить рі­шення про зупинку автомобіля і попередження водія про неприпустимість правопорушень. Всі ці стадії застосування права в часі відбуваються практично вмить.

58. Акти застосування права: поняття, види. Структура складного акту застосування права

Акт застосування права — це правовий акт, який міс тить індивідуальне владне розпорядження, винесене ком­петентним органом в результаті вирішення конкретної юридичної справи.

Ознаки акту застосування права:

1. приймається на основі нормативно-правового акту або іншої форми права і спирається на конкретну норму (норми) права;

2. виходить від компетентних органів, уповноважених на ухвалення такого роду рішень;

3. носить індивідуальний (персоніфікований), а не нор­мативний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, указує на те, хто з них в цій ситуації володіє суб'єктивними правами та юридичними обов'язками;

4) має певну встановлену законом форму.

Види актів застосування права:

1. за формою зовнішнього виразу розрізняють письмові, пені та конклюдентні (мовчазні) акти. Письмові акти іме­нуються також актами-документами, а конклюдентні — ак-тами-діями. Іноді виділяють як самостійний вид акт-резуль­тат. Нерідко ці види актів пов'язані між собою. Наприклад, проведення обшуку є актом-дією, знаходження під час обшуку речового доказу є актом-результатом, а фіксація дії та результату в протоколі обшуку є актом-документом;

2. за юридичною формою актів-документів розрізняють укази, вироки, рішення, накази тощо;

3. за видавниками актів розрізняють акти державних (парламент, глава держави, суд, прокурор тощо) і недер­жавних (органи місцевого самоврядування) суб'єктів;

4. за функціями права розрізняють регулятивні (наказ про підвищення по службі) та охоронні (ухвала про пору­шення кримінальної справи)акти;

5. за юридичною природою розрізняють основні (вира­жають кінцеве рішення юридичної справи, наприклад, вирок) та допоміжні (готують видання основних актів, на­приклад, постанова про притягнення як обвинуваченого) акти;

6. за предметом правового регулювання розрізняють акти кримінально-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові;

7. за юридичними наслідками розрізняють правовста-новлюючі, правоконстатуючі, право змінюючі, право-припиняючі, правоскасовуючі акти;

8. за характером розпоряджень розрізняють дозвільні, зобов'язуючі, забороняючі акти.

Акти-документи мають різні реквізити (назва, заголо­вок, дата видання, вказівка про орган або посадовця, який видав акт) і різну структуру, що обумовлено положенням правозастосовчого органу, змістом справи або питання, з якого виданий акт, юридичною чинністю рішення та про­цедурою його ухвалення.

Звичайно в структурі акту-документа виділяють чотири частини: вступну, описову, мотивувальну та резолютивну. Іноді вступна та описова частини об'єднуються під назвою ^Вступної частини. Наприклад, саме така триланкова струк­тура законодавчо встановлена для вироку суду (ст.332 Кримінально-процесуального кодексу України).

Вступна частина, по суті, є реквізитами акту (назва акту, місце і дата видання акту, назва органу або посадовця який ухвалює рішення, у якій справі).

Описова частина фіксує юридичні факти, що є предме­том розгляду, а також обставини та способи їх отримання.

Мотивувальна частина включає юридичну кваліфіка­цію фактів у справі і вказівку на норми, якими керувався правозастосовувач, аналізуючи ці факти.

Резолютивна частина містить рішення у справі, тобто вказівку на права та обов'язки її учасників.

Акт-документ може включати не всі вказані частини. Так, наприклад, протоколи слідчих дій містять тільки вступну та описову частини. Нарешті, існують документи, які мають вид акту-резолюції. Такі вказівки «до наказу», «до оплати», «дозволяю», які накладаються посадовцем на заяві, рапорті тощо.