2. Соціальне страхування

Соціальне страхування - це система економічних відносин щодо перерозподілу частини ВВП з метою матеріальної підтримки громадян у разі втрати ними працездатності та роботи і для охорони їх здоров’я.

Соціальне страхування є однією з форм більш загальної системи - соціального забезпечення. Проте відмінність між цими двома системами закладена у відношенні до трудової діяльності громадян і методами формування фондів для непрацездатних.

Соціальне страхування виражає відносини, що виникають у зв’язку з формуванням і використанням цільових фондів з метою соціальної підтримки громадян, що втратили працездатність із застосуванням страхового методу. При цьому застрахованими суб’єктами, як правило, є ті громадян, що пише працювали або в даний час тимчасово не працюють внаслідок хвороби. Отже, важливою особливістю соціального страхування є те, що воно безпосередньо пов’язане з трудовою діяльністю переважно працюючих категорій населення.

Об’єктивна необхідність виникнення соціального страхування викликана вимогами процесу розширеного відтворення, а саме однієї з його складових - відтворення робочої сили. Разом з основним джерелом надходжень для цього виду відтворення - фондом оплати праці, інших особистих доходів, функціонують, фонди соціального страхування.

На практиці використовуються наступні принципи формування фондів соціального страхування:

• солідарність поколінь (працююче покоління забезпечує непрацююче, і в свою чергу, у міру втрати працездатності їх змінюють нові покоління, що займаються трудовою діяльністю);

• на основі персональних відрахувань громадян до соціальних фондів, переважно пенсійного забезпечення. За умови дії цього принципу розмір виплат належить від вкладеної суми конкретної особи за весь час його роботи.

Система, заснована на першому принципі і діюча в Україні до цього часу, характеризується наступними особливостями:

• державною монополією на пенсійне забезпечення;

• знеособленістю обов’язкових пенсійних внесків громадян до фондів coцыального забезпечення;

• перерозподілом ресурсів всередині системи.

Подібна система ефективна за умови планової директивної економіки, повної зайнятості працездатного населення, всебічного контролю з боку держави, високого рівня працюючого населення цр відношенню до пенсіонерів. Існуюча система характеризувалась наявністю великої кількості пільг для різних професійних і соціальних категорій громадян.

Проте, на думку багатьох вітчизняних вчених, економічну кризу середини 90-х років посилила криза системи соціального страхування, що виникла внаслідок низького рівня надходжень внесків до фондів соціального страхування й причини падіння базових показників їх сплати, так і незацікавленості платників їх повному і своєчасному перерахуванню до соціальних фондів. Це призводить до величезного розміру заборгованості перед пенсіонерами і особами, які мають право на отримання допомоги. Крім того, інфляційне знецінення коштів соціальних фондів не забезпечувало потреби пенсіонерів в ресурсах і викликало необхідність постійної індексації соціальних виплат за умов обмеженості розмірів заощаджень цільових фондів.

Система, основана на дії другого принципу, який покладеного в основу пенсійної реформи, що проводиться в Україні, характеризується:

У державним регулюванням пенсійного забезпечення;

• гарантіями держави, направленими на забезпечення рівня пенсій в розмірі не меншому від прожиткового мінімуму для громадян, що брали участь у формуванні пенсійних фондів на протязі не менше 30 років;

• розмежуванням пенсійних заощаджень і інших форм соціального забезпечення;

• обов’язковою участю всіх громадян працездатного віку у формуванні пенсійних накопичень;

• особистою відповідальністю працездатних громадян за своє пенсійне забезпечення в старості;

• забезпеченням ефективності інвестування і безпеки пенсійних заощаджень; ,

• встановленням права спадковості громадян на заощадження в накопичувальних пенсійних фондах;

• наданням громадянам права на додаткове добровільне пенсійне забезпечення;

> інвестуванням пенсійних заощаджень в економіку, що сприяє її розвитку.

Крім обов’язкового державного соціального страхування, в Україні, як і в іншому світі, функціонує система недержавного пенсійного страхування, яка передбачає існування відносин соціального захисту громадян шляхом формування податкових соціальних виплат за рахунок добровільних внесків працівників або роботодавців, передбачених пенсійним договором, а також виплат пенсій через спеціалізовані недержавні пенсійні фонди.

Перехідний період від системи соціального страхування, заснованої на солідарності накопичень до системи персональних накопичень характерний необхідністю по дотримання прав пенсіонерів на отримання заслужених пенсій, а також можливістю накопичення більшістю громадян передпенсійного віку достатніх пенсійних заощаджень в недержавній пенсійній системі. Пенсіонерам гарантується державою збереження розмірів отримуваних пенсій з державних пенсійних фондів. Соціальне страхування, як окрему галузь страхування розглянуто в попередній темі цього видання.