Література

1. Даль Р. Введение в экономическую демократию. Введение в американскую политику.-М., 1991.

2. Зілинський А. Народ, нація, держава //Віче.-1984.-№ 9.

3. Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм.-Дрогобич, 1992.

4. Картунов О., Маруховська О. Етнополітологія як наука і навчальна дисципліна //Політологічні читання.-1994.-№ 3.

5. Касьянов Г. Український націоналізм: спроба переосмислення //Віче.-1997.-№ 1.

6. Кельман М. Десять засад демократії //Право України.-1996.-№ 8.

7. Ковлер А.И. Исторические формы демократии.-М., 1990.

8. Котанджян Г.С. Этнополитология консенсуса-конфликта. Цивилизационный аспект национальной безопастности.-М., 1992.

9. Лобер В. Демократия: от зарождения идеи до современности.-М., 1991.

10. Майборода А. Теория этнополитики в западном обществоведении.-К., 1993.

11. Паренти М. Демократия для немногих.-М., 1990.

12. Позняков З.А. Нация. Национализм. Национальные интересы.-М., 1994.

13. Права человека и межнациональные отношения.-М., 1994.

14. Римаренко Ю.І. Національний розвій України.-К., 1995.

15. Салман А.М. Современная демократия.-М., 1992.

16. Сміт Е. Національна ідентичність.-К., 1994.

17. Трипольский В.О. Тернисті шляхи демократії: спроба політологічного аналізу //Український історичний журнал.-1994.-№ 6.

18. Четверний В.А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию.-М., 1993.

19. Шапиро Й. Демократия и гражданское общество //Политические исследования.-1992.-№ 4.

20. Шумпетер Й. Капіталізм, соціалізм і демократія.-К., 1995.

Політичні еліти і політичне лідерство

1. Теоретичне обгрунтування елітаризму.

2. Сучасні концепції політичних еліт.

3. Сутність політичного лідерства.

4. Типи політичного лідерства.

5. Політична еліта і лідерство в Україні.

Утворення і функціонування держав, їх сила і тривалість, політичний режим і суспільно-економічний устрій великою мірою залежить від сили і типу еліт: національних і політичних. Еліти є групами, що займають найвищі позиції у суспільстві або у його окремих сферах, становлячи їх “верхівку”. Терміном еліта (фр. “кращі”, “вибрані”) позначають провідні верстви в суспільстві, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя.

Еліта – це соціальна верства, меншість, представники якої мають такі соціальні та/або інтелектуальні якості, які дають їм можливість відігравати провідні ролі в усьому суспільстві або в межах його окремих сфер.

Елітою називаються люди:

• що одержали найвищий індекс в галузі їхньої діяльності (В.Парето);

• найбільш активні в політичному відношенні, орієнтовані на владу (Г.Моска);

• які користуються у суспільстві найбільшим престижем, статусом, багатством (Г.Лассуел);

• які володіють інтелектуальною чи моральною перевагою над масою, незалежно від свого статусу (Ж.Боден), найвищим почуттям відповідальності (Х.Ортега-і-Гассет).

Національна еліта – це еліта духовно-інтелектуальна, господарська, політична. За своєю структурою, джерелами формування національна еліта неоднорідна, але за ціллю своєї діяльності вона є однорідною, бо свідомо, чи навіть неусвідомлено працює на утвердження і розвиток національної держави, формування політичної нації як спільноти усіх громадян, що проживають у даній державі.

Політична еліта – це організована група, яка здійснює владу в суспільстві (правляча еліта) або перебуває в опозиції до правлячої верхівки (контреліта). Політична еліта бере участь безпосередньо або опосередковано у прийнятті й організації виконання політичних рішень.

Політична еліта – суспільна верства, що здійснює владу, забезпечує збереження та відтворення політичних цінностей і політичної системи загалом, діє з метою задоволення потреб та інтересів окремих соціальних груп або всього народу, користується певними перевагами свого суспільного становища. Політична еліта – це відносно замкнута спільнота з доволі постійним і чисельно обмеженим складом, яка має вирішальний вплив на обґрунтування загальнонаціональних (суспільних) цілей та на розроблення, прийняття і впровадження політичних рішень. Вона об’єднана міцними внутрішніми зв’язками та певними, більш або менш вираженими груповими інтересами.

Квазіеліта (псевдоеліта) – група людей, яка займає провідні позиції в політичній системі, але не відповідає сучасній моделі елітарних рис, не здатна виконувати належним чином свої функції. Такі еліти компенсують свою професійну неспроможність, інтелектуальну вбогість активною демагогічною діяльністю, вміло використовуючи інстинкти і стереотипи натовпу у своїх користолюбних цілях.

Опозиція – це будь-яка політично організована група, що критикує уряд і прагне здобути владу. Контреліта – це та політично активна верства суспільства, з якої в майбутньому може бути сформований новий тип еліти, що прийде на зміну існуючій.