45. Юридична практика: поняття та види. Роль судової практики в українському правіи.

Юридична практика — це професійна юридична діяльність по виданню, тлумаченню і реалізації правових приписів, здійснювана з урахуванням накопиченого соціально-правового досвіду.

Об'єктом юридичної практики виступають суспільні відносини, інші форми поведінки людей та їхніх об'єднань, соціальних спільнот, інакше кажучи — суб'єктів права.

Суб'єктами юридичної практики є правотворчі та правозастосовчі органи (законодавчі органи, органи виконавчої влади, в т.ч. правоохоронні органи, їхні посадовці, суди, адвокати, органи нотаріату тощо). Суб'єкти юридичної практики безпосередньо видають, тлумачать і застосовують юридичні норми. Учасники юридичної практики — це суб'єкти права, які сприяють суб'єктам юридичної практики в здійсненні правових дій і операцій, але самі при цьому не видають і не застосовують правових норм. Наприклад, як учасники слідчої практики виступають поняті, свідки, потерпілі.

Для правової системи суспільства характерним є одночасне функціонування різноманітних типів, видів і підвидів юридичної практики:

1) залежно від змісту розрізняють правотворчу, правозастосовчу (правореалізаційну), інпгерпрепгаційну практику-

2. за суб'єктами юридична практика розмежовується на законодавчу, судову, слідчу, нотаріальну тощо. За цим же критерієм можливою є й детальніша класифікація. Так, до судової практики належить практика Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції. Прийнявши за підставу класифікації об'єкти практики та категорії вирішуваних юридичних справ, можна говорити про судову практику в цивільних справах, у кримінальних справах;

3. залежно від функціональної ролі розрізняють регулятивну та охоронну юридичну практику. Наприклад, діяльність органів реєстрації актів цивільного стану, органів нотаріату в основному носить регулятивний характер. Діяльність прокуратури та органів внутрішніх справ носить переважно охоронний характер. Судова ж практика поєднує в собі регулятивний (наприклад, визнання в судовому порядку права власності на нерухоме майно, розділ майна) та охоронний (наприклад, оголошення вироку в кримінальній справі) моменти.

Кожний з типів, видів і підвидів юридичної практики є специфічним за своєю природою, елементами змісту і форми, функціями і іншими важливими аспектами.

46. Співвідношення права і держави. Верховенство права і правова держава.Етатистська держава.

Сьогодні існує плюралізм думок щодо поглядів на взаємозвязок держави і права. Сформовані дві основні протилежні теоретичні позиції по цій проблемі. «Етатично-тоталітарна концепція виходить з того, що держава вище і важливіше права, що вона створює право і використовує його як інструмент своєї політики. Ліберальна концепція базується на природно-правовій теорії, відповідно до якої право вище і важливіше держави.

Роль держави в забезпеченні права:

1) держава забезпечує саме буття, існування права: а) завдяки державі формується право;б) держава надає праву юридичні форми через юридичний прецедент, нормативний акт, правовий звичай;в) держава визначає юридичну потребу в регулюванні тих чи інших суспільних відносин;г) санкціонує уже сформовані норми (звичаї, релігійні норми) надаючи їм загальнообов’язкового характеру (мусульманське право);д) держава сприяє розвитку права (вдосконалює види і типи правового регулювання, юридичну техніку, систематизує законодавство);е) забезпечує реалізацію права (через свої органи, контроль тощо);є) держава забезпечує охорону права та пануючих правових відносин як ненасильницькими методами (переконання, стимулювання) так і шляхом примусу;ж) держава здійснює дієву ідеологічну підтримку права (пропаганда законності, правомірної поведінки).

2. В діяльності держави:а) право закріплює основи конституційного ладу: форму правління держави, державний устрій, засоби здійснення державного режиму;

б) право оформлює, закріплює структуру державних органів, їх повноваження, характер зв’язків, компетенцію;в) право є засобом здійснення держ.політики, воно вводить її у законні межі, рамки;г) право визначає межі втручання держ. особисте життя та життя гром. с-ва;д) право встановлює (закріплює) правові та інші методи державного керівництва, контролю, форми та межі державного примусу.

Таким чином, право «пов’язує» державу, обмежує її діяльність в інтересах особистості і громадянського суспільства, завдяки чому в державах соціально-демократичної орієнтації реалізовується принцип верховенства права (вчення про правову державу).

Правова держава – це держава, в якій панують закони, що ґрунтуються на заг.-людських цінностях і гарантують реальну можливість кожній людині ефективно здійснювати і захищати свої права і свободи. Основні ознаки правової держави:

1) Це держава, в якій панує правовий закон як міра свободи, рівності і справедливості в суспільстві;2) В такій державі закони виражають волю переважної більшості або всього населення країни;3) Взаємна відповідальність особи і держави, її органів і посадових осіб;4) Врегулювання відносин між особою і державою на основі загальнодозволеного (підходу) типу правового регулювання за принципом «особі дозволено чинити все, що не заборонено законом»;5) Високий рівень правосвідомості та правової культури політичної еліти, громадян та державних службовців, їх високий професіоналізм;6) Високодосконала та ефективна судова система законодавства;7) Досконала всебічно розвинена системи законодавства;8) Вичерпне врегулювання правового статусу людини і громадянина та забезпечення його ефективної реалізації (юридична захищеність особи), шляхом створення досконалого механізму захисту та забезпечення прав і свобод;