Основні положення демократичного соціалізму

Політична демократія гарантоване право на життя; захист від свавілля держави; свобода думки, віросповідання, загальні вибори, право на культурну автономію для меншин, незалежність суддів, право на опозицію

Міжнародна демократія підтримка миру; боротьба проти гноблення і експлуатації народів; допомога слаборозвиненим народам

Економічна демократія повна зайнятість; вища продуктивність праці; піднесення життєвого рівня; соціальне забезпечення; справедливий розподіл доходів і власності; соціальне планування; збереження приватної власності; демократизація економіки при збереженні її державного регулювання (принципом і рушійною силою такого регулювання є ринок)

Соціальна демократія пошук “вічних ідеалів і цінностей”: свобода поглядів, преси, об’єднань; високий рівень життя, соціальне забезпечення; справедливість – рівні соціальні можливості; солідарність

Ідеологія націоналізму

Ідеологія націоналізму обґрунтовує пріоритетність національних інтересів, формулює цілі й цінності нації як суб’єкта політичного процесу, дійової особи історії.

Націоналізм – це прагнення людей, що мають спільну мову, звичаї, інтереси, бути незалежними й вести свої справи як окрема нація, прагнення людей, що належать до однієї нації, захистити свої інтереси та досягти умов, що дали б їм змогу прожити своє життя у згоді із власними бажаннями.

Особливості критики націоналізму представниками інших ідеологій:

• ліберали критикують націоналізм як бунт проти розуму і відкритого суспільства, що апелює до минулого, до закладених у людині племінних інстинктів, до пристрастей і до забобонів, до ностальгійного бажання позбутися пов’язаного з лібералізмом тягаря індивідуальної відповідальності, яку націоналізм намагається замінити колективною або груповою відповідальністю;

• марксисти розглядали почуття належності до нації як різновид фальшивої свідомості. Націоналізм тлумачився як ідеологія, створена буржуазією разом із залишками давньої аристократії для утримання і зміцнення своєї влади. Метою національної політики комуністичних партій проголошувалося подолання залишків “буржуазного націоналізму” у свідомості людей, зближення і злиття націй.

Доктрини націоналізму:

• ліберально-демократичний націоналізм (не заперечує прав людини, а захищає їх разом із правом національної ідентичності і культурного розвитку. Розглядає націю та її політико-державницьке самовизначення не як самодостатність, а в контексті демократизації суспільного життя, реалізації гуманістичних ідеалів. Стверджуючи необхідність вирішення національного питання для даної нації демократичний націоналізм не нехтує розв’язанням інших невідкладних завдань політичного, соціального й економічного розвитку. Націоналізм у цьому випадку обумовлений історичним станом, стадією розвитку цієї нації, яку представляють національні демократи, а їхній демократизм випливає з прагнення включити свою націю у загальноцивілізаційний процес, прилучити її до ринку, демократії та інших надбань сучасної цивілізації;

• право-радикальний націоналізм (тоталітарний, інтегральний, екстремістсько-терористичний, шовіністичний, неофашистський) найголовнішою є проблема самоствердження своєї нації. Передбачає ідеалізацію національних завдань, схильність до насильницьких методів боротьби, пошуків ворогів, непримиренності. Національний екстремізм притаманний націям, що самостверджуються, шовінізм – панівним націям або таким, що прагнуть домогтися панування над іншими народами. Якщо у шовінізмі присутній момент біологічного обґрунтування переваг власної нації та її політичних цілей, то він перетворюється на расизм).