67. Штрафна і правовідновлювальна відповідальність:Поняття і призначення.

Види юридичної відповідальності залежно від її функцій.

1. Правовідновлююча (цивільно-правова і матеріальна) — примус, як правило, не виявляється; має місце добровільне виконання правопорушником відповідальності. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин.

Вона:— має абсолютно-визначений характер, що зумовлюється можливістю чітко визначити розмір спричинених збитків без врахування особливостей обставин правопорушення;— забезпечує можливість відшкодування спричинених збитків чи виконання покладених обов'язків добровільно без втручання держави;— передбачає застосування всіх встановлених засобів впливу і більш суворі міри не перекривають менш суворі, як у штрафній відповідальності;— може здійснюватись поза процесуальної форми, якщо не потребує примусового виконання;— може застосовуватись на будь-якій стадії відповідальності.

2.  Штрафна (каральна) (кримінально-правова, адміністративно-правова) — примус проявляється: а) в обмеженні прав особи, яка притягається до відповідальності (позбавлення права обіймати певні посади, позбавлення права керувати автомобілем, тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності тощо); б) у накладенні додаткових обов'язків обтяжуючого характеру (штраф, встановлення режиму індивідуального ліцензування тощо

Вона:— має відносно-визначений характер, оскільки штрафні санкції, як правило, передбачають нижчу межу покарання, а також призначаються з урахуванням обставин вчинення правопорушення, особи правопорушника, мотивів, засобів та наслідків порушення норми;— засоби покарання призначаються спеціальними органами держави чи посадовими особами;— передбачає більш жорсткі міри покарання, що призначаються за правилом покриття більш суворим покаранням менш суворого;— передбачає чітку професіональну форму реалізації, що закріплюється нормативно;— забезпечує покарання правопорушника і має примусовий характер.

68. Державний та правовий примус. Міри відповідальності, міри захисту і профілактичні міри.

Арсенал методів реалізації державної влади є досить різноманітним. До загальних, традиційних методів здій­снення державної влади належать переконання і примус.

Переконання — це метод активного впливу на волю та свідомість людини ідейно-етичними засобами для форму­вання у неї поглядів та уявлень, заснованих на глибокому розумінні сутності державної влади, її цілей та функцій. Різновидами методу переконання є заохочення та рекомен­дація. Заохочення — створення умов, за яких певна діяль­ність стає вигідною для суб'єкта, який її здійснює. Напри­клад, з метою виконання соціальної функції держава встановлює податкові пільги для підприємств, що беруть на роботу інвалідів.

Рекомендація — пропозиція здійснити дії, виконання яких дозволить домогтися соціально значущих цілей (зраз­кові плани розвитку тієї або іншої області держави або га­лузі економіки, типові статути, положення, правила). Особливість рекомендацій держави — вони не обов'язкові для виконання, але обов'язкові для ознайомлення з ними суб'єктів, яким вони адресовані.

Державна влада не може обійтися без особливого, тільки їй властивого виду примусу — державного примусу. Ви­користовуючи його, владний суб'єкт нав'язує свою волю підвладним.

Державний примус — це психологічний, матеріальний або фізичний (зокрема — насильницький) вплив повно­важних органів і посадовців держави на особу з метою при­мусити її діяти на користь держави.

Державний примус обмежує свободу людини, ставить її в таке положення, коли у неї немає вибору, окрім варіанту, запропонованого (нав'язаного) владою. За допомогою при­мусу пригнічуються, гальмуються інтереси і мотиви анти­соціальної поведінки, примусово знімаються суперечності між спільною та індивідуальною волею, стимулюється суспільно корисна поведінка.

Державний примус буває правовим і неправовим. Остан­ній може обернутися свавіллям державних органів, що ставлять особу в ніким і нічим не захищене положення. Такий примус має місце в державах із антидемократичним, реакційним режимом — тиранічним, деспотичним, тоталі­тарним. У правовій демократичній державі примус може бути тільки правовим.

Правовим визнається державний примус, вид і міра якого суворо визначені правовими нормами і який застосо­вується в законних процесуальних формах.

Заходам відповідальності за порушення нормативно-правових положень можна дати таке визначення: це примусові заходи впливу, які містяться в правових санкціях і застосовуються уповноваженими на те державними органами, зокрема, до фізичних осіб за здійснення правопорушень і до юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень, з дотриманням встановленої процедури.

Засоби захисту суб'єктивних прав застосовуються у передбачених законом випадках з метою поновлення порушеного права та захисту суб'єктивних прав без притягнення порушника до відповідальності. Саме такий характер мають примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін. Особливістю цих засобів є те, що вони закріплені не санкціями норм права, а диспозиціями. До примусових засобів належать заходи запобігання, що застосовуються для запобігання чи припинення правопорушень. Відсутність правопорушення зумовлює і відсутність покарання. До таких засобів належить затримання, обшук, вилучення речей та документів. Вони мають правовий характер, здійснюються за наявності певних підстав, а також у межах соціального процесу.

Профілактичні заходи примусу мають своую метою виправлення, перевиховання та надання допомоги окремим особам