51. Система права, галузі та інститути права. Правові спільноти

Система права — це об'єктивно обумовлена внутрішня структура права, що складається із взаємопов'язаних норм, логічно розподілених по галузях, підгалузях та інститутах.

Системність права означає, що воно є цілісним утворенням, що складається з безлічі елементів, які знаходяться між собою у певному зв'язку.

Ознаки (риси) системи права:

1) об'єктивна обумовленість. Будову права зумовлюють реально існуючі чинники — соціально-економічні, політичні, національні, релігійні, культурні, історичні. Система права існує об'єктивно і не може створюватися за суб'єктивним розсудом людей;

2) органічна цілісність, єдність і взаємозв'язок правових норм, а не їх випадковий набір. Норми права, з яких складається система права, не можуть функціонувати ізольовано. Вони є взаємно узгодженими і цілеспрямованими;

3) структурна різноманітність. Це означає, що система права складається з неоднакових за змістом та обсягом структурних елементів (норми, інститути, підгалузі, галузі), які логічно об'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості;

4) поєднання динаміки і стабільності. У системі права 1снують елементи, які забезпечують поєднання цих характеристик системи, що, здавалося б, протирічать одна одній.

стабілізуючий, опорний елемент системи права виступають галузі права. Зокрема, конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право виступають як «скелет» системи права. Правові норми забезпечують динамізм системи права, швидко реагуючи на суспільні відносини що змінюються. Не залишається незмінним і набір галузі права: поява нових галузей права (інформаційне, банківське, медичне право) на базі традиційних відбувається в результаті об'єктивної диференціації суспільних відносин та їхньої державно-правової оцінки у вигляді нових законодавчих актів.

Структурні елементи системи права: норми права інститути права; підгалузі права; галузі права.

Норма права — первинний, початковий елемент системи права, з якого складаються інститути та галузі права. Не існує норми права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Галузь права є найбільш крупним елементом, з яких складається система права.

52. Публічне і приватне право. Проблеми уособлення соціального права

Предметом публічного права є сфера публічних інтересів (інтересів суспільства, держави в цілому), а предметом приватного права — сфера приватних справ та інтересів. Проте вказаний критерій — не єдина підстава для розмежування публічного і приватного права.

Для сфери публічного права характерні юридична централізація (регулювання «по вертикалі», з єдиного центру — держави) та імперативність, що не залишає місця розсуду суб'єктів. Сфера приватного права припускає децентралізацію юридичного регулювання (коли юридично значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обороту самостійно) і диспозитивність (свободу вибору юридичних рішень).

Публічне і приватне право розрізняються також за способами захисту інтересу, що лежить в основі правовідносин. Приватні інтереси захищаються від посягань за приватною ініціативою, на вимогу зацікавленої в цьому особи і в рамках цивільного або господарського судового процесу. Захист публічного інтересу є обов'язком органів держави, і ці органи повинні вступитись за такий інтерес за своєю власною ініціативою. Публічно-правові інтереси захищаються шляхом адміністративного або кримінального процесу.

Основний сенс розмежування приватного і публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави до сфери майнових та інших інтересів індивідів та їхніх об'єднань. Держава в цій сфері повинна виступати лише в ролі арбітра та надійного захисника прав і законних інтересів Учасників цивільного обороту.

У сучасній юридичній літературі до галузей публічного права відносять конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне, галузі процесуального права, до галузей приватного права — цивільне, сімейне, кооперативне, господарське, банківське тощо.

При всій важливості та принциповості поділу права на Приватне і публічне критерії такого поділу неоднозначні, а межі досить умовні і розмиті. Саме тому можуть виникати комбінації публічно-правового та приватно-правового елементів, змішані публічно-правові та приватно-правові інститути. Наприклад, у кримінальному праві України існує приватно-правовий за своєю природою інститут примирення з потерпілим, в сімейному праві — публічно-правовий інститут державної реєстрації браку тощо.