Визначення функцій влади

Функції влади:

• законотворча;

• оборони і національної безпеки;

• забезпечення правопорядку;

• захисту конституційних основ суспільства;

• узгодження інтересів різних соціальних груп та індивідів, розв’язання соціальних конфліктів;

• державно-адміністративне управління у різних сферах соціального життя;

• здійснення економічної (формування бюджету, контроль за грошовою масою, загальна координація господарської діяльності, здійснення приватизації і структурної перебудови), соціальної (діяльність у галузі охорони здоров’я та гігієни, контроль за якістю харчової і фармацевтичної продукції, забезпечення підтримки соціально вразливих верств населення, поліпшення природного середовища), культурної (забезпечення державних пріоритетів у галузі освіти, науки, культури) політики;

• захист національних інтересів та суверенітету держави у сфері міжнародних відносин.

Теорія поділу влади передбачає існування трьох незалежних гілок державної влади. Раніше такого поділу не існувало, адже влада була зосереджена в руках монарха, який правив державою одноосібно. Фактично монархія являла собою один із способів концентрації виконавчої законодавчої та судової влади в одних руках. Однак така концентрація нерідко призводила до сумних наслідків, які були спричинені некомпетентністю монарха, нездатністю його виконувати належним чином функції всіх трьох гілок влади. Тому в сучасних демократичних державах існує принцип розподілу влади. Між різними її гілками існує механізм стримувань і противаг, який забезпечує неможливість надмірної концентрації влади в одному із владних інститутів.

Поділ влади поширюється і на недержавні політичні інститути. Наприклад, всередині партії можуть існувати органи, які виконують представницьку, виконавчу і судову функції. Механізм стримувань і противаг слід впроваджувати у структуру будь-якої політичної організації з метою запобігання концентрації влади в руках якогось лідера або елітного клану.

ЛІТЕРАТУРА

1. Белов А.А. Политика как общественное явление //Кентавр.-1993.-№ 2.

2. Бурдье П. Соціологія политики.-М., 1993.

3. Вебер М. Политика как призвание и профессия //Избранные произведения.-М., 1990.

4. Дмитриев Ю.А. Соотношение политической и государственной власти в условиях формирования гражданского общества //Государство и право.-1994.-№ 4.

5. Ильин В.В. О природе политики //Вестник МГУ. Сер. Политические науки.-1995.-№ 2.

6. Краснов Б.И. Теория власти и властных отношений //Социально-политический журнал.-1994.-№ 3.

7. Кривенко Л. Суверенітет народу //Віче.-1992.-№ 2.

8. Круглов С.М. Політика і влада // Трибуна.-1993.-№ 4.

9. Лафонтен О. Общество будущего. Политика реформ в изменившемся мире.-М., 1990.

10. Лузан А.О. Політика і суспільство //Політологічні читання.-1993.-№ 1.

11. Михальченко М.І., Банг Х.Х. Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств як предмет соціально-філософського дослідження.-К., 1999.

12. Панарин А.С. Философия политики.-М., 1994.

13. Пойченко А.М. Політика: теорія і технологія діяльності.-К., 1994.

14. Потічний П.Й. Що таке політика ? //Сучасність.-1993.-№ 8.

15. Пригожин А.И. Что есть политика ? (Политологические тезисы) //Общественные науки и современность.-1996.-№ 5.

16. Рассел Б. Власть: новый социальный анализ.-К., 1996.

17. Рікер П. Навколо політики.-К., 1995.

18. Рудич Ф. Чи багато влади потрібно владі ? //Віче.-1994.-№ 4.

19. Рябов С. Політика як соціальне явище //Політологічні читання.-1994.-№ 2.

20. Рябов С.Г. Державна влада: проблеми авторитету і легітимності.-К., 1996.

21. Тофлер О. Проблемы власти на пороге ХХІ века //Свободная мысль.-1992.-№ 2.

22. Фетисов А.С. Политическая власть: проблемы легитимности //Социально-политический журнал.-1995.-№ 3.

23. Халипов В.Ф. Власть: основы кратологии.-М., 1996.

24. Халипов В.Ф. Введение в науку о власти.-М., 1996.

25. Энтин Л.М. Разделение властей. Опыт современных государств.-М., 1995.

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ

І СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ПОЛІТОЛОГІЇ

1. Політична думка Стародавнього світу.

2. Політичні вчення середньовіччя.

3. Політичні погляди мислителів XVII-XIX ст.

4. Політична думка ХХ ст.

Зародження політичної думки пов’язується з тим ступенем суспільного розвитку, коли виникає приватна власність на засоби виробництва, відбувається соціальне розшарування суспільства, утворюється державність. Пояснення причин появи держави (у тому числі й на замовлення її керівників), майнового розшарування було і залишається одним із головних завдань мислителів, значна кількість яких не тільки намагалася дати пояснення вище названим проблемам, а й прагнула створити свою модель ідеальної держави майбутнього.

Перші більш менш чітко виражені ідеї про різні форми організованого державного існування і розвитку суспільства з’явилися у країнах Стародавнього Сходу ще в ІІ тисячолітті до н.е. Політичні ідеї і погляди у стародавніх китайців, індусів, вавилонян, персів, євреїв спочатку мали релігійно-міфологічний характер. У ХІ-VІІІ ст.. до н.е. простежується тенденція переходу від релігійно-міфологічних уявлень про державу і право до раціонального їх сприйняття. Цей перехід виявився у вченнях Конфуція і Мо Цзи у Китаї, Будди – в Індії, Заратустри – в Персії, проповідях єврейських пророків.

Особливості політичних течій Стародавнього Сходу:

• політична думка не виділилась в самостійну галузь знання, відображалась в міфологічній формі;

• обгрунтуваня божественного походження влади; визнання божественного втручання в управління державою і визначення людської долі;

• проголошували верховенство етичних принципів над політичними;

• ототожнення державної влади із владою царя або імператора;

• торкалися питань управління, а не структури і функцій політичних інститутів.