Структура політичної еліти

Політична еліта

Контреліта Контреліта

Опозиційна еліта Правляча еліта Опозиційна еліта

Еліта впливу Еліта впливу

Еліта влади

Законодавці Виконавча влада Судова влада

Професійний Вище офіцерство Керівництво

Апарат правоохоронних

(бюрократія) органів і СБ

Господарська еліта: Духовно-інтелектуальна еліта:

промисловці, фінансисти, творча інтелігенція, церковна

аграрна еліта, ієрархія, впливові працівники

профспілкові лідери засобів масової ін формації

До еліти впливу належать такі суспільні групи і окремі діячі, що мають змогу істотно впливати на політичний процес:

• покровителі бізнесових кіл;

• фінансові фонди і кампанії;

• “інтелектуальний трест” експертів всередині організованої влади;

• економісти і політологи, спеціалісти в галузі внутрішньої і зовнішньої політики;

• дослідники (“інженери”) громадської думки;

• впливові редактори і оглядачі засобів масової інформації;

• прихильники і популяризатори політичного курсу даної правлячої або опозиційної еліти з середовища творчої інтелігенції (письменники, кіномитці).

Історичні типи еліт:

• У Стародавньому Сході, а також у часи Середньовіччя належність до еліти зумовлювалася соціальним становищем: сам факт народження людини в знатній сім’ї надавав їй привілеї. Така еліта була замкнутою групою і не піддавалася зовнішнім впливам.

• У буржуазному суспільстві, в якому були скасовані феодальні привілеї, замість родових еліт з’являлися фінансово-промислові олігархії, які володіли багатством і грошима;

• У сучасному суспільстві до еліти входять люди, які володіють не тільки грошима, а й високим інтелектом. Правила жорсткої конкуренції передбачають вступ або вихід з еліти залежно від успіху або поразки кожного і незалежно від його соціального походження і багатства. В конкуренції зростає попит на людей, які мають перевагу над іншими у професіоналізмі, інтелекті, моральних чеснотах, соціальній активності. Соціальне походження в сучасних умовах відіграє важливу роль у процесі формування еліти, оскільки забезпечує сприятливі стартові умови для набуття елітарних рис, необхідних для здобуття успіху в конкурентній боротьбі.

У контексті конкретно-історичного суспільства і політичного режиму еліти поділяють на такі типи:

- спосіб формування:

• Відкриті (еліти, що мають високу горизонтальну і вертикальну мобільність, тобто здатність поповнюватися за рахунок вихідців як із різних елітних груп, так і з соціальних низів. Основними критеріями добору для відкритої еліти є особисті досягнення в бізнесі, політиці й адміністративній діяльності. Поступ на вищий щабель елітної ієрархії тут забезпечується високими професійними і моральними якостями. Для еліт цього типу притаманні такі риси, як відкритість, тактовність, критичність і раціоналізм.

• Закриті (поповнення рядів відбувається повільно, доступ до них заформалізований і ускладнений. У таких елітах при доборі кадрів акцент зміщується не стільки на професійні якості претендента, скільки на його відданість вождю чи системі. Місце в елітарній ієрархії забезпечується тут здебільшого завдяки прихильності вищого керівництва, а не на підставі особистих якостей. Закриті еліти відзначаються догматизмом, магізмом, нездатністю йти на компроміси;

• Легітимні (еліти, що отримали владу при добровільній підтримці мас);

• Нелегітимні (еліти, що панують над більшістю з допомогою примусу, насильства й ідеології);

- роль у інтеграції суспільства:

• Фрагментовані (еліти, володіючи низьким рівнем структурної інтеграції, невеликою здатністю до консенсусу з приводу вибору та збереження основних суспільних цінностей і норм, не забезпечують стабільності суспільства);

• Нормативно інтегровані еліти відзначаються високим рівнем консенсусу в основних правилах політичної і суспільної діяльності. Боротьба забезпечує високий рівень стабільності суспільства;

• Ідеологічно інтегровані еліти також забезпечують стабільність суспільства, але завдяки нав’язаному більшості консенсусу щодо системних вартостей, а також жорсткому партійному і поліційному контролю за їх дотриманням.

За видами політичної діяльності:

1. Державна (адміністративна, депутатська);

2. Муніципальна;

3. Партійна;

4. Громадських організацій (груп тиску).

За місцем у елітарній ієрархії:

• вища (особи, які займають найвищі посади в уряді, парламенті, основних партіях, впливових групах тиску і приймають стратегічні рішення).

• Середня (депутати, вищі адміністративні посадові особи регіональних і муніципальних органів, бізнесмени, діячі культури, які впливають на процес прийняття політичних рішень).

• Нижча (адміністративний апарат державних органів, керівники регіональних відділень основних партій, а також керівники невпливових партій).

Владні центри – це безпосереднє оточення державних лідерів – президента, спікера парламенту, керівника уряду, основних лідерів опозиції, які представлені в органах законодавчої і виконавчої влади.

Владні структури об’єднують кілька владних центрів і забезпечують ширшу підтримку політичних лідерів.

Владні групи – фракції чи коаліції, котрі з кон’юнктурних або інших міркувань надають підтримку владним структурам.

Політичні угрупування – об’єднання політичних лідерів з метою підготовки і забезпечення прийняття тих чи інших рішень.

Політична еліта постійно поповнюється за рахунок “субеліти”, тобто верстви, яка є проміжною між більшістю суспільства, не елітою і політичною елітою як вершиною суспільної піраміди. Вона різними методами підтримує політичну еліту, поповнює її новими членами, а також приймає тих, хто відходить з політичної еліти.