47. Правовий статус та компетенція суб’єктів права.

У правових відносинах та інших формах реалізації права беруть участь люди та утворювані ними для своїх приватних і суспільних цілей організації: держава ті її органи, підприємства, установи, політичні партії та громадські організації — інакше кажучи, суб'єкти права.

Суб'єкти права — це фізичні або юридичні особи, держава, соціальні спільноти, які здатні реалізувати безпосередньо або через представника юридичні права та обов'язки.

Види суб'єктів права:

1. Фізичні особи;

2. Юридичні особи;

3. держава, її органи та органи місцевого самовряду-

4. соціальні спільноти (народ, територіальна громада, етнічна або релігійна група тощо).

Реалізація права вимагає певних властивостей, визнаних або встановлених законом для всіх суб'єктів права. Сукупність цих властивостей утворює поняття правосу-б'єктності.

Правосуб'єктність включає наступні юридичні характеристики особи:

1. правоздатність — обумовлена правом здатність суб'єкта права володіти суб'єктивними юридичними правами та юридичними обов'язками;

2. дієздатність — обумовлена правом здатність особи своїми діями (бездіяльністю) набувати суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, здійснювати та припиняти їх. різновидом дієздатності є угодоздатність, тобто здатність особисто, своїми діями здійснювати цивільно-правові операції;

3. деліктоздатність — обумовлена правом здатність особи нести юридичну відповідальність за здійснені нею правопорушення.

Правосуб'єктність мають як суб'єкти права, так і суб'єкти (учасники) правовідносин, що дає певну підставу для їх ототожнення. Але коректніше розмежовувати ці поняття. По-перше, суб'єкти права є тільки потенційними учасниками правовідносин. По-друге, володіння правами та їх втілення в життя (реалізація) є можливим і поза правовідносинами. По-третє, суб'єкт права може володіти лише однією з перелічених характеристик, що складають правосуб'єктність, а саме — правоздатністю (дитина, недієздатна особа), що є достатнім для володіння правами. Придбання прав та виконання юридичних обов'язків від імені таких осіб здійснюють їх законні представники (батьки, усиновлювачі, опікуни). Таким чином, поняття «суб'єкт права» і «суб'єкт правовідносин» співвідносяться як загальне та окреме явище. Суб'єкт правовідносин — це суб'єкт права, що є учасником правовідносин.

48. Правові аномалії: нігілізм, ідеалізм, догматизм.

Деформація правосвідомості — це спотворене уявленн про цінність права. Існує декілька різновидів деформацій правосвідомості, найбільш небезпечним з яких є правовий нігілізм.

Правовий нігілізм — це деформація правосвідомості, для якої характерне негативне ставлення до права, закону і правових форм організації суспільних відносин. Носієм правового нігілізму можуть виступати особа, соціальна спільнота, суспільство в цілому.

Правовий нігілізм є продуктом дії багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників:

1) історичні традиції. В Україні, подібно до інших пострадянських країн, правовий нігілізм має глибоке історичне коріння. Протягом багатьох століть право і закон служили інтересам влади, а не суспільства і особи. Негативне ставлення до права, його другорядність у порівнянні з мораллю і релігією були вельми характерними як для української, так і для російської інтелектуальної еліти. Свій внесок у зміцнення нігілістичного ставлення до права принесла епоха засилля партійно-комуністичної ідеології;

2) кризовий стан суспільства. Було б наївним чекати поваги до права і закону в умовах наростаючої бідності, соціального розшарування українського (і російського, і всіх пострадянських) суспільства і правової незахищеності більшості населення;

3) відсутність справжньої демократії в системі і функціонуванні державної влади. Владолюбство і некомпетентність бюрократії, нестабільність влади, чиновницька тяганина, корупція, що проникла у всі пори державного механізму, та інші негативні явища сучасної державності підривають авторитет навіть справедливих і об'єктивно необхідних суспільству законів;

4) низький рівень правової культури суспільства. Він виявляється в слабкому знайомстві з діючим у країні правом, прагненні не стільки діяти згідно із законом, скільки обійти його. Власне, правовий нігілізм — це й наслідок, і прояв низької правокультурності.

Правовий нігілізм може виступати у двох формах — теоретичній і практичній. У першому випадку має місце концептуальне виправдання і обґрунтування правового нігілізму. Праву протиставляються інші, вищі з погляду теоретиків правового нігілізму цінності — релігійний фундаменталізм, світова революція тощо. У другому випадку відбувається реалізація вказаних теоретичних концепцій.

Поряд із правовим нігілізмом існує прямо протилежне явище — правовий ідеалізм (романтизм). Під ним розуміють фетишизацію права, перебільшення реальних можливостей його впливу на долю особистості та суспільства, наївне переконання в тому, що справедливі і розумні закони здатні вирішити всі проблеми людства.