22. Діалог правових культур. Правова аккультурація і декультурація.

Під діалогом правових культур розуміють будь-яке переміщення однієї культури в іншу. Ідея правової аккультурації полягає в тому, що одна правова система може бути як би, прищеплена до іншої). Правова аккультурація це засвоєння й використання правових цінностей, норм, інститутів, процедур, форм і видів діяльності інших правових культур, правових систем, правових родин. Правова аккультурація це прививання елементів правової цивілізації традиційним суспільствам, уступаючим в правовому розвитку.

Сучасний світ не може існувати в умовах замкнутості правових культур. Розвертається діалог правових культур, тобто циркуляції в суспільній свідомості різних ідей, світоглядних і ціннісних установок, розповсюджуваних через систему виховання, спеціальну літературу, засоби масової інформації, діяльність різних організацій, у ході якої відбувається філіація (перехід) ідей, їх зіткнення, взаємодія. При цьому правова аккультурація може здійснюватися владою за допомогою законодавства й судової практики. При висновку договорів правова аккультурація може відбуватися частковим шляхом.

У якості глобальної аккультураціи розглядається рецепція права, коли принципово міняється правова система, відбуваються глибинні зміни в правовій культурі.

Одна із проблем взаємодії правових культур - явище декультурації, тобто руйнування правової культури при запозиченні інших правових цінностей, норм, інститутів і т.д. Наростання взаємодії між правовими культурами вимагає від кожної правової культури стійкості стосовно інших правових культур.

23. Правова аксіологія. Цінності права. Основні цінності права.

Правова аксіологія – вчення про сенс права як цінність, про право як справедливість і загальне благо.

Теорія цінностей (аксіологія) знаходить відповідне застосування і в галузі права. Цінності висловлюють переконання і уподобання, які не спочивають на емпіричної основі. Цінності, на відміну від знання, не підлягають логічної, емпіричної перевірки та обгрунтування.. Їм не можна дати точного і повного пояснення, не вдаючись до понять аксіології Як філософської категорії цінність - це те, що почуття і розум людей диктують визнати особливо значущим з усього і в ім'я чого проживає життя, те, чого людина хоче для себе самого, а не заради чогось іншого. Цінність виступає як мета сама по собі, до неї прагнуть заради неї самої, а не заради суто матеріального інтересу, вигоди або чуттєвого задоволення. Спрямованість установки суб'єкта і його діяльності на визначену цінність називається ціннісною орієнтацією. Процедура вибору на основі цінності називається оцінкою.

Тим цінностями, оцінками і нормами існують зв'язок і взаємні переходи. Тому в науках, що мають предметом мораль, право, мистецтво, потрібно їх взаємопов'язане вивчення і пояснення, а разом з цим і їх розмежування.

Статус цінностей в праві можуть набути різні факти і явища матеріального та ідеального характеру: предмети і матеріальні блага, суспільні відносини, людські вчинки, вольові феномени (мотиви, спонукання), ідеї, ідеали, цілі, соціальні інститути. Вони є правовими цінностями, оскільки лежать в основі права та правопорядку, виступають вони як ідеальний обгрунтування норм права, закріплюються та охороняються правовими нормами, складають мета права та його інститутів.

Особливо велике значення деяких соціальних правових цінностей. Як високих ідеалів вони пронизують суспільну правосвідомість та стають основними принципами права. Такими є свобода, рівність, справедливість, демократія, порядок, безпеку, мир. Поряд з ними існують і специфічні правові цінності загального значення, такі як ідея права, ідея стабільної законності і т. д. Дані цінності одночасно є ідеалами і здійснюються реальної людської практикою. У праві закріплюються вони і втому, і в іншому їх якості. Але в ряді випадків громадське й індивідуальне правосвідомість можуть сприймати їх лише як цінність ідеальну, як ідеальні цілі політичної (і правотворчої) програми.

Ці принципи, ідеали, як і усі інші речі, явища, являють собою цінності в тій мірі, в якій вони пов'язані з людською особистістю. В якості правових цінностей вони мають вигляд юридичних прав і свобод особи в її індивідуальних та колективних проявах. Самі права людини також набувають статусу важливих цінностей. Кожне з них виражає певну сторону, прояв, образ існування людини як природної та соціальної його сутності. У своїй сукупності вони характеризують людину як вищу цінність як осереддя всіх цінностей.