Література

1. Андреев С.С. Политические системы и политическая организация //Социально-политический журнал.-1992.-№ 1.

2. Арон Р. Демократия и тоталитаризм.-М., 1993.

3. Анохин М.Г. Политические системы: адаптация, динамика, устойчивость.-М., 1996.

4. Баран В. Теорія тоталитаризму: генеза і сутність //Сучасність.-1996.-№ 8.

5. Белов Г.А. Политическая система //Кентавр.-1995.-№ 2.

6. Гавриленко І. Політична система суспільства //Політологічні читання.-1993.-№ 1.

7. Гаджиев К.С. Тоталітаризм как феномен ХХ века //Вопросы философии.-1992.-№ 2.

8. Гуггенбергер Б. Теория демократии //Политические исследования.-1991.-№ 2.

9. Ковлер А.И. Кризис демократии ? Демократия на рубеже ХХІ века.-М., 1997.

10. Лобер В. Демократия: от зарождения идеи до современности.-М., 1991.

11. Марченко М.Н. Механизмы адаптации политическиой системы современного Запада //Советское государство и право.-1991.-№ 11.

12. Политическая система и ее роль в жизни общества //Социально-политический журнал.-1992.-№ 8.

13. Саламатин В.С. Политические режимы: к методологии понятий.-М., 1995.

14. Салмин А.М. Современная демократия.-М., 1992.

15. Сікора І. Проблема легітимності політичної системи і державності в перехідних суспільствах //Політологічні читання.-1992.-№ 1.

16. Фарукшин М.Х. Политическая система общества //Соціально-политические науки.-1991.-№ 5.

17. Федоров В. Эволюция авторитаризма.-М., 1994.

18. Чиркин В.Е. Глобальные модели политической системы современного общества: индикаторы еффективности //Государство и право.-1992.-№ 5.

19. Шабров О.Ф. Политическая система: демократия и управление обществом //Государство и право.-1994.-№ 5.

20. Цыганов А.П. Современные политические режимы: структура, типология, динамика.-М., 1995.

21. Якушик В.М. Політична система і політичний режим //Політична думка.-1993.-№ 1.

22. Якушик В.М. Різновиди політичних режимів //Віче.-1995.-№ 9.

Держава у політичній системі суспільства

1. Сутність, структура і функції держави.

2. Типи держави.

3. Форми державного правління і державного устрою.

4. Проблеми державотворення в Україні.

Термін “держава” трактується у трьох значеннях:

1. як асоціація, що міститься на окремій території, об’єднує усіх членів суспільства. В такому розумінні цей термін використовується як синонім понять “суспільство”, ”країна”, “вітчизна”;

2. як відносини політичної влади – сукупність зв’язків між громадянами й органами держави;

3. як адміністративні органи влади та правові норми, що визначають їх функціонування.

Держава – одна з найголовніших форм суспільної організації – може бути представлена у вигляді території, на якій вона існує, політичних інститутів, які здійснюють суверенну владу в межах цієї території, та державної символіки.

У різних філософських, соціологічних і політологічних теоріях це поняття має неоднаковий зміст.

Трактування терміну “держава”:

• Представники юридичного позитивізму розглядали державу виключно з правової точки зору. У їхніх концепціях держава трактувалася як правова форма для сукупного життя народу і “верховна юридична особа”, “юридична організація народу”, “юридичне уособлення нації”.

• Німецький правник Г.Кельзен ототожнював державу і право. На його думку, держава – це система відносин панування і підлеглості, де воля одних виступає як мотив інших. Суть цих відносин полягає в тому, що вони утворюють урегульовану і впорядковану нормативну систему примусу. В такому розумінні держава – це відносно централізований правопорядок. Г.Кельзен визначав, що будь-яка держава є правовою.

• Німецький юрист Р.Ієрінг розробив соціологічну теорію держави. Він визначав державу як соціальну організацію примусової влади, що забезпечує вищість суспільних інтересів над особистими.

• Представники класової теорії держави К.Маркс і Ф.Енгельс наголошували на класовій сутності державної влади. На їхню думку, держава – це комітет, який управляє загальними справами всього класу буржуазії.

• Німецький учений-правознавець К.Шмітт розробив теорію “тотальної держави”, яка передбачає передусім існування владної держави – апарату політичної влади, що в екстремальних ситуаціях бере на себе весь тягар важливих суспільних рішень. “Тотальну державу” можна створити на основі єдності держави і “національної однорідності”.

• Згідно із концепцією іспанського правознавця Г.Песес-Барби Мартінеса поняття “держава” означає не будь-яку форму політичної організації (наприклад, античну чи середньовічну), а тільки ту, що виникла у Новий час. До істотних її ознак він відносить: суверенну владу, раціональність адміністрації, державну власність, постійну армію, релігійний нейтралітет.

Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм і на певній території здійснює управління суспільними процесами і забезпечує безпеку особи і нації.

Теорії походження держави:

• у країнах Стародавнього Сходу держава розглядалася як щось святе, що дається від Бога і що вимагає беззаперечного підкорення; загалом і більш пізні теологічні теорії (католицької церкви, ісламу) вказували на походження державної влади від Бога;

• у Стародавній Греції з державою почали пов’язувати вимоги справедливості (піфагорійці), законності (Сократ), турботи про спільне благо (Демокріт);

• Аристотель розглядав державу як вищу форму спілкування між людьми; його патріархальна концепція держави пов’язує її виникнення з природним процесом зростання родів, потім – племен, аж до таких великих спільнот, якими стали держави. Спадковий монарх є дуже віддаленим нащадком родових вождів, які ведуть свій родовід від Адама;

• у XVII та XVIII ст.. популярними були концепції суспільного договору (Т.Гоббс, Ж.-Ж.Руссо; держава виникає на певному етапі історичного розвитку людства як наслідок укладення спеціальної угоди між народом і правителем. Один різновид цієї концепції виправдовував абсолютизм тим, що народ добровільно віддав право керувати суспільством монархові і тому має йому коритися. Інший різновид концепції суспільного договору підкреслював право народу на повстання проти правителя, який не виконує угоди і не дбає про своїх підданих);

• класова (К.Маркс, Ф.Енгельс; держава виникає одночасно із поділом суспільства на класи для захисту інтересів панівних класів);

• теорія завоювання (походження держави пояснюється актом насильства, завоюванням одного народу іншим. З метою підкорення завойованих народів створюються держава як особливий апарат примусу);

• органічна (утворення держави внаслідок природної диференціації органів “суспільного організму”);

• психологічна (держава – організація, яка утворилася для керівництва суспільством з боку визначених осіб);

• теорія необхідності захисту від зовнішньої загрози (відокремлені одне від одного племена утворюють державу з метою захисту від зовнішніх нападів).

Ознаки держави:

• суверенітет (держава володіє найвищою і необмеженою владою над внутрішніми суб’єктами у межах кордонів тієї чи іншої країни (внутрішній вимір), а інші держави повинні визнавати цей принцип (зовнішній вимір);

• примус (кожен громадянин зобов’язаний визнавати свою державну належність і підпорядковуватися державній владі, на території якої він живе. Бездержавність (апатридизм) трактується як ненормальне явище, що наголошується у Гаазькому договорі 1930 р. і Всезагальній декларації прав людини 1948 р.);

• право на застосування сили (держава володіє первинним, вищим, порівняно з іншими організаціями, правом застосовувати силу в межах, встановлених законом);

• Право (держава функціонує в рамках встановленого права. Структура і функції державних органів визначаються правом. Право виступає не лише як нормативний механізм діяльності держави, а й як регулятор відносин співжиття громадян у суспільстві);

• Апарат держави (сукупність управлінсько-адміністративних структур, покликаних реалізувати рішення центральних і місцевих органів влади);

• Територія (держава нерозривно пов’язана з певною територією, на яку поширюється її влада, а закони мають обов’язкову силу).

Організаційна структура держави:

1. Представницькі органи (не всі представницькі органи є законодавчими. Таку прерогативу має парламент, а у федеративних державах – суб’єкти федерації (штати, кантони, землі), частково законодавчі повноваження можуть делегуватися державою на регіональний і муніципальний рівні:

• парламент;

• регіональні;

• муніципальні (або місцеві)

2. державні виконавчо-розпорядчі органи (структури президента, кабінету міністрів, а також регіональні і муніципальні адміністрації, наділені державними повноваженнями. У державних виконавчих органах деяких країн розмежовуються політичні й адміністративні структури).

3. Політичні виконавчі структури (президент, прем’єр-міністр і міністри, а весь їхній управлінський апарат відноситься до адміністративних органів).

4. Судові органи (розрізняються за адміністративно-територіальними ознаками (обласні, районні, міські) і за сферою юрисдикції (конституційні, загальні, господарські, військові, адміністративні, кримінальні, цивільні).

5. Прокуратура як орган державного нагляду за дотриманням законодавства діє в таких країнах, як Росія, Україна, Іспанія; в анголо-саксонських країнах прокуратура функціонує в системі судової влади.