4.1. Фінансове планування і прогнозування як економічні категорії

Фінансове планування - є підсистемою фінансового механізму. Воно здійснюється в грошовій формі та обумовлене відносною самостійністю руху грошових коштів по відношенню до матеріальних елементів виробництва, а також активного т ю розподілу фінансових ресурсів на процеси суспільного відтворення.

Об’єктом фінансового планування є формування та розподіл доходів і на­копичень, створення і використання централізованих і децентралізованих фондів і рошових коштів.

Метою фінансового планування є визначення можливостей та варіантів фо­рмування, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів і, на цій основі, фор­мування і використання централізованих і децентралізованних фондів грошових коштів з метою досягнення пропорційності і збалансованості в розвитку госио- шрських суб’єктів.

Основними завданнями фінансового планування є:

• визначення джерел формування фінансових ресурсів та їх розміру;

• встановлення оптимальних пропорцій розподілу фінансових ресурсів між централізованими і децентралізованнимі фондами, галузями економіки та критеріями;

• визначення конкретних напрямгв використання фінансових ресурсів на юсиодарські потреби та на формування резервів.

Фінансове планування є важливою функцією управління економікою і її ні і псами. Воно здійснюється органами державної влади та управління, а також всіма державними органами, установами та службами.

За ринкових умов господарювання фінансове планування, в зв’язку з неви­кінченістю впливу багатьох чинників на результати господарювання здійснюється значною мірою як прогнозування.

Прогноз - цс ймовірний варіант стану якогось явища в майбутньому, розро­блений на основі спеціального дослідження. Прогнозування - це розроблення прогнозу перспективи розвитку якого-небудь явища, об’єїсту, процесу. Прогно­зування фінансових явищ та процесів - це визначення можливих варіантів вдос­коналення фінансових відносин. Об'єктом фінансового прогнозування є фінан­сові ресурси, їх створення, розподіл та перерозподіл.

План - це система взаємозв’язаних, спрямованих на досягнення єдиної мети завдань, що визначають порядок, терміни і послідовність здійснення дій або за­ходів. Планування - це процес, що охоплює розроблення планів, організацію та контроль за їх виконанням. За ринкових умов господарювання часто використо­вується індикативне, тобто рекомендаційне планування, яке виконує інформа- ційно-координуючу роль і непрямо впливає на суб’єктів фінансової діяльності через економічні регулятори.

В системі економічного прогнозування важливу роль виконує фінансове планування. В ході розроблення фінансових планів перевіряється ступінь ви­конання поставлених завдань, виявляються резерви збільшення фінансових ресурсів за рахунок більш ефективного використання виробничих потужнос­тей, виявляються можливості зменшення витрат та скорочення непродуктив­них втрат. Розглядаються також шляхи зменшення потреби в фінансових ре­сурсах з врахуванням залучення до виробництва наявних матеріальних ре­сурсів, прискорення оборотності оборотних засобів, зниження кошторисної вартості будівництва, скорочення витрат на утримання апарату управління тощо. Таким чином, фінансове планування, з одного боку є важелем управ­ління фінансовими ресурсами, а з іншого - методом впливу на виробничі процеси.

В основі фінансового планування закладені такі економічні принципи:

• поєднання централізованого і децентралізованного підходів;

• єдність;

• безперервність.

Принцип поєднання централізованого і децентралізованого підходів пе­редбачає органічне поєднання централізованого фінансового планування з мак­симальним залученням широких мас працюючих до складання фінансових планів. Централізоване фінансове планування дає можливість державі здійсню- нати єдину фінансову політику, цілеспрямовано керувати розподілом і пере­розподілом фінансових ресурсів в масштабі держави. Децентралізація фінансо­вого планування сприяє розвитку творчої активності виробничих одиниць і ор­ганів управління, залучення їх до процесу складання фінансових та виробничих планів, до виявлення резервів підвищення ефективності виробництва.

В зв’язку цим, слід зазначити, що важливого значення набуває перехід чо економічних методів управління фінансами регіонів на основі довготри­валих нормативів, що встановлюють залежність бюджетів місцевих органів клади від результатів діяльності суб’єктів господарювання, розташованих на і\ території. Крім того, необхідне послідовне зміцнення загальнодержавних фінансів, підвищення стійкості дохідної частини державного бюджету, його ииливу на розвиток соціально-економічних відносин та розвиток регіонів.

Принцип єдності відображається через тісний взаємозв’язок фінансового планування з економічним і соціальним плануванням. У основі фінансових пла­нів лежать показники планів і прогнозів економічного і соціального розвитку. В той же час, в ході фінансового планування уточнюються встановлені параметри розвитку об’єкта, перевіряється взаємоув’язка окремих елементів і розділів пла­ну економічного :і соціального розвитку. Єдність фінансового планування перед­бачає тісний взаємозв’язок всіх видів фінансових планів. Показники фінансових планів вищестоящих організацій ґрунтуються па показниках проектів та планів підвідомчих суб’єктів. Фінансові плани, що складаються на державному рівні (державний бюджег) гіевною мірою базуються на показниках фінансових планів підприємств та організацій.

Принцип безперервності планування передбачає тісну ув’язку перспекти- шіих і річних (поточних) фінансових планів, що досягається шляхом продов­ження терміну дії перспективних планів і уточнення завдань в річних планах, безперервність фінансового планування дає змогу ліквідовувати розрив між поточними і перспективними планами, краще орієнтувати господарські зв’язки, визначаючи реальні перспективи їх розвитку.

При фінансовому плануванні використовуються такі ж методи, як і при бю­джетному плануванні,, тобто методи коефіцієнтів, балансовий, нормативний та предметно-цільовий.

В ході фінансового планування історично сформувалися наступні його ор­ганізаційні принципи: відомчий, галузевий, територіальний і наочно-цільовий.

Відомчий і галузевий принципи були характерні для періоду централізова­ного управління економікою з її жорсткими, командними методами.

В умовах ринкової економіки більш поширеними є територіальний і наоч­но-цільовий принципи. Застосування територіального фінансового планування дає змогу визначити розміри фінансових ресурсів окремих адміністративно- територіальних одиниць, сприяє залежності об’єму ресурсів від результатів гос­подарської діяльності та в разі нестачі ресурсів можливості їх перерозподілу че­рез централізовані фонди з метою забезпечення нормального функціонування підприємств, організацій та установ регіону.

Предметно-цільовий принцип фінансового планування передбачає цільове використання фінансових ресурсів з метою виконання економічних, соціальних, екологічних, культурних та інших програм.