Ідеологія етатизму

Напротивагу анархізму існує позиція, яка отримала назву етатизм (фр. Etat – держава) – це засилля держави в економічному, соціальному, політичному й духовному житті суспільства. Найбільш яскравими представниками етатизму можна вважати Платона, Аристотеля, Макіавеллі, Гегеля, які розглядали державу як “благо”.

Термін “етатизм” виник у Франції у 80-х роках ХІХ ст.. і означав політичну доктрину, яка вимагала поширення повноважень держави на всі сфери життя.

Теоретично етатизм обґрунтовує необхідність активного втручання держави в усі сфери суспільного життя, виходячи із сприйняття держави як всезагальної цінності, вищого результату й мети суспільного розвитку. Практично етатизм проявляється в централізації, концентрації і бюрократизації політичної влади, поширенні організаційно-контрольних функцій держави за межі оптимального співвідношення держави і суспільства. Процес етатизації суспільного життя веде до послаблення громадянського суспільства, його впливу на державу, що, в свою чергу, негативно відбивається на самій державі, спричиняючи її занепад.

Етатизація суспільного життя найбільшою мірою відбувається за недемократичних, особливо тоталітарних, політичних режимів. За тоталітаризму централізація влади, утиск прав і свобод громадян, свавілля й волюнтаризм правлячої верхівки набувають крайніх форм. Деякі риси етатизму зберігаються і в демократичному суспільстві, але тут він охоплює, головним чином, сферу економіки і контролюється політичними інститутами громадянського суспільства.

Взаємовплив політичних ідеологій

Різні ідейно-політичні доктрини не можуть існувати у чистому вигляді. Вони взаємодіють у реальних ідеологічних і політичних процесах, впливають одна на одну, у процесі боротьби запозичують певні ідеї навіть своїх колишніх супротивників.

Так, у ХХ ст.. відбулося істотне зближення лібералізму і соціал-демократизму. Ліберали визнали необхідність втручання держави в економіку й соціальні відносини, оскільки це дає можливості уникати гострих кризових явищ в економіці західних країн. В ідеологію лібералізму увійшли соціал-демократичні ідеї соціальної захищеності і справедливості, які передбачають перерозподіл доходів від багатих на користь малозабезпечених верств населення. Ліберали визнали, що держава мусить бути не лише правовою, а й соціальною, метою якої є добробут усіх громадян. Водночас соціалісти поступово відмовилися від неприйняття приватної власності і ринкової конкуренції, що зблизило їх із лібералізмом і консерватизмом.

Відбулося також зближення консерватизму й лібералізму. Виступаючи проти комунізму і соціалізму, консерватори змушені зважати на об’єктивну тенденцію до соціалізації. Комуністи не тільки відмовилися від насильницького захоплення влади, а й визнали допустимість у суспільстві приватної власності, ринкових відносин.

Комунізм, незважаючи на його нинішню ідейну кризу та крах головних носіїв – комуністичних режимів колишніх соціалістичних країн, залишається впливовою політичною течією, у тому числі в цих же країнах. Привабливість комуністичного вчення полягає передусім у його головній ідеї – ідеї соціальної рівності, яка залишається актуальною протягом всієї історії людства.

За своєю природою капіталізм, особливо періоду первинного нагромадження капіталу і вільної конкуренції, є жорстоким суспільством, яке ставить людей в умови боротьби за виживання. Своїми соціальними надбаннями капіталістичні країни завдячують не тільки прогресу виробництва і, отже, збільшенню споживання, а й реальному прикладові соціалізму, який його значно переважав у рівні соціального забезпечення і соціальних гарантій існування людей.

Не випадковими ідейно-політичними доктринами є фашизм і анархізм. Фактично анархізм є крайньою формою протесту проти державного примусу. Концепції правової держави та громадянського суспільства також спрямовані на обмеження свавілля держави. Фашизм є результатом затяжної суспільної кризи, свідомого приниження національної гідності німецького народу після поразки Німеччини у першій світовій війні.

Об’єктивною основою зближення всіх ідеологій є закономірності суспільного розвитку.