20. Філософія права. Галузі філософії права.

Термін «філософія права» ввів в обіг німецький юрист Густав Гуго, який розумів її як юридичну науку, «розумну основу наукового пізнання права». На противагу Гуго Георг Фрідріх Гегель вважав, що це філософська дисципліна, а не юридична, завданням якої є вивчення ідеї права.

В.С.Нерсесянц так визначав предмет філософії права: «Філософія права займається пошуками і встановленням істини про право, дійсного знання про право як специфічну форму соціального буття людей і особливий тип соціальної регуляції». У колі досліджуваних філософією права проблем — сенс права, його сутність і поняття, його місце у світі, цінність і значущість, роль в житті людини, суспільства і держави, в долях народів і людства. Основні категорії філософії права: правові ідеї, правові принципи, право і закон, суще і належне в праві.

В основному право вивчається юриспруденцією, предметом якої є суще (позитивне право, або наявна сукупність правових норм). Право розуміється юристами як сукупність примусових розпоряджень, як система обов'язкових для виконання правил поведінки, встановлених державою.

Філософське пояснення права починається з постановки питання про розумність, правильність, справедливість правових норм. При критичному аналізі права як соціального явища філософи шукають дійсне знання про право. Для цього у філософії права здійснюється розрізнення права і закону як розрізнення належного і сущого. Історично склалися різні варіанти позначення права у філософських ученнях: природне право, божественне право, справедливість. Завдяки цьому філософія права може ставити питання про справедливість закону, про співвідношення права і закону, закону і свавілля.

Галузі філософії права:

правова онтологія — це вчення про буття права;

правова гносеологія — вчення про природу, методи і логіку пізнання і тлумачення правової реальності;

правова аксіологія — вчення про сенс права як цінність, про право як справедливість і загальне благо;

правова логіка — вивчає мову права, специфіку юридичної мови, застосування різної юридичної термінології;

правова праксеологія — вчення про практичну законотворчість і практичну реалізацію права, про принципи правової діяльності;

правова антропологія — вивчає, як право формується під впливом людини і як воно відображається в людині, як сприймається людиною правове життя і як складається правовий розвиток суспільства.

21.Соціологія права. Правова соціалізація. Суспільна думка про право.

Соціологія права — що вивчає право як соціальний феномен.

Предметом соціології права в широкому сенсі слова є право і суспільство як взаємопов'язані елементи соціальної системи, а у вузькому — методологічний інструментарій соціологічних досліджень правової реальності.

Конкретні соціологічні дослідження в праві орієнтовані, з одного боку, на аналіз соціальної обумовленості, а з іншого — на соціальну дію, ефективність права і його інститутів; має місце вплив права на суспільні відносини, на практику, а також і зворотний вплив соціальних чинників на право. Цю обставину відображає те загальне, що особливо зближує між собою вчених-юристів і соціологів. Разом з тим необхідно підкреслити, що між предметом соціології і предметом права існує відмінність. Кожний з них зберігає свою специфіку. Правову науку перш за все цікавить правова форма відповідного суспільного відношення, зміст прав і обов'язків його суб'єктів. А соціологія на будь-якому рівні з'ясовує соціальний генезис, соціальне місце і соціальні функції суспільного явища, що вивчається. Таким чином, можна зазначити, що істотна різниця між предметом соціології і правом зводиться до наступного: юридична наука вивчає (разом з нормами права) правові відносини, а соціологія — фактичні суспільні відносини між людьми.

Правова соціалізація — це засвоєння новим поколінням принципів, норм, установок, цінностей права, що забезпечують адаптацію особи до існуючих правових цінностей, законодавства і практики його застосування. Правова соціалізація є процесом асиміляції і реорганізації суб'єктом у його власному світі уявлень і знань — елементів правової системи, які регулюють це суспільство (норм, соціальних інститутів, статусу суб'єктів, їх прав і обов'язків). Розрізняють три форми правової соціалізації:

1) за допомогою навчання — полягає в придбанні елементарних правових знань і засвоєнні відповідних норм. При навчанні прищеплюється певний образ поведінки;

2) шляхом передачі досвіду — відбувається в результаті осмислення власних помилок і подій свого досвіду, а також життєвого досвіду навколишніх людей;

3) «символічна» соціалізація — ґрунтується на власних абстрактних уявленнях людини про право, державу, країну, націю.

Правова соціалізація визначається багатьма чинниками: психологічними, економічними, політичними, релігійними, культурними. Кожна цивілізація несе з собою специфічні риси соціалізації взагалі і правової соціалізації зокрема.