1. Перша стадія (прихована):

• початкова фаза (нагромадження незадоволення через глибокі розбіжності інтересів і цінностей);

• друга фаза (починається з інциденту, який штовхає конфліктуючі сторони до боротьби. Відбувається не тільки усвідомлення протилежності інтересів і цінностей конфліктуючих сторін, а й формується їхня психологічна готовність до боротьби.

2. конфліктна (гостре протистояння між конфліктуючими сторонами, яке виражається у взаємному прямому чи опосередкованому блокуванні намірів, інтересів, цілей. На цій стадії відбувається зіставлення сил конфліктуючих сторін, оцінка їхніх шансів у боротьбі. Під силою розуміють здатність суб’єкта конфлікту реалізувати свої цілі всупереч волі опонента. Розрізняють фізичну силу (в тому числі технічні засоби насильства), інформаційну форму застосування сили, соціальний статус, інші ресурси (гроші, територія, ліміт часу, кількість прихильників). Конфліктуючі сторони на цій стадії можуть обирати такі лінії поведінки:

а) досягнення своїх цілей за рахунок іншої сторони і тим самим доведення конфлікту до кризової ситуації, яка призведе до війни, революції, партизанської війни, тероризму;

б) зниження рівня напруги, переведення конфліктної ситуації в більш приховану фазу за рахунок взаємних поступок;

в) пошук способів повного розв’язання конфлікту.

3. розв’язання конфлікту (перебудова свідомості, при якій образ ворога перетворюється на “образ партнера”, а психологічна установка до боротьби – на орієнтацію до співпраці. Часткове розв’язання конфлікту змінює тільки зовнішню поведінку, але зберігає внутрішню установку до продовження протиборства:

а) консенсус (досягнення взаємної згоди);

б) компроміс (відкладення конфлікту на основі взаємних поступок).

Стадії переростання конфлікту у кризу:

• передкризовий стан (сторони конфлікту лише тільки сформувались, окреслили взаємні претензії та вимоги, процес загосторюється, є небезпека його виходу з-під контролю. У такому випадку криза поки що не настала. У випадку нерозв’язання передкризової ситуації конфлікт переростає у форму зрілої кризи;

• зріла криза (спроба конфліктуючих сторін вирішити свої проблеми із застосуванням нових (порівняно із передкризовим станом) форм, методів, сил. Це можуть бути: демонстрації, мітинги, маніфестації, блокади, захоплення урядових установ, військове втручання, екстремістські виступи);

• післякризовий стан (настає за умови, коли знайдено вихід, що послабить напругу) або соціальна катастрофа.

Соціальна катастрофа – ситуація, коли найважливіші економічні і політичні інститути перестають діяти, громадяни стають практично беззахисними перед бідами неконтрольованої економіки і різкого зростання злочинності. Соціальна катастрофа призводить до різкого падіння продуктивності праці, рівня життя широких верств населення, відкидає країни, в яких мав місце такий процес, на багато років назад. Наслідки соціальної катастрофи залежать від рівня розвитку країни: чим вищим був рівень розвитку країни, її економічної системи і органів управління, тим важчими будуть наслідки соціальної катастрофи.

Способи розв’язання конфлікту:

• під час переговорів пріоритет повинен надаватись обговоренню тих питань, що призвели до конфлікту;

• учасники конфлікту повинні прагнути зняти психологічну і соціальну напругу, демонструючи взаємну повагу один до одного;

• сторони переговорів повинні створити атмосферу публічного рівноправного обміну думками, відкрито обговорювати взаємно незручні питання;

• учасники переговорів повинні прагнути до компромісу. Компроміс передбачає насамперед взаємні поступки або поступки слабшій стороні, або тій стороні, яка зуміла обгрунтовано довести свої вимоги тому, хто добровільно відмовився від частини своїх вимог.

Напрями виходу з кризової ситуації:

• революційний (вихід з кризової ситуації шляхом якісної перебудови існуючої системи);

• центристський (ставить своєю метою можливість досягнення компромісу, встановлення консенсусу між представниками конфліктуючих сторін);

• консервативний (орієнтує на повернення кризи у докризову ситуацію).

Види політичного співробітництва:

• політична згода;

• політичний союз;

• політичний блок.

Управління конфліктом – врегулювання, розв’язання, придушення, а також ініціювання певних конфліктних ситуацій в інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб’єктів. Політична гегемонія встановлюється через встановлення політичної ізоляції чи політичної нейтралізації. Політична стабільність – це стан динамічної рівноваги політичних сил.

Політичне рішення є основною ланкою і одночасно результатом політичної дії зокрема і політичного процесу в цілому.

Фази прийняття політичних рішень:

• на першій фазі відбувається фіксація вимог, пов’язаних із проблемою задоволення потреб, інтересів, цінностей індивідуальних і групових суб’єктів політики у різних політичних документах (резолюціях, деклараціях, заявах, маніфестах), а також організація масових акцій (маніфестацій, демонстрацій, пікетувань). Ця фаза передбачає масовий характер політичних дій з метою привернення громадської уваги до існуючих проблем.

• на стадії підготовки рішення відбувається складний процес погодження різних позицій зацікавлених сторін.

• на стадії прийняття рішення використовуються правила колективної дискусії, в якій беруть участь представники влади, політичних організацій, експерти. Рішення найчастіше приймається консенсусом чи голосуванням. Консенсус використовується для досягнення групової згоди. Спосіб голосування передбачає надання переваги позиції, яку підтримує більшість. Як правило, такий спосіб прийняття рішень часто супроводжується помилками. У сучасних західних демократіях вплив виборців на процес прийняття політичних рішень не є визначальним, оскільки партіям надається перевага у висуненні кандидатів, а виборцям залишається право тільки висловити свою підтримку певній партії.

Види політичних рішень:

• За суб’єктами прийняття (закони і постанови парламентів, нормативні акти центральної виконавчої влади, рішення місцевих органів влади і самоврядування, рішення політичних партій і груп тиску);

• За терміном дії і масштабністю цілей (стратегічні, тактичні і оперативні). Стратегічні рішення охоплюють загальні і перспективні цілі суспільного розвитку. Тактичні рішення стосуються безпосередньо виконання стратегічних рішень, а оперативні – поточних політичних завдань;

• За ступенем соціальних наслідків (функціональні, що забезпечують стабільність соціальної системи, і дисфункціональні, що порушують рівновагу).

Види виборчих систем:

• мажоритарна (це такий порядок визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі);

• Пропорційна (це такий порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які виставили своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів);

• Змішана - це такий порядок визначення результатів голосування, в якому поєднані елементи мажоритарної і пропорційної систем.