Марксистська концепція політики

Відкидаючи революційний шлях суспільних перетворень і прагнучи виступати від імені всього людства, соціалісти-утопісти заперечували класовий характер своїх вчень. Спираючись на ці вчення німецькі мислителі Карл Маркс і Фрідріх Енгельс відкрито заявили про свою позицію захисту інтересів робітничого класу. Вони поставили за мету з’ясувати умови і вказати шляхи звільнення трудящих від будь-яких форм експлуатації.

Політичні погляди Карла Маркса (1818-1883; “Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р.”, “Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта”, “Громадянська війна у Франції”, “Капітал”, “Критика готської програми”, “Маніфест Комуністичної партії” у співавторстві з Енгельсом):

• виступав з ідеєю про вирішальну роль класової боротьби в історичному процесі;

• пов’язував ідею класової боротьби з думкою про роль пролетаріату у цій боротьбі, яка полягала у ліквідації експлуатації, здійсненні соціальної революції, ліквідації класів;

• звів суть держави до диктатури певного класу;

• для здійснення пролетаріатом свого завдання необхідна особлива класова партія, яка перетворила б пролетаріат у самостійну політичну силу. Ця партія має вести безкомпромісну боротьбу з противниками пролетаріату та будь-якими відхиленнями в середині партії.

Політичні погляди Фрідріха Енгельса (1820-1895; “Походження сім’ї, приватної власності і держави”, “Анти-Дюрінг”, “Роль насильства в історії”, “Розвиток соціалізму від утопії до науки”):

• вперше систематично виклав основи історичного матеріалізму;

• висунув думку про походження і еволюцію класів в суспільстві;

• рушійною силою історії вважав класову боротьбу;

• пролетаріат має месіанське призначення і реалізувати його може через політичну революцію насильницького типу;

• суть державної влади – класове панування;

• революція має знищити стару державну владу і створити диктатуру пролетаріату;

• держава потрібна пролетаріату не в інтересах свободи, а в інтересах придушення своїх противників;

• свобода може прийти тоді, коли держава як така перестане існувати.

Загальні положення марксистської політичної теорії

1. Держава існувала не завжди. У первіснообщинному суспільстві, до появи писемності і класів, держави не було. Виникнення держави пояснюється поступовим розподілом праці та привласненням засобів виробництва, що призвело до появи антагоністичних класів;

2. Держава – знаряддя панівного класу, що використовується для підкорення пригноблених класів. Капіталістична держава є інструментом забезпечення панування буржуазії над пролетаріатом. В історії суспільства спостерігаються періоди рівноваги між антагоністичними класами, коли держава набуває незалежності від інтересів панівного класу.

3. Для утримання влади над пригнобленими класами держава використовує три основних засоби, вдаючись до них одночасно або по черзі, залежно від ситуації, - армію, поліцію та бюрократію, котрій властиві такі риси: централізованість, ієрархічність, ритуальність; ідеологію, за допомогою якої приховується реальне гноблення і яка відволікає від думки про будь-який опір йому.

4. Непримиренність антагоністичних класів неминуче призводить до класової боротьби, що є рушієм історії.

5. Основна сила революційного процесу – пролетаріат, якому нічого втрачати, крім власних кайданів. Виборюючи свободу для себе, він тим самим домагається свободи для всього суспільства.

6. Революційне насильство є необхідною умовою переходу до нового суспільного ладу. Марксизм допускав мирний шлях суспільного розвитку лише за умови, що організована сила пролетаріату примушує буржуазію здатися.

7. Для здійснення революційного насильства щодо буржуазії пролетаріат встановлює свою диктатуру. Вона потрібна лише на етапі перехідного періоду (від капіталізму до соціалізму). Після зникнення антагоністичних класів держава відімре, а встановиться самоврядування народу.

8. Заперечення ліберальної демократії з її парламентаризмом і поділом влади, як такої, що створює ілюзію народного представництва, а насправді є лише одним із видів диктатури над працею. Марксисти допускали “буржуазну демократію” тільки в межах, сприятливих для розгортання класової боротьби, проте їхньою головною метою залишається розвал ліберально-демократичної політичної системи та заміна її “тимчасовою” диктатурою пролетаріату з наступною побудовою суспільства комуністичного типу.

Політичні погляди В.І.Леніна (1870-1924; “Імперіалізм як вища стадія капіталізму”, “Держава і революція”, “Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції”):

• доповнив і скоригував положення марксизму щодо революційної практики і будівництва більшовицької держави. Намагався довести винятковість марксистського вчення;

• сформулював марксистську (більшовицьку) політичну доктрину, центральне місце в якій відведено питанню про класову боротьбу;

• розробив основні засади класової політики і національного питання (в епоху пролетарських революцій національно-визвольна боротьба народів стає невід′ємною частиною революційного процесу, спрямованого проти імперіалізму; буржуазія прагне до захоплення нових територій і штучно створює протиріччя між націями, загострюючи національне питання. Буржуазному націоналізму робітничий клас протиставляє пролетарський інтернаціоналізм);

• розробив концепцію соціалістичної революції, теорію революційної ситуації (коли верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому), партії нового типу (побудованій на суворій централізації, партії-авангарду робітничого класу, партії, діяльність якої спрямована на здійснення соціалістичної революції та втілення у життя диктатури пролетаріату), а також стратегію будівництва пролетарської держави;

• відмовився від деяких положень класичного марксизму щодо природно-історичного шляху розвитку суспільства, пріоритету економіки над політикою, тотального усуспільнення виробництва;

• вважав, що захопивши політичну владу, можна створити передумови (які ще не визріли) для побудови нового соціалістичного суспільства; вважав, що соціалізм та комунізм може перемогти в одній країні, економіка якої перебуває не на високому рівні розвитку, наголошував на особливості розвитку Росії, де може перемогти соціалістична революція; висунув думку про соціально-класову структуру суспільства, дав визначення поняття “клас”; був прихильником світової соціалістичної революції;

• для прискорення соціалістичної революції потрібно домогтися поразки своєї країни у війні для зростання злигоднів народних мас, які в такому випадку будуть більше схильні до революційних перетворень;

• поділяв марксистське формаційне розуміння розвитку суспільства, в основу якого покладався класовий принцип; вважав імперіалізм найвищим і останнім етапом капіталізму, край якому буде покладено за допомогою соціалістичної революції;

• розробив положення про нерівномірність економічного розвитку країн за умов капіталізму.

Політичні погляди Й.В.Сталіна (1879-1953; “Марксизм і національне питання”, “Про основи ленінізму”, “До питань ленінізму”):

• вважав, що мета диктатури пролетаріату – в реалізації можливості виховання та загартування пролетаріату, у перевихованні дрібно-буржуазних верств;

• суть диктатури пролетаріату полягає в тому, що це влада “більшості населення над меншістю, держава цієї більшості, вираз її диктатури”;

• вважав, що в умовах перехідного періоду між капіталізмом і комунізмом (в період соціалізму) зростає класова боротьба, оскільки експлуататорські елементи не бажають віддавати владу (це було ідеологічне обґрунтування репресій);

• різко виступав проти політичної опозиції (був організатором масових репресій, в результаті яких постраждали близько 30 млн. чол.); критикував ліберальну демократію; був прибічником посилення державної влади в міру розвитку соціалізму, жорстких методів керування державою, несумісних із мораллю та правом;

• виступав з позицій російського великодержавницького шовінізму проти права націй на самовизначення; вважав за можливе поширити соціалістичну революцію шляхом воєн проти інших країн світу; у зовнішній політиці притримувався принципів таємної дипломатії;

• був прибічником суцільної колективізації сільського господарства; виступав противником приватної власності й успішно знищив на території СРСР приватне сільське господарство та приватні промислові підприємства; виступав за націоналізацію та мілітаризацію промисловості і сільського господарства.