2.12.6. Метод «мертвої точки»

Виробнича діяльність підприємства супроводжується витратами різного виду й відносної значимості. Згідно з новим планом рахунків можливі два варіанти обліку витрат на виробництво та реалізацію продукції. Перший, традиційний для вітчизняної економіки, передбачає обчислення собівартості продукції шляхом групування витрат на прямі й непрямі. Перші відносяться до собівартості безпосередньо, другі розподіляються за видами продукції залежно від прийнятої на підприємстві методики. Другий варіант, що широко використовується в економічно розвинених країнах, припускає інше згрупування витрат на змінні (виробничі) і постійні. Перші змінюються пропорційно обсягу виробництва, другі залишаються стабільними за умови обсягу виробництва. Такий підрозділ витрат на змінні та постійно-умовні; більш правильним є виділення постійних, напівзмінних і змінних витрат.

Приведена класифікація витрат також є умовною, проте, вона більш реально відбиває динаміку різних їхніх видів. До постійних витрат відносяться витрати, що практично не залежать від обсягів виробничої діяльності і є найчастіше контрактними (наприклад, орендна плата).

Напівзмінні витрати - це витрати, що змінюються стрибкоподібно, тобто стабільні при варіюванні обсягу випуску в деякому інтервалі і мінливі при виході обсягу виробництва за межі даного інтервалу. Як приклад, можна навести витрати по реалізації продукції (наприклад, транспортні витрати). До змінних витрат відносяться витрати, що змінюються практично прямо пропорційно зміні обсягу випуску (наприклад, витрати сировини й матеріалів). Для спрощення розглянутих алгоритмів постійні і напівзмінні витрати, далі по тексту, об'єднані в одну групу - умовно-постійні витрати.

Метод «мертвої точки» (чи критичного обсягу продажів) щодо до оцінки і прогнозування левериджу полягає у визначенні для кожної конкретної ситуації обсягу випуску, що забезпечує беззбиткову діяльність. Залежно від того, виробничий чи фінансовий леверидж оцінюється, термін «беззбиткова діяльність» має різну інтерпретацію. У першому випадку під беззбитковою розуміється діяльність, що забезпечує валовий дохід; зазначимо, що тут зовсім не гарантується прибуток, оскільки теоретично, наприклад, за несприятливих умов, весь валовий дохід може бути використаний на оплату відсотків по позичках і боргах. При аналізі фінансового левериджу оцінюється трансформація валового доходу у прибуток.

Модель залежності цих показників може бути збудована графічно (рис. 2.2).

196

Дана залежність показує, що область доходу не є необмеженою - при досягненні певного обсягу виробництва подальше його розширення стає економічно неефективним. З точки зору економічної логіки таке поводження показників, що аналізуються цілком реальне і виправдане. Практична побудова даних залежностей досить утруднена, оскільки вимагає ретельного поділу витрат за видами.

Обсяг виробництва (в од.)

Рис. 2.2. Графік розрахунку «мертвої точки» Аналітичне подання розглянутої моделі ґрунтується на такій базовій формулі:

S = VC+FC + GI, (2.21)

де S - реалізація у вартісному вираженні;

VC - змінні виробничі витрати;

FC - умовно-постійні виробничі витрати;

GI - валовий дохід.

Оскільки в основу аналізу покладено принцип прямо пропорційної залежності показників, маємо:

(2.22)

де k - коефіцієнт пропорційності.

Використовуючи дану формулу, а також умову, що критичним вважається обсяг реалізації, при якому валовий дохід дорівнює нулю, маємо:

(2.23)

Показник S_k у цій формулі характеризує критичний обсяг реалізації у вартісному вираженні, тому, маємо:

197

Коефіцієнт У_фл має наочну інтерпретацію. Він показує, у скільки разів валовий дохід перевишує прибуток, що оподатковується. Нижньою межею коефіцієнта є одиниця. Чим більший відносний обсяг залучених підприємством позикових коштів, тим більша виплачена за ними сума відсотків, тим вищий рівень фінансового левериджу. Таким чином, підвищення частки позикових фінансових ресурсів у загальній сумі довгострокових джерел засобів за інших рівних умов приводить до зростання рівня фінансового левериджу.

Ефект фінансового левериджу полягає у тому, що чим вище його значення, тим більш нелінійного характеру набуває зв'язок між чистим прибутком і валовим доходом - незначна зміна (зростання або зменшення) валового доходу в умовах високого фінансового левериджу може призвести до значної зміни чистого прибутку.

Порівняння рівнів фінансового левериджу можливе лише у тому випадку, коли базова величина валового доходу порівнюваних підприємств однакова.

З категорією фінансового левериджу пов'язане поняття фінансового ризику. Фінансовий ризик - це ризик, пов'язаний з можливою нестачею коштів для виплати відсотків по довгострокових позичках і боргах. Зростання фінансового левериджу супроводжується підвищенням ступеня ризикованості даного підприємства. Це виявляється у тому, що для двох підприємств, що І мають однаковий обсяг виробництва, але різний рівень фінансового левериджу, варіація чистого прибутку, обумовлена зміною обсягу виробництва, буде неоднакова - вона буде більшою в підприємства, що має більш високе значення І рівня фінансового левериджу.

З огляду на викладене вище, виробничий і фінансовий левериджі узагальнюються категорією виробничо-фінансового левериджу. Рівень його (У_л), як | випливає з вищенаведених формул, може бути оцінений таким показником:

У_л = Упл^хУфл; (2.36)

У_л = c^xQ / GI - In. (2.37)

Виробничий і фінансовий ризики узагальнюються поняттям загального ризику, під яким розуміють ризик, що пов'язаний з можливою нестачею коштів для покриття поточних витрат і витрат за обслуговування зовнішніх джерел коштів.