8. Професійна правова культура. Поняття і засоби правового мислення.

Правове мислення — це інтелектуальна діяльність, що полягає у вирішенні задач, пов'язаних із використанням правових засобів і правових аргументів. Уміння юридично мислити означає вміння цілеспрямовано оперувати поняттями в умовах юридично значущого практичного завдання. Розумова діяльність юриста-теоретика (ученого) здійснюється на шляху переходу від практики до абстракції, теорії, а юриста-практика — від абстракції до правової дійсності.

Засоби правового мислення:

1) процедурні засоби, тобто прийоми формальної логіки, моделювання (висунення версій), програми, методики. Процедурні засоби правового мислення набувають форму процесуальних і технологічних правил, виконання яких Розглядається як гарантія правильного рішення;

Професійна правосвідомість (правова свідомість юриста) включає структурні елементи, властиві всім індивідам. Проте специфіка виконуваних завдань, прав і обов'язків накладає на нього певний своєрідний відбиток. Особливості правосвідомості юриста-професіонала формуються в період навчання, коли він одержує різносторонню загальну і спеціальну правову підготовку.

Зміст професійної правосвідомості включає наступні елементи:

1. система теоретичних правових знань, виражених в юридичних принципах, нормах і категоріях, в знанні основних тенденцій і закономірностей державно-правової дійсності;

2. переконаність у соціальній корисності права, його цінності як міри свободи і справедливості, солідарність з правовими приписами, розуміння необхідності застосування правових норм. Для юриста-професіонала характерним є засудження протиправної поведінки і протидія їй;

3. уміння та навики правильного застосування права. Юрист-професіонал повинен уміти користуватися законами та іншими правовими актами, володіти юридичною технікою, орієнтуватися в досягненнях юридичної науки і практики;

4. переконання в необхідності дотримуватись законності при виконанні службових обов'язків.

.Для формування правової культури юриста важливе значення має правове мислення — процес віддзеркалення і подальшої оцінки соціальної дійсності з позицій чинного та/або бажаного права, пов'язаний з реалізацією правових норм, правотворчістю і правозастосуванням.

Професійна правова культура (правова культура юриста) передбачає глибоке знання системи права і законодавства, переконаність у необхідності їх дотримання, уміння користуватися всією сукупністю правових засобів при виконанні службових обов'язків.

Юридична професія в сучасному суспільстві пред'являє високі вимоги не тільки до правової, але й до загальної культури юриста.

9.Герменевтичний підхід у правовій сфері. Мистецтво розуміння та інтерпретації права.

Герменевтика — це: 1) мистецтво інтерпретації текстів, зокрема юридичних; 2) теорія розуміння сенсу; 3) мистецтво розуміння чужої індивідуальності..

Існує світ об'єктивного духу, фактів і людських подій, вчинків, жестів, думок і проектів, слідів і свідоцтв ідей, ідеалів і реалізацій. Весь цей світ підлягає інтерпретації. Інтерпретація постає як процес, метою та адекватним результатом якого є розуміння. Інтерпретатор повинен ретроспективно відтворити реальний процес створення тексту шляхом реконструкції послання й об'єктивації намірів автора тексту.

В інтерпретаційному процесі Е.Бетті виділяв чотири канони (правила):

1. канон іманентності герменевтичного масштабу, інакше кажучи — реконструкція тексту повинна відповідати точці зору автора.;

2. канон тотальності герменевтичного розгляду. Зміст його полягає в тому, що єдність цілого з'ясовується через окремі частини, а сенс окремих частин з'ясовується через єдність цілого («герменевтичне коло»);

3. канон актуальності розуміння. Інтерпретатор не може зняти свою суб'єктивність до кінця. Щоб реконструювати чужі думки, потрібно співвіднести їх з власним «духовним горизонтом»;

4. канон смислової адекватності розуміння є вимогою до інтерпретатора тексту. Зрозуміти один одного автор та інтерпретатор можуть, якщо вони конгеніальні і перебувають на одному інтелектуальному рівні. Це також уміння інтерпретатора прийняти ціль об'єкту інтерпретації як свою в безпосередньому сенсі слова.

Згідно з Бетті процес розуміння включає етапи пізнавання, відтворення і застосування.

Герменевтичний метод в юриспруденції покликаний спростити діалог правових культур, оскільки правові поняття і категорії (такі, наприклад, як свобода, демократія, відповідальність) мають різне значення в різних правових системах. Найпліднішим є застосування герменевтично-го методу в історико-правових дослідженнях (недаремно Е.Бетті був істориком права). Але при цьому не слід чекати від герменевтики вирішення проблем, які вона перед собою не ставить і не в змозі вирішити — а саме, герменевтика покликана доповнити, а не замінити собою існуючу методологію юридичної науки.

Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту норм права, державної волі, яка в них виражена.

• Усвідомлення – це внутрішній розумовий процес, що має виключно суб’єктивний характер і не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора.

• Роз’яснення – це зовнішній вираз висновків, до яких дійшов інтерпретатор в результаті усвідомлення норми права, щодо сенсу і змісту державної волі, яка в ній міститься.

Тлумачення норм права – це діяльність суб’єктів щодо усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту правових норм з метою забезпечення обґрунтованої і повної реалізації їх приписів.

Термін «герменевтика» також позначає мистецтво тлумачення, роз'яснення, аналізу тексту. Можна розглядати тлумачення права як посередника між загальною та абстрактною нормою і різноманіттям конкретних життєвих ситуацій, до яких повинні застосовуватися ці норми.

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і прак¬тиці використовуються різні способи тлумачення норм права.

Граматичний спосіб тлумачення норм права

Систематичний спосіб тлумачення правих приписів

Логічний спосіб тлумачення правових приписів

Історичний спосіб тлумачення правових приписів