Німеччина

• Мартін Лютер (1483-1546; “95 тез”, “Про світську владу, якою мірою ми повинні їй підкорятися”, “Про свободу християнства”) заснував німецький протестантизм. Виступав за необхідність проведення церковних реформ з огляду на користолюбство верхівки католицької церкви у торгівлі індульгенціями. Виступав за релігійне життя без церковної організації. Наголошував на необхідності всенародної боротьби з папством під проводом світської влади. Його ідеалом була сильна абсолютна монархія. Проголосив право підданих на незалежні переконання, а у випадку переслідування за них – право на опір.

• Іммануїл Кант (1724-1804; “Ідеї загальної історії з космополітичної точки зору”, “До вічного миру”, “Метафізичні початки вчення про право”) відстоював думку, що державні органи повинні створювати досконалі закони. Політичний устрій і режим держави повинен відповідати принципам права. Держава – це об’єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам. Мета держави не в піклуванні про матеріальні і соціальні інтереси громадян, а в правовому забезпеченні індивідуальної свободи та захисті приватної власності; право не залежить від суспільних відносин і має своєю основою природний всезагальний закон свободи, що виступає як моральний закон, який повинні поважати всі люди, підпорядковуючись внутрішньому регулятору - моральному обов’язку; пріоритетне місце в системі політичного вчення посідає людина; мета людства – розвиток і здійснення свободи, громадянської рівності й справедливості, створення квітучого громадянського суспільства, тобто досягнення всезагального правового громадянського стану; мета громадянського суспільства – щастя громадян, втілення принципу самоцінності кожної особистості; мета держави – торжество ідеї права; держава повинна стати правовою організацією, де влада належить суверенному народу; форми політичного правління поділяв на деспотичні, автократичні, аристократичні, демократичні й республіканські, віддаючи перевагу автократії у вигляді абсолютної монархії за умов наявності справедливого короля; перехід від абсолютної до конституційної монархії бажаний виключно за умов мирного реформування і дарування народу конституції самим монархом; поділ влади повинен здійснюватися за принципами взаємопідтримки і координації владних гілок, а не за принципами стримувань і противаг; мирне реформування проводить не законодавча, а виконавча влада.

• Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831; “Енциклопедія філософських наук”, “Історія філософії”, “Філософія історії”, “Філософія права”, “Феноменологія духу”, “Наука логіки”) заклав теоретичні засади концепції громадянського суспільства, яке характеризується системою потреб, правосуддям і корпораціями, ґрунтується на приватній власності й загальній рівності. Головна функція громадянського суспільства, яке у своїх діях повністю покладається на правосуддя, - захист свободи і приватних інтересів громадян. Він розумів громадянське суспільство як систему суспільних інститутів, які виступають посередниками між державою та індивідом і в рамках правових відносин захищають інтереси особи та груп на державному рівні. Ставлення до держави еволюціонувало від думки про необхідність подолання її засилля до підняття держави на рівень ідеалу. У молоді роки відстоював ідею вічного миру, а у зрілі – обґрунтував необхідність війни. Був прихильником спадкової монархії, яка обмежена законами, що дозволяє запобігти деспотизму.

США

• Бенджамін Франклін (1706-1790; співавтор Декларації незалежності США та Конституції США) наприкінці 1760-х років відмовився розглядати Британську імперію як єдине органічне політичне утворення і розвинув ідею home rule, тобто самоуправління північно-американських провінцій, відповідно до якої північно-американські штати й Англія поставали як дві рівноправні й суверенні частини імперії. Вважав, що зовнішня законодавча влада повинна належати місцевим асамблеям і парламенту, а королю відводилася роль посередника між двома владами. Права й свободи американців і жителів метрополії мають регулюватися конституціями, які вони самі схвалили, а у провінціях роль конституції виконують хартії. Усі намагання парламенту поширити свої закони на провінції розглядав як намагання політичної узурпації, при цьому посилався на вчення про право кожного народу на укладання “суспільного договору” та його скасування, якщо він перестав відповідати інтересам підданих. Не будучи прибічником радикальних політичних змін, послідовно відстоював ідею незалежного та гармонійного розвитку своєї країни як “країни праці”, в якій не буде різкої поляризації між багатими і бідними, між розкішшю одних і аскетизмом інших, де люди житимуть в стані “щасливої поміркованості”, де республіканська влада керуватиме всіма матеріальними перевагами і політичними навичками.

• Томас Пейн (1737-1809; “Здоровий глузд”, “Право людини”) виступив за незалежність північноамериканських колоній Англії. Доводив, що боротьба північноамериканських штатів за свою незалежність є природним правом кожного народу; захищав ідеї республіканського самоуправління колоній і критикував недоліки спадкової монархії та напівреспубліканського парламенту метрополії; одним з перших провів різницю між суспільством (громадянством) і державою (правовою); держава є продуктом суспільства й відрізняється від нього як за походженням, так і за завданнями, суспільство створюється нашими потребами, а уряд - нашими недоліками; суспільство в будь-якому становищі є благо, уряд, навіть найкращий, є лише необхідним злом, у гіршому випадку – це зло нестерпне, а якби люди не мали вад і будували свої стосунки на засадах справедливості, то уряди були б непотрібні; відстоював право народу на знищення політичного ладу, котрий не відповідає його інтересам і цілям; політичним ідеалом Пейна була демократична республіка із загальним виборчим правом, широким рівним представництвом; критикував церкву, релігійний фанатизм; вважав, що релігія є знаряддям деспотизму; виступав за пропорційне до прибутків обкладення податками, що могло забезпечити встановлення власності на твердому фундаменті національних інтересів і національному захисті);

• Томас Джефферсон (1743-1826; підготував “Декларацію незалежності США) запропонував ввести систему балансів та стримуючих чинників для врегулювання відносин між різними гілками влади. Відстоював необхідність проведення виборчої реформи, за якою право голосу мало надаватися усім чоловікам, незалежно від майнового стану. Намагався поширити права людини на рабів.

• Александр Гамільтон (1757-1804; “Федераліст” у співавторстві) сформулював політико-економічну концепцію сильної централізованої федеральної влади. Прагнув до зміцнення виконавчої влади. Підтримував думку про поділ народу на правлячу меншість і підпорядковану більшість. У зрілі роки підтримував думку про провідне місце судової влади. Головне призначення держави бачив в охороні приватної власності від народу. Спочатку виступав на захист конституційної монархії; після того, як його вимоги не втілилися у життя, почав наполягати на встановленні довічної президентської влади, надавши президенту необмежених повноважень. На чолі штатів пропонував поставити призначених центральним урядом губернаторів, які б були наділені великою владою, зокрема накладати вето на усі закони штатів; вимагав не включати в конституцію білль про права, наполягав на введенні високого майнового виборчого цензу; вважав, що законодавчий орган повинен складатися з двох палат.