Література

1. Бакназар-Юзбашев Т.В. Партии в буржуазних политико-правовых учениях.-М., 1988.

2. Білоус А.О. Політичні об’єднання України.-К., 1993.

3. Васильєв М.И. Партии, движения, политические силы //Политические исследования.-1992.-№ 5-6.

4. Вятр Е. Социология политических отношений.-М., 1979.

5. Голосов В.В. Форматы партийных систем в новых демократиях: институциональные факторы неустойчивости и фрагментации //Политические исследования.-1988.-№ 1.

6. Дюверже М. Политические партии.-М., 2000.

7. Евдокимов В.В. Партии в политический системе буржуазного общества.-Свердловск, 1990.

8. Коломейцев В.Ф. Партии в зеркале западной политологии //Государство и право.-1995.-№ 10.

9. Кулик А.Н. Сравнительный анализ в партологии: Проект К.Джанды //Политические исследования.-1993.-№ 1.

10. Марченко М.Н., Фарукшин М.Х. Буржуазне политические партии.-М., 1987.

11. Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии //Диалог.-1990.-№ 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 18.

12. Острогорский М.Я. Демократия и политические партии.-М., 1997.

13. Прозоров Ю.Б. Партии в переходных обществах //Политические исследования.-1994.-№ 4.

14. Пушкарева Г.В. Партии и партийные системы: концепция М.Дюверже //Социально-политический журнал.-1993.-№ 9-10.

15. Свалов А.И. О пролетарських партиях “старого” и “нового” типа //Рабочий класс и современный мир.-1990.-№ 1.

16. Таагепера Р., Шугарт М.С. Описание избирательных систем //Политические исследования.-1997.-№ 3.

17. Уолленстайн М. Избирательные системы, партии и политическая стабильность //Политические исследования.-1992.-№ 5-6.

18. Шведа Ю. Методологічні застереження Дж.Сартрі щодо аналізу партійних систем //Нова політика.-1998.-№ 5.

19. Шведа Ю. Соціологія партійних систем Моріса Дюверже //Нова політика.-1996.-№ 4-5.

20. Шматкова Т.В. Из основ политологии Запада //Политические исследования.-1991.-№ 2.

Розділ 5. Світова політика і міжнародні відносини міжнародна політика і світовий політичний процес. Україна в системі міжнародних відносин

1. Поняття міжнародної політики.

2. Принципи міжнародного права.

3. Сучасний світ і його характерні риси.

4. Україна в сучасному геополітичному просторі.

Зовнішня політика – це комплекс дій, спрямованих на встановлення і підтримку стосунків з міжнародним співтовариством, захист власного національного інтересу та поширення свого впливу на інших суб’єктів міжнародних відносин.

Види зовнішньої політики:

• агресивна (прагнення держави досягнути експансіоністських цілей, спроби розв’язати внутрішні проблеми засобами зовнішньої політики);

• активна (будується на пошуках балансу між внутрішньою та зовнішньою діяльністю держави, успішному виконанні нею ролі суб’єкта міжнародної політики;

• пасивна (властива для слабких в економічному, політичному, військовому плані країн, які намагаються пристосуватися до міжнародного середовища, перевівши свою зовнішню політику на позиції інших держав);

• консервативна (пов’язана із прагненням колишніх “великих” держав зберегти свої впливи на міжнародній арені і досягнутий раніше баланс між внутрішньою та зовнішньою політикою).

Міжнародні відносини – це сукупність різноманітних стосунків (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами або групами національних держав, а також створеними ними світовими і регіональними організаціями, у процесі взаємодії яких складається певний світовий або регіональний правовий порядок. Міжнародні відносини – сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв’язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені. Міжнародні відносини формуються під впливом зовнішньої політики країн світу, певною мірою регулюючись багатьма міжнародними нормами і цінностями, виробленими людством упродовж його історичного розвитку.

Головні суб’єкти міжнародних відносин:

• національні держави;

• всесвітні й регіональні міжнародні організації (об’єднання для вироблення певних форм, моделей взаємодії національних держав (ООН, МВФ, НАТО);

• недержавні організації:

а) транснаціональні корпорації;

б) партії;

- релігійні організації, туристичні групи.

Сучасний світ поділений на зони політичного впливу держав, угрупувань держав, блоків, які, переслідуючи свої інтереси, нерідко суперничають з іншими. Тому результат взаємодії суб’єктів міжнародного політичного життя може виявлятися в різних тенденціях світового політичного процесу: в тенденціях пом’якшення клімату на міжнародній арені або загострення, протистояння, конфронтації. У цьому полягає суперечливість і нерівномірність розвитку світового політичного процесу, що ілюструють зміни в міжнародних відносинах після другої світової війни між капіталістичною і “соціалістичною” системами.

Типи організаційних структур:

• За геополітичним простором:

• всесвітні (МВФ, ООН);

• регіональні (Рада Європи, Європейський Союз);

• За рівнем суспільного розвитку:

• високорозвинуті (США, Гонконг, Сінгапур, Канада);

• середньорозвинуті (країни Східної Європи і Латинської Америки);

• низькорозвинуті (СНД, Африка);

• За ступенем інтегрованості:

• сильноінтегровані (Європейський Союз, країни якого мають спільні представницькі та урядові структури і прямують до єдиної валютної та митної систем);

• слабко інтегровані (країни СНД).

Міжнародні відносини за сферами суспільної діяльності поділяються на:

• політичні;

• дипломатичні;

• правові;

• культурно-гуманітарні.

Основні форми міжнародної взаємодії:

• співпраця (здійснюється через участь у різних міжнародних організаційних структурах, двосторонні й широкомасштабні договори про дружбу і співробітництво. Стратегічне партнерство передбачає найбільш масштабний і взаємовигідний спосіб взаємодії у різноманітних сферах суспільного життя);

• суперництво (передбачає мирний характер боротьби між державами за вигідну реалізацію свого національного інтересу, починаючи від поширення своїх капіталів і технологій до розміщення військових баз. Суперництво має місце як серед країн, які перебувають у відносинах стратегічного партнерства, так і відносинах конфронтації);

• конфлікт (виникає на міжнародному рівні, коли не вдається врегулювати несумісні інтереси двох або груп держав. Вони можуть виражатися через денонсацію договорів, розрив дипломатичних стосунків, економічну блокаду, провокування внутрішньої дестабілізації шляхом інформаційних диверсій, терористичних актів, військових переворотів, громадянської, локальної, світової воєн).

Конфлікти малої інтенсивності – відносини між державними і недержавними суб’єктами, що пов’язані із дрібними сутичками на кордоні, індивідуальним або невеликим груповим насильством.

Тероризм – здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політичними противниками; дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і настрахання, політичних вбивств, провокацій.

Громадянська війна і революція – внутрішні конфлікти у державі між двома або більше сторонами через розбіжності поглядів щодо майбутнього ладу цієї країни. Якщо одна або більше сторін звертаються по допомогу до іноземної держави, конфлікт набуває міждержавного значення.

Війна – великомасштабний конфлікт між державами, що прагнуть досягнути своїх політичних цілей за допомогою організованої збройної боротьби.